Учора в інтернеті з’явилася Заява львівської інтелігенції до Президента України Віктора Ющенка. У документі славна львівська інтелігенція звертається до президента з вимогою створити в новій Верховній Раді коаліцію з трьох політичних сил: БЮТ, БНУНС і… Партії регіонів. В електронній версії документа, поширеній прес-службою Петра Писарчука, нардепа від Партії регіонів, чітко видно власноручні підписи інтелігентів. Але коли «Львівська газета» почала розпитувати їх про причини появи цього документа, стали виявлятися дивні речі…

«Інженери чєловєчіскіх душ» стали викручуватися як вуж на пательні, намагаючись переконати кореспондентів і читачів газети, що підписували Заяву, не читаючи тексту і не зовсім усвідомлюючи, хто його писав.

Ось типові «відмазки» представників львівської інтелігенції, опубліковані у «Львівській газеті»

Борис Возницький: «Перебуваючи у Франції, Президент сам виступив із цією ініціативою. Є заява Президента, і ми підтримуємо нашого Президента. Ініціатором заяви був Петро Писарчук».

Роман Лубківський: «Я особисто виступаю за формат коаліції, який підтримує Президент.

Президент закликає всі партії, які перемогли на виборах, сісти за стіл переговорів, з'ясувати пріоритети, визначити моменти, важливі для реалізації державотворчої політики. Тому я та деякі мої колеги вважаємо, що виступ Президента абсолютно вільний. І заперечую натяки, буцім це може бути якась широка коаліція. І якщо якась сила чи від імені цієї сили з'являється ініціатива діалогу, то для мене важливе саме це, а не те, від якої партії це вийшло - від БЮТ, чи від "Регіонів", чи від Блоку Литвина. Якщо є сили, які відгукуються на ініціативу Президента, то ми мусимо тлумачити її як державотворчу, об'єднувальну, яка враховує інтереси всієї України та всіх громадян, котрі брали участь у голосуванні».

Хто був автором заяви, Лубківський «ЛГ» не повідомив.

Марія Байко. Вона стверджує, що для неї цілковитою несподіванкою виявилося те, хто ініціював документ. Тепер каже, що відкликатиме свій підпис, оскільки під час підписання цієї заяви ніхто навіть не повідомив, хто є її автором.

Петро Писарчук заперечив причетність Партії регіонів і власну до цього документа. Крім того, він сказав кореспонденту «ЛГ», що не знає, хто є автором і розповсюджувачем цієї заяви. Однак припускає, що це міг зробити Юрій Сливка. Попри це, схвально ставиться до такої ініціативи інтелігенції, бо «…прочитав цю заяву і не бачу в ній антиукраїнських чи антидержавницьких постулатів».

А тепер пару слів від «Вголосу»

Володимир Солоухін розповідав як у 1953 році йому, тоді ще молодому поетові, довелося бути з делегацією інших діячів культури на святкуванні Днів російської культури в Азербайджані. Не обійшлося і без щедрих застіль. Під час одного із таких прийомів, який відбувався в будинку класика азербайджанської радянської літератури Самеда Вургуна (тоді комуністи призначали для кожної союзної республіки свого класика радянської літератури) виголошувалися по-східному затійливі тости, гості вже чимало випили, розслабилися – і тут пролунав телефонний дзвінок. Самед Вургун вальяжно підніс до вуха слухавку – і миттєво витягнувся в струнку.

- Так. Так. Звичайно. Будемо щасливі вас бачити…

Потому обережно поклав слухавку і без сили впав у кресло: «Це Багіров. Він зараз приїде до нас…».

Про Багірова, 1-го секретаря ЦК КП Азербайджана і Бакинского міськкому партії, коротко можна сказати, як і про Сталіна: «Був культ, але й була особистість». Щоб уявити масштаби цієї особистості досить сказати, що Багіров був єдиним керівником республіканського рівня, якого після усунення від влади Л. Берії, було засуджено до розстрілу.

Мір Джафар Аббасович Багіров на 1953 рік уже 20 років був безроздільным властителем республіки, котра фактично стала его вотчиною. Багіров був людиною при якій починав свою кар’єру Л. Берія. Спочатку Багіров покровительствував йому, а відколи Берія зробив шалену кар’єру, то в свою чергу став просувати Багірова. Після смерті Сталіна Багіров, який користувався необмеженою довірою Берії, став навіть кандидатом в члени Президії ЦК КПРС.

Однак на час описуваних подій було вже зрозуміло, що карта Берії бита, тому й поведінка Багірова стала дещо неадекватною. Це робило його непередбачуваним і ще небезпечнішим.

Письменники з тривогою чекали приїзду республіканського вождя. Але спершу в будинок Вургуна прийшли два офіцери держбезпеки. Вони принесли кошики з фруктами, вино і залишилися в кімнаті, не спускаючи пильних очей з присутніх.

Згодом з’явився сам Багіров. Вургун посадив його на почесне місце. Знову почалися пишні тости, полилося вино. Люди поступово заспокоїлися, навіть розвеселилися, хоча відчуття тривоги не зникло остаточно, а тільки зачаїлося і жевріло на дні  душі.

Раптом Багіров неголосно скомандував: «Встать!»

Всі подумали, що перший секретар хоче сказати тост і недружно (випито вже було чимало) піднялися на рівні ноги.

Багіров почекав доки всі стануть і так само неголосно сказав: «Сесть!».

Ситуація була образливою, ніяково поглядаючи один на одного, червоніючи московські та бакинські письменники повільно сіли.

Пролунала нова команда: «Встать!»

Письменники зрозуміли, що затівається щось не тільки принизливе, але й небезпечне. Уникаючи дивитись один на одного, вони хутко звелися на ноги.

- Сесть!

Письменники сіли.

Це повторилося ще раз. Після того Багіров, ніби остаточно упевнившись у якійсь своїй думці, встав з-за столу і повільно цідячи слова, промовив:

- Хорошая интиллигэнцыя, нормальная советская интиллигэнцыя. Продолжайте, товарищи.

І вийшов з кімнати.