До обласної ради було обрано 196 депутатів, підтвердження мандатної комісії отримали 195 депутатів обласної ради. Торік «Вголос» згадував про 25-річний ювілей обласної ради першого демократичного скликання. Серед них – 188 українців, 6 росіян, один білорус; 70 депутатів представляли наукову і творчу інтелігенцію, 66 – працівників промисловості, будівництва, транспорту і зв’язку,  16 – АПК; у віці до 30 років було – 26, від 30 до 50 років – 116 депутатів; вищу освіту мали 186 депутатів, інші – середню або середню спеціальну. Серед обраних депутатів – 7 жінок та вперше – один священик.

Перша сесія обласної ради першого демократичного скликання почалася 9 квітня 1990 р. у приміщенні театру опери й балету (тут, до слова, відбулося проголошення радянської влади 1939-го – авт.). Над приміщеннями театру та сесійного залу обласної ради було піднято український національний прапор. Тоді ж сесію відкрив депутат Павло Скочій, професор, старійшина обласного депутатського корпусу. Він, зокрема, сказав: «Більше як 50 років тому під склепінням Львівського оперного театру ім. І. Франка (ймення театру надали у січні 1940-го – авт.) устами академіка [Кирила] Студинського [1868-1941] була проголошена радянська влада. Незадовго більшість депутатів Народних Зборів й сам академік Студинський стали жертвами сталінізму. Очікувана воля обернулася страшною трагедією для нашого народу. Кривавим колесом вона прокотилася через кожне село, через кожне наше місто. Сотні тисяч невинно убієнних, депортованих – така ціна сталінської диктатури на Галицькій землі. Вони полягли у нерівному бою, були замордовані в сталінських катівнях, томилися у брежнєвських таборах». Обласні народні обранці вшановували пам’ять невинно убієнних хвилиною мовчання.

Депутати змовили молитву «Отче наш», оркестр виконав український національний Гімн «Ще не вмерла Україна». Блаженної пам’яті депутат В’ячеслав Чорновіл зачитав політичну відозву. «…Влада на Львівщині реально переходить від партапарату до обранців народу. Волею історії Львівщина стає своєрідним островом свободи, на якому ми покликані довести спроможність народних рад назавжди покінчити із тоталітарною системою, із дискримінацією національних, політичних і громадянських прав. Диктатура совісті – єдина з диктатур, що їх визначатиме наша влада». В’ячеслав Максимович закликав депутатів, мешканців Львівщини до консолідації людей різних національностей, віруючих різних конфесій. Депутати більшістю голосів (проти – 3, утримались – 5) висловилися за публікацію політичної відозви в обласній пресі.

На сесії до порядку денного було внесли 27 питань. У даній публікації звернемо увагу на актуальні релігійні проблеми, що намагалися обговорити та вирішити народні обранці Львівщини. Зокрема, під порядковими номерами 20 – Про Українську греко-католицьку церкву та 23 – Про відзначення національних та окремих релігійних свят. Щоправда, депутати, мешканці області (шляхом листів, телеграм) пропонували обговорити чимало інших актуальних проблем релігійного та духовного життя. Наприклад,  голова вірменського товариства «Акпюр» п. Вартанова просила терміново вирішити питання про передачу Вірменського собору релігійній громаді м. Львова. Депутат Нестор Гнатів висловив пропозицію окремо включити питання про Греко-католицьку церкву. Депутат Степан Павлюк запропонував не виділяти одну Греко-католицьку церкву, а внести у порядок денний пункт про всі релігійні конфесії в області. Депутат Микола Балаш настоював на включенні в порядок денний питання про Українську автокефальну православну церкву. Зійшлися на тому, щоби в одному пункті (20) розглянути питання про всі релігійні конфесії. Депутат Володимир Млічко від Дрогобиччини запропонував обговорити проблему поступового вивільнення культових споруд і передачу їх релігійним громадам. Депутат Богдан Білинський просив розглянути заяву 26 осіб про відновлення діяльності Народної лічниці – фундації Митрополита Андрея (Шептицького) у Львові та передачу її відділу охорони здоров’я облвиконкому. З цього приводу були зачитані тексти звернень груп народних депутатів СРСР, УРСР та області. Пропозицію п. Білинського підтримали медики Львова, фонд Милосердя, інші доброчинні організації, УГКЦ, українська діаспора. Більшістю голосів народні обранці схвалили запропоновану ініціативу. Депутат Ярослав Штикало вважав за необхідне терміново обговорити релігійне питання відразу після обрання голови обласної ради. Це, на його думку, дасть можливість людям святкувати Великдень у своїх церквах (тоді чимало храмів вважалися не діючими – авт.). Тому, за його словами, багато людей відправляють богослужіння під відкритим небом. Особливо активним був депутат Мирон Бучацький (м. Трускавець), який виступав 5 разів стосовно внесення пропозицій у порядок денний. Значна їх частина стосувалася Греко-католицької церкви. «Нехтувати таким питанням не слід, наголосив депутат. – Мова йде не просто про розгляд даного питання, а про реабілітацію. Це репресована Церква. І ми повинні в першу чергу репресовану Церкву поставити у відповідне становище».

