Про «Вишиванку», музику та життя говоримо з засновницею і керівником цього колективу Оксаною Петрів.

Оксано Семенівно, як так сталося, що Ви, програміст за освітою, подалися в культуру?

Я колись думала, що буду крутим програмістом. Але потяг до музики в мене був завжди. Я зрозуміла, що потрібно піднімати культуру. І пішла працювати директором народного дому в рідному селі Годовиця. Я побачила, що мені це добре вдається, і якщо я цю справу покину, то без мене вона просто пропаде. А не можна, щоб такі речі пропадали!

Я співала ще з дитинства. Гарний голос, напевно, отримала в спадок від бабусі. Я співала вдома, потім в школі (ансамблі, хорі), співала в колективі «Заспів» у рідній Політехніці, співала на весіллях. Але серце все ж тяжіє до авторської пісні. Коли приходить натхнення, – пишу вірші, пісні.

Я читаю ноти, музично грамотна. Людина, яка хоче чогось досягти – вона вчиться. Я зараз, наприклад, освоюю бандуру. Якщо мені щось подобається – я ніколи від того не відрікаюся.

І я навіть хотіла б сказати людям таку річ: «Якщо ви маєте якусь мету, якщо в житті чогось дуже хочете, ви повинні говорити про це й зробити один-єдиний крок назустріч до тієї мети. І потім, справді, Всевишній посилає таких людей, такі події, такі ситуації, що воно неодмінно якось станеться.

А коли народилася «Вишиванка»?

У 2000 році я вирішила створити ансамбль. Почала набирати дівчаток. Вони такі ще зовсім маленькі поприходили. Багато років ми наполегливо вчилися, виступали. І вперше професійно, зріло ми заспівали у 2007 році. З того часу почали робити свої солідні програми.

Яку музику ви виконуєте? Як підбираєте репертуар?

Ми різнопланові. Виконуємо музику різного спектру: автентичний фольклор, побутово-обрядові пісні, духовну музика, дуже любимо авторські пісні.

Нам інколи роблять зауваження, що треба було б робити собі інструментальний супровід. Я іноді й використовую у концертах фонограми. Але з самого початку задумка була така, що це буде акапельний колектив. Співати під інструмент – простіше. Музика інколи скриває елементи фальші. А я дуже хотіла, щоб була ота чистота. Тільки так можна добре прослухати всі відтінки голосів. Це більше сприймається людьми, люди вже спраглі за тим.

Дуже часто на наших концертах ми використовуємо перлини з народної творчості й інколи дивуємося : як наші прості люди могли таке придумати. Ми пісню трохи шліфуємо, робимо своє аранжування, а, іноді, й нічого не робимо. Просто стараємося співати так, як ми це відчуваємо. Так, щоб воно вщипнуло десь всередині за якусь тонку струночку.

Я люблю збирати всякі родзинки. Десь щось почую – стараюся записати й одразу ж пробуємо в колективі його проспівати.

Їздимо на концерти, зустрічаємося з різними людьми, спілкуємося, знайомимося, запозичуємо у них щось оригінальне й вони щось черпають від нас. Тобто відбувається такий собі культурний взаємообмін.

«Вишиванка» багато працює над собою. Де ви вже мали змогу продемонструвати свої таланти?

Ми їздили з виступами по селах Пустомитівщини, неодноразово були переможцями на районних конкурсах, захищали честь району у Львові на обласному конкурсі вокальних колективів. Також їздили на міжнародний фестиваль «Дзвони Лисоні», що на Тернопільщині.

На Різдвяні свята ми ходили по Львові зі щедрівками. Львів – це такий осередок, де можна виразитися, вилити свою душу.

Цього року ми потрапили на Львівське телебачення. Були у гостях у програми «Обід на дванадцятому». Защедрували їм, напоїли свяченою водою, всіх покропили. Запропонували і галицькі щедрівки, і подільські і навіть щедрівку з Харківщини. Також ми неодноразово виступали у Шевченському гаю з гаївками та лемківською програмою. Можемо похвалитися записаним диском, у який входить 9 акапельних пісень.

Ми їздимо з дівчатками на різні виставки, форуми. Стараємося самовдосконалюватися, розвиватися, черпати щось добре. Тому що, коли людина духовно збагачується, то те саме, ніби ти з’їв кусок хліба й став ситим. Духовна пожива обов’язково має бути. Людині мусить бракувати духовного спілкування, духовного очищення!

