П’ять років триває агресія Росії проти України. Окупований Крим та частина Донбасу. Мало не щодня гинуть від рук російських загарбників та їх пособників українські воїни на Сході. Однак українське суспільство останнім часом демонструє дивну тенденцію покращення ставлення до Росії та росіян.

Здавалося б, має бути навпаки. Бо патологічна хвороблива прихильність до окупанта і агресора – це щось з розряду фантастики. Але населення ніяк не може розпрощатися з епохою московського рабства. Деколонізація масової свідомості так і не відбулася. Точка неповернення українців в орбіту російського впливу досі не пройдена. А це загрожує у майбутньому новою втратою незалежності і реставрацією «руского міра».

У лютому 2019 року соціологи КМІС оприлюднили цікаву інформацію щодо ставлення українців до Росії. Виявилося, що 57% наших громадян симпатизують імперії, яка розв’язала і веде війну проти їхньої країни. І лише 27% ставляться до Росії погано і дуже погано. У 2009 – 2010 роках симпатиків Москви в Україні взагалі було 92 – 93%. Суспільні настрої дещо змінилися у 2014 – 2015 роках після початку російського вторгнення. Тоді позитивно ставилися до Росії 34 – 37% українців. Натомість 48% – 53% негативно відносилися до Російської Федерації. Але вже з 2016 року почався поступовий процес відновлення прихильності до колишньої метрополії. Частка українців – прихильників дружби з РФ, невпинно зростає. У 2018 році таких було вже 48%. Лише 32% ставилися до Росії погано і дуже погано. У 2019 році тенденція до зменшення антиросійських настроїв продовжилася. Це стало міцною основою для посилення діяльності «п’ятої колони», яка підняла голову в Україні і вже не боїться заявляти про відродження стосунків з Росією.

Цікаво, що ставлення українців до росіян ще краще, ніж до Росії як держави. Станом на початок 2019 року 77% громадян України добре і дуже добре відносяться до північно-східних сусідів. І лише до керівництва Росії позитивно ставиться всього 13% українців. Очевидно, що українці усі біди пов’язують з Путіним. Зміниться влада у Кремлі – відносини з Росією знову будуть дружні. Така ілюзія дуже поширена у свідомості більшості наших громадян. Вона не дозволяє об’єктивно бачити причини російської агресії і є підставою для відновлення московського впливу.

Українці погано знають і розуміють свою історію. Інакше б не плекали інфантильних ілюзій щодо дружби з Росією. Століття поневолення мали б назавжди сформувати надійний імунітет проти будь-яких спроб повернення у бік Москви. Знищення Козацької держави, кріпацтво, ліквідація УНР і Гетьманату, геноцид голодом і масові репресії – ось поверхневий перелік основних злочинів Росії проти України. Але наслідки колоніального впливу Росії на свідомість українців виявилися значно глибші і потужніші. Вірус малоросійства настільки тотально інфікував суспільну свідомість, що навіть відкритої війни виявилося замало для його ліквідації. Зменшення рівня дружнього ставлення до Росії у 2014 – 2015 роках можна пояснити радше емоційним шоком, ніж раціональним глуздом. Шок пройшов і колоніальний потяг до Росії знову дав про себе знати.

Коли у листопаді 2018 року росіяни атакували українські кораблі у Керченській протоці та захопили моряків, значна частина українського суспільства зробила винними у інциденті не Москву, а українську владу, яка нібито спровокувала Кремль. Вже те, що у суспільній свідомості поширена думка про те, що українці самі винні, що наважилися пройти через протоку, свідчить про деформацію масової свідомості. Це повний провал у роботі Міністерства інформаційної політики. Це ознака того, що українська влада провалила роботу з масовою свідомістю громадян. Це яскраве свідчення відновлення впливу російської пропаганди на українське суспільство.

Сьогодні у суспільстві поширюється думка про мир з Росією будь-якою ціною. Використовуючи особливості свідомості малоросів, просувається теза про те, що у війні на Донбасі винна українська влада, якою б вона не була. Що Росія – це взагалі не агресор і не учасник військового конфлікту на Сході. Що на Донбасі триває громадянська війна, яка вигідна і підтримується українською владою. І щоб вона завершилася, досить просто змінити керівництво держави на прихильників примирення з Кремлем. Як тільки до влади прийдуть колишні «регіонали» чи друзі Росії, війна припиниться.

Українське суспільство настільки легко піддається маніпуляції, що значна його частина вже й забула про причинно-наслідкові зв’язки війни на Донбасі. Росія і проросійські політики окупували український інформаційний простір. Вони отруюють несформовану свідомість міфами московської пропаганди. Дійшло до того, що багато хто тепер щиро вважає: війну розв’язали погані політики і Україна винна не менше за Росію. Мало того, все частіше можна почути прокльони у бік української влади, тоді як про російських окупантів взагалі не прийнято згадувати. Складається враження, що частина громадян взагалі не бачить у Росії ворога і не сприймає її як агресора.

Дивним також виглядає прагнення українців розмежувати дії російської влади від росіян та Росії як країни. Це своєрідна ментальна пастка, бажання малоросів виправдати дії свого «старшого брата». Замість того, щоб раз і назавжди збагнути – поки існує Росія як імперія, незалежно від її назви, доти існуватиме загроза українській державності, українці вигадують незграбні пояснення. Що цар поганий, а російський народ добрий. Що росіяни не хочуть воювати з українцями і знищувати їхню державу. Як нібито не росіяни обирали Путіна своїм президентом. І не вони окупувати Крим та частину Донбасу. Не росіяни вбивають українських військових. Таке деформоване рабське мислення, досі поширене в Україні, дуже подобається Москві. Воно дозволяє їй маніпулювати і сподіватися, щоб Україні не вдасться здійснити остаточний розрив з імперією.

Зменшення недружнього ставлення до Росії збіглося у часі із зростанням впливу проросійських сил в Україні. Деколонізація практично зупинилася. За президентства Порошенка вона носила несистемний і поверховий характер, тому і не могла мати незворотніх наслідків. Підкреслено толерантне ставлення до відвертих ворогів незалежності, дивне підігрування проросійським медіа принесло свої плоди. Гібридна війна триває не тільки на полі бою. Вона в першу чергу йде за свідомість широких верств суспільства. І Україна її поки що програє. Надто сильно вкорінилася у світогляд частини українців російська ідеологічна матриця.

Які висновки можна зробити? Вірус малоросійства не був знищений після 2014 року. Він просто перебував у напівлатентному стані. А зараз знову активізувався і агресивно атакує несформовану українську свідомість. На фоні безпорадності і байдужості влади йому вдається досягати неабияких успіхів. Тож збереження Української державності залежить не тільки від військової перемоги. Спочатку має відбутися перемога над «рускім міром» у сфері свідомості. Без неї ми приречені постійно повертатися на орбіту Москви.