Ходить Буняк по городу та й шукає мерську вроду – ой чи живі, чи здорові регалії Бунякові? Саме такими рядками хочеться розпочати творчий звіт про юридичні колізії 2-го пришестя Любомира Буняка на грішну львівську землю, бо врода вродилась вродлива й зродила вродливу картину.

Саме словами з безсмертних джерел усної народної творчості, а не совковим перекладом цих невмирущих рядків на російську мову – "идет Буняк по городу по незнакомой улице и от улыбок девичьих вся улица светла", оскільки в ньому наявні 3-ри логічні помилки. По-перше, львів’янин Буняк знає усі вулиці міста, тому мови про якусь "незнайому (для нього) вулицю" не може й бути. По-друге, вуличним шпаціром своїми смайликами його зустрічають вже явно не дівчатка, а сиві бабці зі своїми ревматичними проблемами (саме це стало причиною відмови Буняка від пішкарусних походів на роботу під час його каденції). Звідси, логічно випливає 3-тій ерор (знаючи вуличних львівських бабусь), що усі львівські бабульки, якщо вони зібрались разом в одному місці – не змогли б освітити своїми посмішками найменшої вулиці, оскільки б вони швидше пересварились, ніж дали світлоносну (люциферну) іскру.

Тому залишивши усі дедуктивні методи правнукам доктора Ватсона, повідай нам Музо про бувалого мужа, що довго світом блукав, священний замок галичан ледь не відбудувавши, всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив, в морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею, щоб і себе врятувать, і друзів додому вернути. Та не вберіг він свого товариства, хоч як того прагнув. Марно загинули всі через власне зухвальство безтямне.

Поновлений Апеляційним адміністративним судом міста Києва Любомир Буняк приміряє на себе хламиду праведного мученика Йова та намагається втиснутись у Царство Небесне, бо згідно 10-го вірша 5-го розділу Євангелія від Матвія він вигнаний за правду. Коли він збивається з біблійної тематики, то в образі Гомера Аргоського розповідає міфи про свою багаторічну одіссею.

Найбільша демократія у Львові була саме за його каденції і за це, усілякі софістичні педерасти безпідставно відправили його в екзил. Тільки есдек Ігор Шурма подав йому руку дружби між Сціллою та Харибдою. Усі інші патріотичні сили тихенько впісялись в проміжку між Тигром і Єфратом.

Буняк врятував Львів від фатуму Алчевська-1. Він поводився спокійно, морально, етично, тихо, лагідно, коректно, не доламав навіть надломленої очеретини. Він працював чесно і добросовісно, бо вміє так працювати й за це йому виписали ратушанські рейдери на чолі з Сіриком чорну мітку. Тут тихіше, любий друже, бо Буняк не хоче оскверняти праведні хвилини святої середи згадкою про гаспидське прізвище Сірика. Буняку шкода "львівську громаду", хоча з огляду на присутність у понятті "громади" декласованих елементів, він вважає його дуже розмитим та профанним.

Буняк хоче компенсації за "вырваные (з його трудової біографії) годы" (з 27.12.2005 по 30.04.2009) і тому довго на Годо чекати не буде. Хоче компенсації за моральні збитки над собою, своєю сім’єю, дітьми та, можливо, внуками. Бо ж погане слово, не горобець, полетить в ефір і доводь потім в якомусь 2234 році, що це не твій предок колись намагався зруйнувати Львів, топтав українську Конституцію і щемив права громади.

Але елегійний Буняк, який завжди уникав конфліктів, але любив гострі запитання, не робить бабло Мамоною (хоча входив колись у трійку всеукраїнських меценатів) і лише хоче, щоб восторжествувала Правда та востержествував Закон. Трудової книжки з міської ради він не забирав. З Садіком Андрієм Івановичем у нього добрі стосунки й якщо буде дуже тре, то він буде керувати Львовом по непарним, а Садік – по парним – і ніхто не буде паритись особливо.

На завершення пресульного агону, завдижний мандрівник в СВ-вагоні "Львів – Київ" та сьогоднішній децл-кіпішулік Любомир Буняк накинув на себе манатки пророчиці Сивіли і в екстазі провістив, що будуть на румовищах стадіону на Стрийській пастися кози, а хвости їм крутитимуть Сірик та уся братва, з якою він не хотів ділитись. Бо саме за це вищезазначені козлодоїви й вигнали його праведну душу на усю розу вітрів.

Відбудова Високого Замку була (і буде у випадку перемоги Буняка на майбутніх виборах) святою справою, а 2-й стадіон Львову – непотрібний, шкідливий та гріховний. Він не входить у Божі помисли і перст животворний на то вказує. Євро-2012 для Львова – то недобрий захід.

Буняк не хоче бути аж таким благородним оленем, не хоче такими міфами та пророцтвами піаритись – але місто за його каденції було у надійних руках.

Ось така, любий друже, міфологема. І буде ще можливо, львівська громада (розмита маргінальними елементами) приспівувати під балконом Буняка пісеньку "червоненький Бунячок, зелененька гичка – сватай мене козачок, бо я невеличка". Бо ж тільки невеличка громадка завжди спасається під час прийдешніх апокаліпсисів.

А на цьому слові бувайте здорові і слухайте Елвіса Мироточивого – "You Don’t Have To Say You Love Me".