Відомо, що під час ремонту вул. Лесі Українки у Львові розкопали стародавній мур і дві вежі, однак археологи не мали достатньо часу, аби належно дослідити ці об’єкти, бо їх відразу заховали під бетонну «подушку». Невже ті, хто складав проектну документацію ремонту вулиці не могли передбачити, що там будуть важливі історичні об’єкти? Такі роботи у Львові проводять без погодження із археологами?

Роботи, про які ми зараз говоримо, виконувалися відповідно до проекту який називався «Капітальний ремонт вулиці Лесі Українки». Замовником цих робіт було управління капітального будівництва Львівської міської ради. Проект передбачав заміну дорожнього покриття та комунікацій, а також перетворення цієї вулиці на пішохідну зону. Його розробником був ДП Державний інститут проектування міст «Містопроект». Погоджували документ усі інстанції, в тому числі управління охорони історичного середовища ЛМР.

Планувалися ці роботи, очевидно, в умовах цілковитої таємничості, оскільки лише коли почали знімати бруківку на вул. Лесі Українки, археологи та архітектори з Інститут “Укрзахідпроектреставрація” зрозуміли, що діється та почали допитуватись чи є проектна документація на ці роботи і чи розроблена вона згідно із чинними нормами пам’яткоохоронного законодавства. Тоді стало зрозуміло, що проект ремонту вул. Лесі Українки розроблений та погоджений із великими порушеннями.

Про які саме порушення йдеться?

По-перше, у завданні на проектування не було вказано на необхідність розробки пам’яткоохоронної частини проекту: проведення археологічних досліджень. Результати цих досліджень мали би стати вихідними даними для проектування. На їх підставі необхідно було би розробити заходи щодо музеєфікації та експонування виявлених решток оборонних укріплень Високого муру.

По-друге, управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, яке було одним із тих, хто погоджував документ, не побачило у ньому грубих порушень. Такими діями управління було порушено всі чинні нормативні документи: Закони України “Про охорону культурної спадщини”, “Про охорону археологічної спадщини”, та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 23.03.2006 р. № 423 Про затвердження «Зон охорони та режимів використання об'єктів археологічної спадщини на території історичного центру міста Львова», де чітко прописано що потрібно робити в зоні ЮНЕСКО до початку будівництва, а чого робити не можна. У рішенні виконкому чітко зазначено, що перед початком проектування (не будівництва чи реконструкції, а саме проектування) необхідно провести археологічні дослідження, які повинні бути враховані під час розробки проекту.

Коли археологи та архітектори вказали на згадані порушення, в управлінні капітального будівництва та Містопроекті почали запевняти, що не знали, що проводять роботи у охоронній зоні ЮНЕСКО. Лише після того, як ці питання підняли у ЗМІ та на різноманітних нарадах вдалося досягти певного поступу та укласти угоду на проведення археологічного нагляду. На мою думку, проведення археологічних досліджень не було прописане у завданні на проектування тому, що на це не було вказівки зверху.

В чому полягає археологічний нагляд?

Скажу відверто, що у випадку робіт на вул. Лесі Українки з огляду на цінність інформації котра містилась під поверхнею археологічний нагляд був найменш прийнятною формою досліджень – це була радше біганина археологів за трактором. Тобто трактор копає, археолог дивиться. Коли щось виявили, археологи знахідку розчищають та фіксують. Для наочності можна порівняти археологічний нагляд з реанімаційними діями в медицині: рятували те, що вціліло, те що раптово з’являлося під ковшем екскаватора. Намагалися техніку відсунути трохи вбік, стежили, аби труби не прокладали через залишки веж та муру.

Бувало, що наші роботи набували схожості до дій паталогоанатомів – за знищеними технікою залишками культурного шару та споруд відновити первісну картину. Подібно, як у медицині, в археології є також і профілактичний етап, котрий не вигідний владі: це дослідження до часу завершення проектування та врахування результатів досліджень в остаточних проектних рішеннях. Ці роботи проводять наперед, у спокійному режимі, без поспіху. Цей етап міська рада, як замовник, і проектанти відкинули.

