Gnarls Barkley "The Odd Couple" (2008)

Gnarls Barkley переїбали током усіх дурнуватих фанатів своєї "Crazy" і тільки "Crazy" з 1-го альбому "St. Elsewhere" (2006). На "The Odd Couple" немає нічого подібного на "Crazy", "Gone Daddy Gone", "Go-Go Gadget Gospel", "Transformer" чи "Feng Shui". Хоча, стоп – святеє святих – то "Crazy".

На новому альбомі менше (навіть дуже менше) читки Cee-Lo Greenа. Більше тягучого неосоула замішаного на олдовому хіп-хопі з електронними примочками. Danger Mouse без них, як Джеррі без Тома. Десь вилазить на поверхню диско, десь фанк. І все це набагато краще звучить, ніж уся ця зазвьоздана еренбішна тусня.

Хот-фаzzний альбомчик "The Odd Couple" більш, інтимний, якщо так можна сказати. В сенсі сексуальної прелюдії і стриптизу ("Charity Case"), а не фази остаточного кінчання і криків "ура". Зі стьобом, тут також, не літають на інші планети.

Крейзанута кометність рівномірно запакована у всі треки. Від того, альбом став ще більш жирнішим, грувним, знову ж в певному сенсі. Чимось близьким до котячого вповільненого похуїзму "Let's Get It On" Marvin Gaye. Баси і перкусія ("A Little Better") не губляться за скрипучим вокалом Cee-Lo Greenа. Електронні прихлопи і притопи не лізуть в звьозди естради, поперед папіка. Вокальчик Гріна відтягується по повній в кульній "Neighbors".

Семпли стібуться над Майклом Джексоном ("Going On"). Недитячий стьоб вилізає в абсолютно дурнуватій "Blind Mary" з придурашеним початком, хоровою підтанцьовкою на саншайних беках та текстом "ай лав ю мері, блайнд мері меррі мі". Середній темп "Surprise" влазить на територію 70-х і відсилає якісь далекі салюти "Пєснярам" і їх "касів Ясь канюшину". Біт "Whatever" виводить фанкові петлі під солодкоголосий наїв 60-х.

Є навіть 2-ві баладки, так би мовити, а яких сльоза так і хоче впасти на цю грішну землю. "Who's Gonna Save My Soul" і "No Time Soon". Такого, явно не було на 1-му альбомі. Тут хіба що "Would-Be Killer" продовжує гнути стрєлу "The Boogie Monster".

Всю цю тягучу карамельку розводить і розтусовує денсовий "Run" з аналоговими синтезаторами і свистками. Ну, а ефемну, крейзануту на одному хіті тусовку, розводить Gnarls Barkley в своєму 2-му альбомі "The Odd Couple". От така, піздата всюдиприсутність, малята.

1. Charity Case
2. Who's Gonna Save My Soul
3. Going On
4. Run
5. Would-Be Killer
6. Open Book
7. Whatever
8. Surprise
9. No Time Soon
10. She Knows
11. Blind Mary
12. Neighbors
13. A Little Better

Near The Parenthesis "Of Soft Construction" (2007)

Обіцяний попередньо, айдіемний амбієнт з Фріско, штат Каліфорнія. Глибокі і нескінченні 54 хвилини і 56 секунд. Треки неспішно переливаються від початку до кінця, створюючи картину якось фантастичного міста, де все просто і класно. Міста під північним сяйвом, де часу вже давно немає. Чути дитячі голоси і переговори в рубці якогось космічного корабля, десь далеко за краєм Всесвіту.

В інфлюенсах згадують про Bitcrush, але це ніжніше, ніж Bitcrush. Згадують про Album Leaf, але це невагоміше, ніж Album Leaf. Мейбі, Telefon Tel Aviv, але це мелодійніше, ніж Telefon Tel Aviv.

Приємне занурення у вищенаписане полярне сяйво. Розчинення в ньому. Розчинення в хвилях радісного і тихого умиротворення. Кружляння в мерехтливому денсі. Музика дуже б заканала "Фонтану" Даррена Аронофскі, але – нє сложилось. Хоча, "The World Is Inside You Now" – просто божественна. Як і весь альбом.

Усе це казкове дійство прискорюється (якщо так можна написати) лише в пульсуючій вогнями і подихами "A Little Damaged". І знову, освітлений кольоровими сюрами сон, який ніколи не закінчується.

1. It's Not Even Midnight
2. Mare Nostrum
3. The Language Explosion
4. Litnum
5. The World Is Inside You Now
6. Open Sources
7. Trailing
8. A Little Damaged
9. Sitting In A Room
10. For, From
11. This Morning