Приїзд дружини польського президента Марії Качинської зупинив сотні автомобілів на Личаківській та повідключав світлофори на всьому хайвеї з аеропорту до Привокзальної. Звичайний приїзд, навіть і дружини польського президента, перетворили на ще одні маскі-шоу з елементами звичайного шовінізму.

Сіра польська мишка, яка мало чим відрізняється від свого польського дональда. Шо їхало, то здибало. Типова домогосподарка. Непомітна. Невиразна. Неговірка. Це вам, не вітер в спідниці – Іоланта Кваснєвська. Це так, ромашка в стакані.

На Личакові групи дітей – українці польського походження з червоно-білими галстуками. Кіндерсюрпризи зі Львова, західних областей, навіть з Хмельниччини. Їх вчительки на всі легені та навколишній цвинтар голосять польською мовою про славне минуле. Помічають своїм голосом цю територію.

Нарешті. Кортеж. 3 машини. Темно-синій бус з Олійником і Качинською на борту. Олійник перший виходить у відкритий космос і допомагає Качинській вискочити на заасфальтований світ Божий.

Качинській, по дорозі з аеропорту, приспічило в WC. Олійник дивується такому природньому факту і запитує в навколишнього середовища: "а що, в аеропорту не можна було сходити, тут журналісти, відеокамери, хтось з Вголосу, певне, є?" З відповідю на його запитання забило навіть ехо. Це ж цвинтар.

Це настільки несподівано і не по-президентськи, що навіть, впадло фоткати. Польський відеооператор простояв біля входу в ЕМ & ЖО протягом усього інтимного процесу Качинської, а ще пишуть, що я матюкаюсь в статтях.

Далі Качинська довго і безтурботно балакала мобілкою з абонентом невідомого походження. Можна сказати, що це так сталось. Так просто. Але в політиці так просто нічого не буває. В свій час, Кваснєвський хвилин 5 розмовляв з Іолантою телефоном, а Садовий і Олійник, як цуцики стояли і чекали, поки барін соізволіт вийті з автомобіля.

Ще далі, міні-екскурсійна мандрівка в супроводі високоповажних піплів до цвинтару Орлят. Покладання квітів Франку. Олійник поклавши квіти, так зазирнув за горизонт, ніби побачив камінного господара. Невже знову глюки, як і під час приїзду Тимошенко? Ні, все добре. Він намагається, не здирати ковдру уваги на себе. Відмовчується. Хоча, самтаймс, з диким пацанячим азартом, він вставляє свої 5 копійок на дико акцентованій польській мові: "по-польську важко говорити тулько перших 30 хв., а далі – нормальок."

Ще ще далі, рандеву з українськими дітлахами польського походження. Квіти. Слова. Молитви. Гімни. Традиційний джентельменський набір. Ледве стримувані польські сльози. Обійми з дітьми. Фотки на спомин (діти 7 годин добирались до Львова). Польща – über alles. Україна – країна, де високоморальні та духовні мени ведуть активну боротьбу з корупцією. Хто Олійника тягне за язик? Відмазка, що в нього робота така, тут не канає.

Мали бути вірші, але передумали. Й так тут стільки дітей, польської символіки, меч-щербєц і то всьо настільки пафосно і церемоніально, що паэзія була б перебором. Почесна варта втрачає свідомість. ҐОНОР. Ґонор. ґонор.

Ну, ще трошки далі, гіпотетичне покладання квітів до Меморіалу воїнам УГА. Олійник хвилин 10 чекає, поки Качинська робить чергове коло вітання з дітьми, оглядання могил і нарешті, каплички. Добре, що є його дружина. Згодом, після покладання квітів, він поїде на інавгурацію нового ректора політеху, а свою дружину, як найдорожчий свій скарб (пряма мова) лишить Марії Качинській.

Дружина Олійника виявляється чужою на цьому цвинтарному святі життя. Вона взагалі не розмовляє з пані президенткою. Йде збоку. Добре, що є її подружки.

Але ми випередили презентові події на ф'ючерних 6 речень, шановний читачу, і тому, змушені повертатись на покладання квітів до Меморіалу воїнам УГА. Сорувка, за намагання швидше дописати цей текст у такий нічний, недитячий час.

Чекаючи на приліт Качинської, Олійник традиційно вазонить, але й не забуває відклікувати смайлики на орбіти жіночої присутності. Покладання квітів. Графік та траєкторія традиційні та незмінні.

Качинська з дітками, а за нею Олійник з дітками та дружиною чемно покладають квіти. Олійник у своїй чемності та правильності, перевалюється за горизонти реальності, де вже існує не Петро Михайлович Олійник, а ведмедик Бо-Бо – милий, пухнастий, плюшевий. З бантиком на шиї. Навіть не віриться, що з його шовкових вуст можуть злинати такі негарні слова, як подонки, скоти, хами.

Та Олійнику пофіг, він жук ще той. Це про нього писала Агнія Барто: "Уронили мишку на пол, оторвали мишке лапу, все равно его не брошу, потому что он хороший."

Ну от і все. Наш час добігає кінця, любі друзі. Після покладання квітів, Олійник змивається на інавгурацію нового ректора політеху, а свою дружину, як найдорожчий свій скарб (пряма мова) лишає Марії Качинській.

Дружина Петра Олійника виявляється чужою на цьому цвинтарному святі життя закордонних гостей. Вона взагалі не розмовляє з пані президенткою. Йде збоку. Добре, що є її подружки. Тяжка жіноча доля.

Камбек на початок Личаківського цвинтаря (дурнуватий word переправляє камбек на казбек). Ще одна екскурсійна міні-вилазка на інший бік Личаківського місяця. Ні сил, ні бажання спостерігати стежкові кренделя та побажання польської президентки немає. алєс. (дурнуватий word переправляє алєс на алас (шо таке алас?))

Снегопад, снегопад, не мети мне на косы,
Не стучись в мою дверь, у ворот не кружи.
Снегопад, снегопад, если женщина просит,
Бабье лето ее торопить не спеши.
(слова – А. Рустайкіс, музика – А. Екімян)

А тепер запитання до знавців політології, психології, етногенезу, антропології та мовознавства. А на фіга було відключати усі світлофори та створювати корки на ділянках вказаних у першому реченні даного тексту? І на фіга було перетворювати звичайні відвідини Личакова польською президенткою на масоване свято польського меча-щербця? Олійник за залишення його на українській території отримав від поляків якусь там нагороду.

На фіга тоді ті публікації в Львівській газеті про польський пам'ятник створений на основі перекручення фактів та фальсифікацій фоток? На фіга?

Що, знову всі засунуть язика в сраку і будуть мовчати?