Недавно інформаційний простір збурила звістка про те, що вірменська громада Львова, ніби-то має намір підняти питання про перейменування Львова на Ар’юц.  Підставою для такої ідеї вірогідно стала звістка про те, що вірменською громадою і духівництвом російського міста Будьонновська недавно буцім-то було порушене питання про повернення цьому місту, заснованому вірменами, історичної назви Сурб Хач. Головний контекст у якому розглядалася ця інформація – що це таке? – чийсь дурний стьоб чи провокація? Вчора свою думку з цього приводу висловив Олег Тягнибок на блозі «УП» 

Наводимо текст Олега Тягнибока дослівно:

Знайомий запах нафталіну

Є така речовина зі специфічним запахом-нафталін. Домогосподарки використовують його, аби вберегти верхній одяг від молі. Нібито й допомагає, речі довго зберігаються, проте запах...залишає бажати кращого. А іноді не допомагає. Куди не глянь-скрізь повно дірок, а запах все одно дається взнаки...Так само і з чорними піар-технологіями-можна довго притримувати про запас пересипані нафталіном розробки, плекаючи надію одного чудового дня тріумфально витягнути їх із запасників. При денному світлі розчарований загал спостерігає діряву шмату, яка декому уявлялась мало не пурпуровою тогою Юлія Цезаря. І, знову ж таки, підводить запах нафталіну.

Так і цього разу.

Минулого тижня українські інформагенції наввипередки поширювали анекдотичну інформацію про ініціативу перейменування Львова, що начебто виходила від вірменської громади міста. Очевидна фальшивка, оприлюднена азербайджанською інформагенцією та розтиражована "лєнтою.ру", радісно пережовувалась вітчизняними медіа та користувачами Інтернету-хтось надимав щоки та картинно обурювався, хтось блазнював і заводив звичну пісню про "мультикультурність" Львова. А я пригадав інший випадок застосування тієї ж технології, і відчув знайомий запах нафталіну. У 1999 році (а саме 29 вересня) в чудовій та пізнавальній газеті "Известия-Украина" під рубрикою "Факт и комментарий" була надрукована статейка "Свято "місто" пусто не бывает" про те, що нібито Верховна Рада України прийняла рішення про перейменування міст Севастополь, Сімферополь і Нікополь в Севастомісто, Сімферомісто і Нікомісто.

Тоді політичні технологи ще не сягнули таких творчих висот, як нині, і посилалися на "авторитетну" інформагенцію "Слов'янський світ", додавши знущальну ремарку "приймаючи це рішення, парламентарі керувалися окремими новітніми науковими дослідженнями, згідно з якими міста ці заснували древні українці за багато століть до нашої ери". Як то кажуть, впізнається рука майстра. Тоді в Україні насувалися президентські вибори, і подібні маніпуляції були вельми доречними для залаштункових ляльководів з Кремля. А зараз президентські вибори повинні відбутися у Вірменії, що має тривалий конфлікт з Азербайджаном через Карабах, який, щоправда, дещо пригальмовано останніми роками. Та все ж інформаційна війна між двома державами триває. Причому часто нею користаються сторонні сили.

Не буду особливо здивований, якщо виявиться, що і до інциденту з псевдо-перейменуванням Львова доклали своїх зусиль азербайджанські резиденти російських спецслужб. Зважаючи на загальний антиросійський курс династії Алієвих, проникнення агентури в азербайджанські структури влади є природним пріоритетом для росіян. Приміром, нещодавно було звинувачено в шпигунстві на користь Росії колишнього начальника служби безпеки аеропорту в Баку та групу його високопоставлених співробітників.

Як би там не було, а знайомий сморід гебістського нафталіну знову отруює довкілля, і дехто продовжує розігрувати дешевий Луб'янківський фарс.