Театральний фестиваль "Драбина" вже давно виріс зі студентського залу, перебрався у зали львівських театрів та палацу культури. Окрім вистав "Драбина" пропонує все більше інших культурних цікавинок (літературні вечори, кінопокази, фотовиставки і т. д.).

Продовжуючи розмову про культуру (тут і тут) та її існування у Львові попонуємо інтерв’ю з Оксаною Дудко – однією з організаторів "Драбини".

"Драбина" почала організовуватись, ще коли ви були студентами. Сьогодні – це вже досить серйозний всеукраїнський фестиваль. Завдяки чому ви досягли такого результату?

"Драбина" виникла, коли ми були ще студентами четвертого курсу, мали свій театр "Або…або" і планували зробити університетський фестиваль. Але виявилось, що в нас є ще друзі в інших театрах і так виник такий фестиваль Львів-Франківськ-Київ-Кіровоград.

Дуже багато театрів, котрі брали участь у першому фестивалі, були учасниками і в четвертому, а потім, воно якось само по собі почало розростатись. Напевне, самі аматорські театри проявляли свою ініціативу і шукали подібних фестивалів, оскільки на Західній Україні не так вже й багато таких фестивалів.

Тому всі їхали на "Драбину", знаючи, що це студентський фестиваль, і що його ніхто не підтримує на рівні влади і т.д. Тепер люди питають, як тільки закінчується одна "Драбина", коли буде наступна і ми вже стараємося визначати, коли вона буде.

А як з фінансами?

В плані матеріальному є два аспекти – чудовий і більш чудовий. Дуже багато людей погоджуються робити дуже великі речі безкоштовно, починаючи від студентів, закінчуючи якимись солідними людьми. Це просто фантастика. Нам надають безкоштовні приміщення і через це "Драбина" виживає. Плюс до того, нам вже допомагає і міська рада Львова.

Перша і друга "Драбина" відбувалась за сприянням Міської ради, хоча то було дуже дивно: ми ще не мали досвіду, нам забезпечували поліграфію. Тобто, якась підтримка була, але потім, новий поштовх фестивалю дав конкурс культурно-соціальних проектів від Міської ради.

Тобто, інших проблем немає?

Проблеми є, але вони не заважають, а швидше дивують. Наприклад, є різні відомчі установи, за які відповідають міська чи обласна ради. З ними дуже важко працювати, суми оренди щорічно зростають. Таке враження, що вони нам страшенну послугу роблять за те, що вони для невідомих колись студентів, без жодного статусу, дають такі прекрасні свої приміщення. Бо з приміщеннями завжди важко. Цього року вже було трохи простіше, оскільки директор палацу Г. Хоткевича зацікавився "Драбиною".

Та все ж, досить важко сказати, що у Львові легко зробити такий фестиваль і нам всі театри з радістю дають за гроші приміщення. Це не стосується тільки театру "Воскресіння", який з самого початку нас підтримував.

 

З кожним роком все більше з’являється й інших акцій на "Драбині" – література, кіно, фото, на скільки ще й ці речі будуть розвиватись далі?

Просто є люди, наприклад, котрі люблять кіно й організовують кінопоказ. Ми вирішили якось забавити театральну публіку. Не одні ж тільки вистави дивитись театрам, які приїжджають з інших міст. Тому ми вирішили якось урізноманітнити нашу програму.

Ми думали, що це будуть однорічні проекти, але виявилось, що ні. Вони такі маленькі, камерні і, на мою думку, приємні. Бо "Драбина" – це вже щось таке попсове, там нема якогось андеґраунду, а в тих маленьких проектах щось таке, що не будеш виносити на велику публіку.

Все менша кількість саме львівських театрів бере участь у "Драбині"…

Пояснити це дуже важко. Усе вирішує журі, яке кожного разу якісь інші критерії собі ставить. Спочатку ми розраховували, що це буде львівський фестиваль. На першому фестивалі було щось 7-м львівських театрів.

Просто зробили відбірковий тур і халява закінчилась. Хоча відбірковий тур – це досить суб’єктивно. Але сталось ще одне, на відбірковий тур треба було надсилати диск з виставою і тут львівські театри сказали, що це фігня – робити виставу за три місяці до початку фестивалю, ще й знімати на відео.

