«Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.

Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кровавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.

Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб».

Ці слова прозвучали 30 червня 1941 року на Площі Ринок у Львові. Вони пролунали в круговерті Світової війни, у древньому місті Лева, яке оплакувало замордованих більшовицькими катами синів та дочок і ще не знало, що готує йому інший окупант. 

Акт відновлення Української держави проголосила генерація борців, революціонерів, які свідомо взяли на себе тягар відповідальності і поклали собі за мету – вивести свій народ із пітьми рабства до свободи. Ці люди дітьми стали свідками визвольних змагань і вже юнаками поклялися здобути самостійну Україну або загинути в боротьбі за неї. 
 
«Держава не твориться в будучині –
 держава будується нині,
це люди на сталь перекуті в огні,
це люди як брили камінні…»
 - писав про своїх друзів націоналістів Олег Ольжич.
 
Такої твердої рішучості, такої волі формувати дійсність, а не пристосовуватись до неї, такого чіткого розуміння національних цілей і завдань, такої єдності слова і діла забракло Україні в 1917 році. 
 
Ось як про це пише сам Ярослав Стецько: «Умови були більш ніж сприятливі, але недоставало політично-революційної визвольної організації, що очолила б боротьбу нації і була свідомою своїх цілей і шляхів визволення». І далі Стецько продовжує: «Які ж без порівняння важчі були умови 1941 року для повстання нації! Імперії тоді не розліталися, а були в верхах своїх сил. Проте дороговказ категорично, цілеспрямовано і безкомпромісово було виявлено 30 червня 1941 року! І виявлено проти обох великих потуг, що прагнули мати свої колонії на українській землі. Але тоді існувала і діяла політична організація революційно-визвольної боротьби нації, що боротьбу унапрямлювала і нею провадила».  
 
Рішучості та волі забракло українцям і на початку 90-х та в 2005-2010 роках. Сучасна українська політика, збудована на підкилимних домовленостях, на жаль, має мало спільного з підходами і баченнями покоління, яке зважилося проголосити Українську державу 30 червня 1941-го!
 
Визвольна боротьба, і зокрема події 30 червня, вчать нас, що в політиці, як і на війні, якість важливіша ніж кількість. Чисельно невелика організація людей, об’єднаних однією метою, спроможна зробити неможливе – запалити ідеєю і повести за собою мільйони.   
 
Сьогодні річницю проголошення Акта відновлення Української держави ми урочисто відзначаємо на Львівщині, цю подію також святкують ще кілька областей України. Але обов’язково прийде час, коли цей день відзначатиме на державному рівні вся Україна! 
 
Від імені Львівської обласної ради вітаю вас з річницею Акта відновлення Української держави! Бажаю Вам міцного здоров’я, успіхів та великих звершень в ім'я зміцнення державності, торжества ідеалів свободи, на благо нашого народу та на славу України!
 
Слава Україні!»