Фатальні жінки, які дивляться на нас з полотен художників-модерністів: Обрі Мьорксі, Маркіза Казатті, Зінаїда Гіппіус несуть на собі красномовну печать свого часу, часто більш промовисту за історичні розвідки.

Це той період, коли мода була дійсно мистецтвом, хоча і жертовним, з огляду на фізичні муки, які доводилось переживати представницям жіночої статі, та все ж таки високим естетичним зразком. Як і кожне мистецтво вона має свою еволюцію та історію. Вона має своїх дослідників.

Наталя Рєзанова – автор чисельних праць з історії моди, телеведуча, яка скрупульозно вивчає царину стилю та моди впродовж тривалого часу. Минулого тижня Рєзанова завітала до нашого міста.

В межах виставки старовинного одягу 19 століття «Модний салон» виступила із лекцією, під час якої розповіла львів’янам про модні тенденції минулого століття. Вголосу пані Наталя розказала про те, як не втратити своєї індивідуальності сучасній жінці, в епоху, коли коли зручності і комфорту віддається висока данина.

Наталю, розкажіть коли Ви зацікавились модою і з чого, власне, все почалось?

Захоплення модою відбулось значно раніше, аніж я змогла це зрозуміти. Коли в дитинстві я читала класичні твори, до прикладу Тома Сойєра, то звертала особливу увагу на костюми героїв. Особливо мені подобалось, коли ці костюми були якось смішно описані.

В той час, я знайшла свій майбутній стиль, бо книжки я почала писати з гумористичною подачею матеріалу, через іронію. Ну а в 12 років, якщо дотримуватись хронології, я самостійно пошила спідницю, правда цьому передували кілька невдалих спроб.

Мене насправді завжди цікавив зовнішній успіх. Він звісно не є ключовим моментом, бо поруч із ним постійно повинна бути демонстрація й наявність інших якостей, внутрішніх, але все ж таки зовнішня естетика викликала у мене особливу цікавість.

Звідки черпнули імпульс до «фахового», більш структурованого підходу до історії моди?

Після навчання я потрапила на роботу в Одеську наукову бібліотеку, у відділ мистецтв. Одеса завжди була містом дуже амбіційним і її мешканки в 19 столітті потребували найновіших журналів моди, і коли їхні чоловіки їздили в Європу для залагодження своїх бізнесових справ, то повертаючись звідти обов’язково привозили своїм дружинам багато журналів моди.

Відтак усі ці журнали тепер осіли у відділі мистецтв, і коли я туди прийшла, то відповідно отримала доступ до цього багатющого резерву і почала уже на новому рівні вивчати історію моди. Я проводила невеличкі лекції для відвідувачів про фонд бібліотеки, на яких звісно зосереджувала всю увагу на журналах моди.

Це настільки захопило мене, що я вирішила зробити їх доступними «більшому» колу людей і спробувати себе на ТБ. Ну а потім уже почала видавати книжки.

Мистецтво впорядкування гардеробу прямо пропорційно залежне від фінансових можливостей?

Гроші можуть і навіть-таки часто збивають з правильного керунку, бо хороший смак завжди базувався на аскетизмі, самообмеженні, на тому, аби вчасно себе зупинити і не скуповувати повну шафу одягу, глянувши на який, можна сказати лише одну фразу – «Речей безліч, а носити нема що».

Скільки не пишуть про базовий гардероб, скільки не точиться розмов про те, що є речі без яких не може обійтись жодна жінка, чомусь більшість представниць прекрасної половини людства ці рекомендації ігнорують.

Найважливіше і першочергове завдання – це зрозуміти себе. В цьому сенсі мені, до речі, дуже імпонують львів’янки. Приємно спостерігати за індивідуальністю, яка криється в підборі гардеробу, який виражає стриманість, якої, на жаль, не вистачає в Одесі, де натомість спостерігається тяжіння до блиску, стразів, цю пристрасть одеситок я б назвала дещо «оперетовим» варіантом.

Мене часто запитують, чому я у своїх програмах не роблю щось на кшталт «Модного вироку», не міркую, що це, це не можна носити. Але ж насправді кожна жінка виражає себе. Звісно це треба робити правильно із смаком, стилем, але іноді деякі жінки, навіть дуже «суперечливо» одягнені випромінюють таку внутрішню доброту, магнетизм.

Таким є їхній характер і цей характер виявляється саме такою театралізованим гардеробом, в цьому теж є якась гармонія. Іноді я починаю думати, що треба залишити всіх у спокої, і тоді ми точно знатимемо, яка людина перед нами.

Відчуття стилю і смаку – це вроджені задатки, чи все ж таки їх можна розвинути?

Найперше на чому б я хотіла наголосити в цьому сенсі, це те, що журнали не помічники. Вони дають готову картинку, яку можна скопіювати, але це все одно буде не твоє, буде дистанція між картинкою і тобою. Необхідно розвивати смак.

Як це зробити?

Розвивати смак можна розглядаючи хороші класичні витвори мистецтва, перш за все живопис, ходити в музеї на вихідних і дати волю оку. Дивитись, дивитись і в врешті око навчиться розпізнавати колористичну гармонію цих картин і переносити її на модну практику, мені здається це єдиний шлях.

Що повинно бути обов’язково в гардеробі сучасної жінки?

Марлен Дітріх переконувала, що відмінної форми і якості чорна пряма спідниця – королева її гардеробу. Королем в неї служив чорний светр. Цілковито погоджуюсь із нею.

Наголос також варто зробити на тканинах природного походження, жодної синтетики. Що стосується взуття, то краще одна пара шкіряних туфель, аніж кілька із замінника.

Дуже помічними в «арсеналі» кожної жінки є прикраси, не обов’язково це повинні бути вироби з дорогоцінного каміння, це може бути вишукана біжутерія з найрізноманітніших матеріалів, але головне правило – в жодному разі вони не повинні бути з кольорового пластику, чи жовтого металу. Прикраси суттєво урізноманітнять гардероб, додавши нових нот.

І на завершення, справжня краса, яка вона?

Краса сумісна з найбільш неочікуваними речима. Практично із всім, окрім злості. Напружені м’язи обличчя, погляд, сповнений підозри, який впивається в кожного зустрічного, специфічна міміка, спотворює гармонічні від природи риси.

Краса – це передусім внутрішнє наповнення. Водночас, тонке відчуття стилю допомагає краще на ній сфокусуватись.

фото: moda-i.livejournal.com