Доповідачі представили Курбаса у контексті сучасності, його вплив на театр, новаторство,  зупинились на творчих та особистісних моментах, підходах режисера до постановок та викристалізували головні ідеї курбасівського мистецтва.

Неля Корнієнко ознайомила присутніх із новими проектами та здобутками центру Леся Курбаса за останній рік: 

«Цьогоріч центр Леся Курбаса реалізував 4 унікальних проекти.

Перший – мультимедійний: «Курбас у Києві».Тут зафіксовано всі вулиці, всі місця, де міг перебувати Лесь Курбас в столиці. Все це ми дослідили та задокументували. Це цікавий проект, тому що це епоха модерну і до епохи постмодерну (на тлі всього: архітектури, цікавих подій) Курбас взяв додаткову оптику.

Також вперше в історії України ми провели міжнародну конференцію по зарубіжному курбасознавству – «Курбас у світовому контексті», але це було саме зарубіжне курбасознавство».

У конференції взяли участь 14 країн. Відтак 14 країн вже вивчають та досліджують Курбаса.

Зокрема, професор Сорбони зараз пише монографію по Курбасу, після Маєрхольда. Вона дослідник театру Східної Європи і пострадянських країн.

Італія досліджує Курбаса: Болонія, Римський університет. Справді Курбас став універсальним феноменом і фігурою майбутнього. Тому, що ми до нього ще йдемо, а він продовжує йти у світ.

За останні роки після презентації нашої книги в Європі: «Лесь Курбас: репетиція майбутного» в кількох країнах Курбаса вже включили в освітні програми, і в школі, і у вишах. Ми провели конференції в Франції, Австрії, Нідерландах. Відтак,  Курбас «пішов» Європою і сьогодні входить в п’ятірку світової режисури поряд з Арто, Гротовським, Вахтанговим, Маєрхольдом. Це та некласична лінія, яка зародилась в самому модерні.

Третім проектом став перший Фестиваль молодих режисерів. Ми разом із 15 країнами колишнього Радянського Союзу та країнами Балтії подивились 63 вистави, відрецензували 120 п’єс. Захід відбувся у Білій Церкві, де перебував свого часу Курбас. Фрагментом нашої зустрічі, ми зробили фестиваль молодої режисури.

Приємно відзначити те, що два місяці тому центр Леся Курбаса отримав так звану категорію А, це найвищий рівень інтелектуальних досліджень, провідний для України і Європи, який відповідає світовим стандартам».

Лесь Танюк: «Курбас і влада завжди є антагоністами»

«Ми святкуємо 125-ти річчя з Дня народження Леся Курбаса. Верховна Рада років 5 противилась тому, аби почати це святкування. І дуже несподівано, коли вже відбувся День народження Курбаса, постанова була прийнята. Я зазначаю це в контексті того, що Курбас і влада завжди є антагоністами. На всіх етапах його існування і так воно очевидно буде. Тому, що Курбас створює свою мистецьку владу, він творить митця, а митець – завжди велика риба, яка пливе проти течії. В той час коли влада – апарат для насильства».

«В цьому році ми відзначаємо і 75 річчя з дня розстрілу Леся Курбасу в урочищі Сандермох. Це там на півночі від Соловків, 30-40 кілометрів мерзлою машиною, де був розстріляний етап 1111 інтелігентів, з них 312 українців найвищого інтелектуального класу. Їх привозили в полуторці, зв’язаних спинами. Курбас був зв’язаний з Кулішем, їхні номери поруч збігалися. Їх ставили над викопаним рівчачком і капітан НКВД Матвєєв стріляв в потилицю одному, аби однією кулею вбити двох, бо треба було економити для Радянської влади кулі. Він розстріляв у перший день 254 людей з револьвера, в другий 312 і т.д. За 5 днів він розстріляв 1111 чоловік особисто. Потім Матвєєв писав довідки, що такий-то не одразу помер, довелось добити його ломиком, розбити череп. Ці довідки залишились.

Це страхітна фінальна крапка Курбасових досягнень. Він і там, в таборі, був людиною, про яку Бажан сказав, що все «Розстріляне відродження» відбулось під знаком Леся Курбаса. Курбас був трохи старшим за Куліша, Хвильового, мав європейську освіту, тому можна говорити і про його вплив на театр, на всіх наших поетів, на художню культуру і музику. Ми говоримо про талант дуже високого відродженського рівня, відтак фраза Бажана є абсолютною правдою.

«Що таке, та велика риба, яка пливе проти течії? Вона неодмінно має опозицію з одного та з іншого боку. І якщо по одну сторону була імперська опозиція, яка намагались придушити будь-які вияви національної культури і мову, то з іншого – стара українська інтелігенція, яка дуже боялася Курбаса, його модерну. 

Курбас записує у своїх щоденниках: «Студенти нас дивляться, але приходять часом дядьки у вишиванках з вусами і категорично не сприймають вистав». Українська опінія такого національного плану, як Єфремов, зовсім не приймала театру «Березіль». Люди  старої закваски вважали, що треба йти виключно шляхом Шевченка, повторювати все те, що вже було. Так театр розділився. Виникли «Березіль» і суто етнографічний театр імені Івана Франка. Натомість, з Курбасового, молодого, вийшов  весь пошуковий експерементальний театр».

«Для Курбаса театр – це храм»

Ігор Працьовитий в межах своєї доповіді закцентував увагу на співпраці Курбаса з Миколою Кулішем та основних творчих принципах режисера:  «Курбас був творцем абсолютно нового мистецтва».

«Березіль» (від березень) – це весна, це початок нового життя».

«У нього була своя філософія театру. Він вів мову про культ актора. Для Курбаса театр – це храм, де людина повинна дотримуватись святості. Своєю метою він визначив формування національної свідомості, пробудження національної енергії. Для цього він шукав відповідних засобів, використовував езопівську мову».

Джерело: radiosvoboda.org