Тому, дуже багато львівських театрів на цьому відбірковому етапі відсіялось. Коли ми просто влаштовували перегляд вистав, то приходило 20-25 театрів, коли почалась історія з дисками, прийшло лише до 10 театрів.

Можливо у інших містах зовсім інші, більш сприятливі умови для розвитку аматорського театру? І можливо, "Драбина" якось так впливає на львівські аматорські театрики, що у них виникають певні комплекси?

Дуже складне питання. Воно швидше до всіх режисерів, як це впливає, чи не впливає. Ми все ж таки думали, що це буде львівський фестиваль, ми мали свій театр і хотіли використовувати "Драбину" у своїх цілях, щоб показувати свої вистави. 

Тепер з’явилась немала публіка, треба показувати щось не таке жахливе, як то часто ми показували. І тут постає питання здорової конкуренції. Не брати театри з Харкова чи Одеси, а брати зі Львова, за принципом "ми теж зі Львова"?..

А щодо умов, то я знаю, що на сході України з цим легше, тому що у них ще існує така традиція, напевно з радянських часів, організовувати театральні фестивалі. Тому там є різної якості продукт.  До того, все це підтримується, на це виділяють гроші і на основі цього й може виникнути щось добре. У нас чомусь все дуже глухо.

На скільки корисним виявився для вас цей фестиваль?

Нас не є так багато, щоб займатись театром і одночасно організацією фестивалю. Бо цей фестиваль – це маса бюрократичних деталей і коли ти починаєш ними займатись, то часу на театр вже немає.

Напевне, якби ми на першій "Драбині" знали, що нас тепер чекає, ми б ніколи за це не взялись. Нам хотілось самовиразитись, займатись мистецтвом, а не бюрократичними речами, з якимись зварйованими начальниками якихось інституцій. Це не те, чого ми чекали. Але хтось має цим займатись. Тепер ми не хочемо це кинути.

Чи є у Львові умови для розвитку аматорських театрів?

Ти знаєш, у Львові є стільки аматорських театрів, які існують при всіх цих закладах культури і вони достатньо імениті. Режисери таких театрів дуже серйозні люди і, зрозуміло, добре розуміються на всіх театральних речах.

Питання в тому, чи хтось ризикне зробити якийсь такий сучасний центр і це будуть якісь молоді авангардні ідеї та щось таке, чого ще світ не бачив, чи ні? Якщо ж говорити про такий центр, то варто його створювати не лише для аматорського театру, бо я не думаю, що аматорський театр має аж стільки геніальних ідей. Але якщо б у тому центрі працювали б над іншими мистецтвами, то це би був прорив.

Були театри, котрі створювались через "Драбину"?

Вони через "Драбину" створювались, через "Драбину" і розпадались. Тобто ставилась вистава під "Драбину", а далі її вже ніде не показували.

Якщо говорити про сучасну українську драматургію, на скільки вона проявляється на "Драбині"?

Постійно зі своїм драматургом працює Харківський театр "Публіцист". У Львові не знаю, чи є якісь драматурги, які пишуть п’єси під якісь театри. А багато театрів не так стараються писати свої п’єси, як намагаються робити свої постановки. Я не знаю, як це назвати, пишуть сценарій і це ставлять. Є такий процес, але я не знаюсь на цьому добре.

Чи можна завдяки хорошій розкрутці зробити цей фестиваль модним на рівні з якимось досить популярним шоу?

Запросто, якщо буде така людина, що вміє над цим працювати. Потрібно хорошого професіонала, який би погодився працювати на перспективу, а це важко зробити, бо всі хороші професіонали працюють на хороших роботах, з хорошою зарплатою. Але це реально. І "Драбина" – це такий попсовенький проект, що піддається розкрутці.

З кіно у Львові набагато сумніша ситуація, ніж з аматорськими театрами. Ви показували роботи львівських молодих режисерів?

На "Драбині" було представлено роботи двох львівських режисерів. Кіно у Львові – це проблема і для професіоналів. Ми просто зробили показ. "Драбина" не намагається зробити прецедент у культурному житті Львова. Просто хочеться створити якусь приємну атмосферу, щоб можна було собі чотири дні гарно провести час.