Що дали ці дослідження для науковців? Вдалося з’ясувати якісь нові деталі історії Львова?

В результаті археологічного нагляду нам вдалося отримати досить цінну історичну та археологічну інформацію. На певних ділянках вулиці Лесі Українки (від перетину із вул. Підвальною та Театральною) ми заклали низку розкопів та шурфів там, де будівельники мали будувати каналізаційні колодязі. Всі археологічні розкриття закладено вздовж оборонних укріплень Високого муру.

Одним із найвідоміших дослідників оборонних укріплень Львова був Януш Вітвіцький. Відповідно до його реконструкцій ми сподівалися виявити рештки усіх оборонних веж які були на планах. Однак, на диво, частину інформації Вітвіцького не вдалося підтвердити. У кількох місцях, де за його даними знаходилися вежі, їх не було виявлено. Цей науковий факт став результатом здійснення археологічного нагляду. Зважаючи на це, прикро усвідомлювати, що через фрагментарність досліджень, через брак розкритої площі нам не вдалося прояснити певних важливих моментів з історії розвитку міських укріплень та перевірити правдивість усіх реконструкцій.

Якби археологи мали більше часу, що вдалося б з’ясувати науковцям?

Якби були проведені повномасштабні археологічні дослідження, ми отримали б набагато цікавішу інформацію. Як я вже казав, ми побачили, що реконструкції оборонних мурів Януша Вітвіцького є дещо хибними, однак з’ясувати наскільки він помилявся ми не змогли. Ми могли би вперше за усю історію археологічного вивчення Львова досконало вивчити основну лінію оборони давнього Львова на великому відрізку. Могли би ... Не кажу, що ми вже не зможемо цього дослідити, однак на найближчі 20-30 років ця ділянка укріплень для нас залишиться закритою. Наразі ці мури та вежі законсервовані найбільш фатальним способом – залиті бетоном.

Якби археологічні роботи були проведені належним чином, ми мали б розкрити рештки оборонного муру та його веж, бодай верхні їхні частини, і зафіксувати точне розташування муру, веж і їхню форму. Варто зазначити, що ця вулиця могла б стати не лише важливим джерелом для археологічних досліджень, але й атракцією для міста. Могла би ...

Ви сказали, що мури законсервували найбільш фатальним методом. А які ще методи консервації можна було б застосувати у цьому випадку?

Що стосується консервації, всі погоджуються на тому, що створення бетонної «подушки» під пішохідну вулицю є абсурдом. Можна було засипати вулицю піском, ущільнити його і, як годиться під бруківку, покласти зміцнюючий шар цементної суміші, але ніяк не бетон.

Крім того, реставратори наголошують, що бетонна «подушка» перешкоджатиме проникненню води в землю. Передбачалося, що вода має стікати в каналізацію, однак всі ми бачимо, як вона працює. Тому вся волога зараз йде на тротуари, під фундаменти будинків та замочує їхні стіни. Наслідки очевидні і вкрай сумні.

Які висновки можна зробити, проаналізувавши ситуацію, що склалася з ремонтом вул. Лесі Українки?

Пункт перший: Львівська міська рада в особі УКБ свідомо, з мовчазної згоди «згори», надала неповні вихідні дані на проектування, а Управління охорони історичного середовища «не помітило» помилок проекту.

Пункт другий: проектна документація на ремонт вул. Лесі Українки була зроблена із грубими порушеннями пам’яткоохоронного законодавства і відповідно виконання робіт з ремонту вулиці також не відзначалося толерантністю до культурної спадщини.

Пункт третій: у зв’язку із тим, що археологічні роботи не були передбачені у проектній документації та кошторисі робіт, розкопки на об’єкті були проведені у мінімальному обсязі: у вигляді археологічного нагляду.

Пункт четвертий: під час капітального ремонту, у тих місцях, де археологи не встигли задіяти усі свої сили, частина давнього культурного шару, яка прилягала до оборонних мурів, була зруйнована технікою.