Ми з дівчатками є однодумцями в тому плані. І коли в нас був перший концерт, ми помолилися «Царю небесний» і вирішили, що кожна подія в нашому творчому житті, кожен концерт, кожна поїздка, кожне знайомство буде як щабель драбинки. Драбинки, по якій ми маємо підніматися та рости. І якщо хоч одна людина потепліє душею від нашого співу, від нашого спілкування, якщо від того комусь стане добре, то, значить, ми недаремно живемо й працюємо. Значить, ми потрібні!

А що відбувається у вашій творчій кухні?

У колективі є 10 учасників: 6 дорослих і 4 дівчинки підліткового віку.

Ми розкладаємо пісню на триголосся, робимо оздоблення для того, щоб композиція відображала смак і погляд самої «Вишиванки». Ми спостерігаємо та аналізуємо, що подобається нашій публіці. Якщо пісню сприймають гарно – то вона в такому вигляді і залишиться. Те, що не дуже подобається і слухачам, і нам – ми обов’язково удосконалюємо. Якщо ти хочеш досягти успіху, потрібно працювати, працювати і ще раз працювати!
«Вишиванка» вирішила, що цього року трохи більше часу присвятить рідному селу. Ми зробили великий шевченківський концерт, проводимо тематичні вечори, різні маленькі свята.

Біда, що в нас нема народного дому, відповідно, ми не маємо де робити репетиції, не маємо, де виступати. Правда, під роботу нам виділили приміщення каплички. Але там нема умов, щоб працював повноцінний колектив. Хор хотів би також займатися, але немає місця для всіх. Взимку взагалі дуже холодно і в церкві, і в капличці. І ми дуже мріємо про наш будинок культури. Це наша золота мрія. Хтось каже: «Надія вмирає останньою». А я кажу: «Надія ніколи не вмирає. Надія повинна жити завжди».

Пісня спонукає до того, щоб над чимось задуматися, поплакати. Пісня має спонукати чи до сльози, чи до усмішки. Але має спонукати обов’язково! Хочеться, щоб була гармонія! І якщо є 10 дівчаток, які можуть це створити – то це є дуже добре!

І коли ми збираємося на репетиції, я кажу своїм дівчаткам, що всі професорами чи культурними діячами не будемо, але якщо ми щось добре зробимо на цій землі, залишимо по собі добрий слід, то необов’язково, щоб про нас говорили. Я думаю, що слава там, в небі, має бути, а не тут.

У вас не так давно виник ансамбль бандуристів. Розкажіть про нього…

Колектив бандуристів займається вже третій рік. Його члени – маленькі дітки. До нас приїжджає вчителька зі Львова і навчає. Маленькі бандуристи виступали поки що тільки на сільській сцені, в школі. Людина, яка співає, займається музикою, – вона як помазаник Божий. Відчуває дотик Божої руки. І це дуже добре для дітей.

До нас приїжджав виступати Остап Стахів. Це був просто чудесний виступ. І ці дітки прийшли послухати. Насправді, дуже цікаво почути, як співає
чоловік-бандурист. В нас, чомусь, чоловіки такі пасивні, сидять вдома. Ну, я не кажу, щоб вони на бандурах грали, але хотілося б, принаймні, щоб вони брали участь в активному суспільному житті села.

Що ви думаєте про сучасну українську естраду?

Наша естрада є дуже різношерстою. Я не є прихильницею режиму Радянського союзу. Тоді була дуже сильна цензура. Але іноді та цензура й потрібна. В нашій музиці буває щось таке, що хочеться висмикнути як реп’яшок з одежі. Надіюся, що це явище тимчасове. Звичайно, є багато хороших співаків. Мені дуже подобається «Піккардійська терція», творчість Павла Табакова, Лілі Ваврін. Я слухаю і пропагую своє, українське.

Українська естрада страждає від сукупності проблем. Часто люди, які не мають таланту, мають високі амбіції – і саме через це потрапляють в шоу-бізнес. Є люди, які мають талант, але у них занижена самооцінка, – вони нічого не досягають, вбиваючи свій талант.

А по-третє, важливу роль у цій справі відіграє фінансова сторона. Ми з дівчатками кожен день стикаємося з цим. Ми навіть не можемо когось запросити до себе, бо нема свого клубу. Обмін творчим досвідом – то є велика річ. А ми не можемо собі цього дозволити!

Хочу сказати, що колектив «Вишиванка» поданий на звання народного ансамблю. Але те подання тягнеться вже майже три роки. Я стикнулася з бюрократичними порогами. Не думала, що буду тим займатися. Бо якщо люди справді працюють, самовдосконалюються, конкурентоздатні, то з цим не мало б бути проблеми.