Ніч поезії у Львові: вірші, шум, фуршет та електронна колискова від шведів.

Концентрований яблучний, зокрема яблучний, сік випити багато не вдасться – за надто моцно. Концентрація літератури, поетів, емоцій в одному просторі на цілу ніч – річ не з простих для людської свідомості, але і в цьому є свої приколи.

Як й обіцялось, у рамках Третього Міжнародного літературного фестивалю і святкування 15-річчя МО "Дзига" з 13 на 14 вересня пройшла Ніч поезії. Розпочалось дійство задовго до свого офіційного початку, оскільки кожен намагався прийти по швидше, щоб зайняти дорогоцінні стільці на верхньому поверсі Порохівки не тільки собі, але й десятьом своїм друзям.

Справжній аншлаг і фурор відбувся також ще до читань поезії, а саме в момент, коли відкрили фуршет...Усі намагались вхопити хоч по 4 келішки алкоголю (знову ж таки для себе і для 10 друзів, для яких займались ті ж стільці, які проте можливо і не прийдуть).

Коли читання нарешті почалось, жаль стало людей, яким довелось сидіти в останніх рядах і котрі мали щирий намір послухати вірші і подивитись на читців. Адже у залі переважала кількість осіб, яким більше подобалось ходити, галасувати, обговорювати фуршет, з якого, до речі, все змели за лічені хвилини.

Звичайно принципового значення для більшості вже не мав факт чи добре чути промовців зі сцени, усім було весело від випитого шампана і вина, кому було ще недуже, той ходив періодично униз в бар, дехто там і залишався до ранку...

А вірші то ж все-таки були... І багато було непоганих, і хоч зал завеликий для інтимності поезії, а ніч для неї заширока, проте ті хто хотів її почути, почули...

Ніченька була цікава для багатьох ще й тим, що окрім поезії містила музику, а саме шведську музику шведських музикантів для шведських поетів...

Ліричні, вільні і сильні вірші Ліни Екдаль, звучали під гітарне соло Мартіна Макфола, мелодії якого нагадували спокійне кантрі. Сам музикант також виступав і судячи з реакції публіки, верхній зал Порохової вежі все ж більше підходить для концерту, а не для поетичних читань.

На іншого шведського автора Кеннета Клеметса і музиканта-експерементатора Ісака Ельда дочекалось небагато людей. Ніч на цей час вже повільно перетворювалась у ранок. Багато з тих хто-таки дочекались, як і публіка, так і організатори, мило та мирно куняли у кріслах.

І тільки істинні фанати поезії та експериментальної електронної музики, з широко розплющеними очима (щоб не заснути) читали жорстку і захоплюючу поезію Кеннета з екрана і з нашорошеними вухами та слабким відчуттям реальності вирушали у нові грані своєї свідомості під музичку Ісака.

Можна сказати одне, ніч поезії пройшла на славу хоча б тому, що кожен знайшов у ній, те, що хотів. Хтось естетичне задоволення від поезії і музики, хтось від спілкування з львівськими і закордонними зірочками, ну а хтось просто гарно і можливо ледь-ледь хмільно провів час з друзями. Свято вдалось.