Голова сесії Іван Гель, при тому зазначив, що питання про Церкву стоїть у пункті порядку денного. І сказав, що до Великодніх свят депутати не зможуть обговорити усі нагромаджені церковні проблеми. До того ж у п’ятницю велика релігійна подія – викладання Плащаниці.

На сесії виступив депутат Яків Погребняк (тоді ще перший секретар обкому компартії України – авт.). Він наголосив: «Відносно міжнаціональних стосунків, то наростаюча конфронтація між релігійними угрупуваннями, церквами викликає занепокоєння. За законом совісті, потрібно вирішити це болюче питання, за взаємною згодою всіх конфліктуючих сторін. Це дуже болюче питання в нашій області. Ми повинні вирішувати його тільки розумом, мудрістю знаходити нормальний підхід». До слова, депутат нагадав, що серед народних обранців рад усіх рівнів в області маємо 52 відсотка комуністів. (Всього ж на Львівщині у складі КПРС перебувало 130 тисяч осіб).

Прокурор області Леонтій Ізосімов теж підкреслив релігійне напруження. На його думку, такі процеси заходять дуже далеко. У прокуратурі є чимало звернень з проханням захисту віруючих різних Церков і конфесій. «Я би, – зазначив прокурор,  – назвав цю ситуацію. Вибухонебезпечною». На сесії були присутні гості, серед яких – народні депутати СРСР, правозахисник, священик Глєб Якунін.

Звичайно, надважливим було питання про обрання голови обласної ради. Серед декількох претендентів на цю посаду – депутат В’ячеслав Чорновіл. Виступаючи із короткою промовою стосовно релігійних проблем, він сказав: «Я прихильник… свободи совісті, релігійного миру».  На запитання депутата Федора Кравця про ставлення до міжконфесійних конфліктів в області відповів: «Негативне. Нам потрібно шукати дуже спокійні, поступові методи, щоб розв’язати ці проблеми. Я не стою ні на одній точці конфесії. Стараюсь бути якнайбільш об’єктивним в цій справі». Депутат Нестор Гнатів запропонував, щоби обласна рада взяла під захист дітей, які з релігійних мотивів відмовляються від служби в радянській армії. Одночасно він підкреслив, що наша мораль знаходиться на низькому рівні тому, що український народ позбавлений віри в Бога. Депутат Йосиф Лось висловив думку про необхідність відбудови українських церков у східних районах Польщі. Група депутатів пропонувала перейменувати райони Львова, області, назви деяких населених пунктів. Зокрема, Ленінський на Галицький, Червоноармійський – Підзамчівський, Нестеровський – Жовківський, м. Червоноград – Христинопіль, м. Новояворівськ – Новий Яворів, смт. Жовтневе на Левандівку.   

Під час голосування на посаду голови обласної ради народних депутатів В’ячеслав Чорновіл отримав «за» 141 голос! Щиро прозвучали його слова: «Присягаю, що єдиною метою усієї моєї діяльності буде служіння ідеям незалежної демократичної держави, захист інтересів громадян Львівщини. Обіцяю, ніколи, ні за яких обставин не відступати від даної сьогодні присяги. Нехай допоможе мені в цьому Бог і Ви, шановні колеги-депутати».

Матеріал підготовлений на підставі даних Державного архіву Львівської області (ДАЛО). –Ф. Р-1332. –Оп. 3. –Спр. 1187. –Арк. 1, 2, 3, 4, 6, 7,8, 9, 10, 11, 14, 15, 27, 29, 30, 35, 38, 57, 61, 66, 71,  74, 79, 80, 82, 86-87, 109, 110.

Юрій Боруцький, «Вголос»