MGMT "Oracular Spectacular" (2007)

Ще одні герої початку 2008 року, як і раніше прописані Vampire Weekend. Бруклінський дует MGMT, де в головних ролях лабають Бен Голдвассер і Ендрю ВанВінгарден, зробили усе, щоб надовго прописатись на Олімпі посеред моря одноденних диско-панкових матрьошок.

Чуваки забабахали чудесну мозаїку стилів, напрямів і ритмів. В треках приземлились вітри 70-х. Треки надовго затримались на Олімпі, навіть, якщо й 2-га частина диску в деяких моментах програє 1-ї. Відчувається якась глиба, і очевидно талант, без гри на публіку і поверхневих танцюльок з роздертими криками. Чуваки прийшли і застовбили за собою свою ділянку місячного простору.

Космічна алхімія в пошуках філософського каменю розлітається усіма кутками прог-року, психоделії, спейс-року, диско, електроніки, амбієнту. Перкусія, жирні баси і фальцети цього дуету перетворюють метеорити на золото, а золото на всі кульні звуки "Oracular Spectacular".

"Weekend Wars", невагомий вальс "The Youth", похуїзм "Pieces of What" та особливо дискові "Electric Feel" з фальцетним привітом Bee Gees та головний хіт – грувна "Kids", варті усіх цих експериментів та розширень свідомості, щоб потім з чистою совістю піти на священний вогонь інквізиції.

Простору від "Time to Pretend" до "Kids" вистачило б деяким бандам на усе життя. Сподіваюсь, що MGMT в майбутніх дисках посунуть кудись глибше в космічні простори, а не обмежаться одним лише Місяцем. Кіндерам пофіг, яку Галактику розмальовувати на цей раз.

1. Time to Pretend
2. Weekend Wars
3. The Youth
4. Electric Feel
5. Kids
6. 4th Dimensional Transition
7. Pieces of What
8. Of Moons, Birds & Monsters
9. The Handshake
10. Future Reflections

British Sea Power "Do You Like Rock Music" (2008)

Брайтонська банда British Sea Power після свого лайтового "Open Season" 2005 року з м'яким інді-роковим саундом (трек "The Land Beyond" – просто супер) вирішили явити нарешті народу свою справжню сутність британських морів та яйце-райце рок-музики.

Вони вдарились в пост-панкове звучання, попрацювали над аранжуваннями і закурили свій старий саунд вже без фільтру. На даному етапі, групу можна було б легко перейменувати з British Sea Power на Бєломор-Канал. Yan і його бразза потоптались на кістках нью-вейву, шугейзу, гаражу і електроніки, пост-року, фолку та індастріелу.

Відзначились треками "No Lucifer", пафосом "Waving Flags" (яка назва, такий і пафос), нью-вейвнули "Down on the Ground", закинули сіті в атмосферний построк "The Great Skua" зі світлим апокаліптичним майбутнім, якогось милого залізти на акорди Arcada Fire в "Atom", такому собі міні-ураганчику з сигнальними сиренами. Абордажнули територію Decemberists періоду "The Crane Wife" (2006) в "No Need to Cry".

І організували хіт альбому з кошачим вокалом "Open the Door" та згадками про американську інді-рокову банду Yo La Tengo. Тільки от "Open the Door" сміливо могла розлягтись в "Open Season" зі своїм муркотливим настроєм, а не посеред цього моря штормових звуків.

На фінішній прямій банда організувала "We Close Our Eyes". Експеримент з катакомбним звуком з переходом в органні водоспади з електронними глюками. Прикол всієї цієї дую_лайкі в тому, що 1-й трек альбому закінчує останній трек цього альбому. От така вона рок-музика, малята.

Крапаль затягнений альбом з цілим набором дивних звуків та повним прибором на усі попередні досягнення. І на тому дзенькі.

1. All In It
2. Lights Out for Darker Skies
3. No Lucifer
4. Waving Flags
5. Canvey Island
6. Down on the Ground
7. A Trip Out
8. The Great Skua
9. Atom
10. No Need to Cry
11. Open the Door
12. We Close Our Eye