П’ятий висновок: покарання за це у Львові не поніс ніхто. Винних можна назвати і персонально, і по структурах, однак малоймовірно, що вони будуть притягнуті до відповідальності.

На черзі ремонт другої частини вулиці Лесі Українки. Там проведуть археологічні дослідження перед початком робіт?

Наразі це достовірно не відомо. Однак там під землею заховане найцікавіше для археологів та істориків: рештки Низького замку, у певному сенсі ключ до історії міста. Інститут «Західпроектреставрація» та Рятівна археологічна служба подавали свої пропозиції в управління капітального будівництва Львівської міської ради, однак наскільки це буде враховано побачимо згодом. Ми пропонували максимально повно дослідити рештки споруд Низького замку на відтинку вул. Лесі Українкі від її перехрещення з вул. Театральною до проспекту Свободи.

Подібна ситуація була і з муром біля Ратуші?

Йдеться про дослідження у дворику Ратуші під будівництво ліфта. Міські чиновники вирішили прибудувати собі зовнішній ліфт. Коли ми почали розкопки, то виявили рештки фундаментів готичної Ратуші. Тобто, аби збудувати ліфт, рештки давніх фундаментів довелось би розібрати. Ми запропонували знахідку законсервувати, накрити склом та експонувати. Однак наразі цей проект заморозили.

Зазначу, що у своїх пропозиціях ми писали про те, що доцільно було б дослідити усе подвір’я Ратуші, аби виявити рештки давньої ратуші, адже її точних планів у нас фактично не збереглося.

Виходить, що у Львові історія із ремонтом історико-культурних об’єктів без необхідних документів та досліджень не поодинока. Відповідальність за таке ставлення до історичних пам’яток передбачається чи потрібно вносити зміни до чинного законодавства?

Пам’ятко-охоронне законодавство в Україні розроблене досить добре, ратифіковано також низку міжнародних ковенцій. Та й покарання доволі жорстке – умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини чи їх частин, вчинені службовою особою з використанням службового становища караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого (частина 5 статті 298 Кримінального кодексу України).

Біда в тому, що положень нормативних документів практично ніхто з чиновників не дотримується. До прикладу, Управління охорони історичного середовища останні кілька років взагалі перестало звертати увагу на «Зони охорони та режими використання об'єктів археологічної спадщини на території історичного центру міста Львова». Згідно з пунктом І.1 в охоронній зоні “А”-заповідна тертиторія (“А-1” (Середмістя), на котру розповсюджуються положення ЮНЕСКО щодо збереження та використання об’єктів археологічної спадщини не можна розпочинати проектування будь-яких земляних робіт без попереднього археологічного вивчення території. Така діяльність УОІС ЛМР цілком зрозуміла, оскільки підпорядкована структура не може бути незалежною. Управління фактично не виконує свої функції, а лише вказівки “згори”.

Торік ситуація із ремонтом вул. Лесі Українки – єдиний випадок, коли було зруйновано давній культурний шар, чи були ще аналогічні історії?

Ситуацій, коли у Львові відверто порушують вимоги пам’яткоохоронного законодавства, не злічити. Просто ремонт вул. Лесі Українки був масштабним прикладом, а точкових ситуацій, де комусь відвели пивницю під кафе, де зробили прибудову є дуже багато. Згадайте сумнозвісний «!Фест», який фактично зруйнував усі підвали палацу Любомирських, знищив весь культурний шар, тобто зробив археології Львова своєрідний аборт.

Таке нехтування археологічною та архітектурною спадщиною не може призвести до того, що львівські пам’ятки виключать із списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО?

На мою думку, нинішню владу, і у Львові зокрема, вже нічого не лякає. Якщо місто виключать із ЮНЕСКО, для них це буде навіть краще, – тоді взагалі не потрібно буде робити навіть якоїсь видимості законності свого вандалізму, ніяких дозволів отримувати. А наразі ЮНЕСКО – це лише ілюзія того, що нас за щось можуть покарати.