Пане Голуб, як Ви прокоментуєте процеси, що відбуваються в КПУ та загалом на лівому фланзі, З одного боку, КПУ нібито єдина ідейна партія, з тих, що представлені сьогодні в парламенті, а з іншого боку – ви весь час втрачаєте електорат.

Я би не сказав, що ми «весь час втрачаємо електорат». Останні перевибори якраз показали, що ми добавили голосів без перебільшення на усіх дільницях, причому це відбулося і на Західній, і в Центральній , і на Східній Україні.

Ми вважаємо, що це пов’язане зі зміною тактики партії, омолодженням її керівного складу та іншими підходами, які ми називаємо модернізацією Комуністичної партії. Що ми розуміємо під модернізацією? Ми розуміємо, що суспільство змінилося, змінилися стосунки в рамках суспільства і звичайно партія має бути адекватною цим змінам. Моя точка зору на те чому комуністи свого часу втрачали голоси полягає в тому, що стосовно охорони здоров’я, освіти, певних соціальних гарантій, будь-які опитування, які проводяться в Україні, вказують, що ці ідеї стабільно підтримує 34 % населення, але вже більше 50 % населення за певними програмами. Думаю, що до нинішньої втрати позицій спричинилися і досить легкі перемоги комуністів зразу після розпаду Радянського Союзу. Пам’ятаємо 90-ті роки, коли досить лише було представитися «Я – комуніст» і в Центрі, на Півдні і на Сході за тебе голосували й обирали до парламенту. Звичайно за таких умов здавалось, що нічого не потрібно змінювати, не треба шукати нових моментів, вчитися.

Лише Львівській обком тоді був в інших умовах, ніж вся політична партія і тому ми тут у Львові намагалися шукати щось нове. Скажімо, у проблемах ставлення до релігії, до мови і нам доводилося переконувати своїх колег по партії.

На певному етапі сталося так, що партія виявилася неадекватною запитам, яке ставилися суспільством. І коли з’явилася популістська Партія регіонів, і взяла на озброєння певні ліві гасла, звичайно, якась надія, що вони можуть бути реалізовані і фактично викликала відтік нашого електорату. Сьогодні ми намагаємося його повернути. Повертаємо в тому числі завдяки непослідовності ПР у багатьох питаннях, але, я сподіваюся, що це повернення відбувається в основному завдяки тому, що партія серйозно стала на шлях модернізації.

На останньому з’їзді ми створили комісію щодо змін Програми партії, прийнято і підтримано курс на омолодження керівного складу партійних структур від нижчої ланки до вищої і підхід до професіоналізації роботи. Хто раніше міг собі дозволити бути керівником райкому, обкому КПУ? Переважно люди, які мали пенсію, певні соціальні гарантії і вільний час. І звичайно, вони об’єднували людей подібних до себе, зі свого середовища. Сьогодні партійні керівники – це люди молоді, до 30 років. Такий віковий ценз – це вимога до людей, які навчаються у партійній школі, звідти вони повертаються в парторганізації. За партійну роботу. вони отримають заплатню, їх трудові книжки офіційно лежать в ЦК, ми з Міністерством соцзахисту вирішили це питання. І звичайно ми вже до них зовсім з іншими вимогами підходимо. Тобто КПУ сьогодні це кадрова партія.

З ким КПУ на центральному рівні пов’язує процес омолодження партії?

Склад ЦК на останньому з’їзді був змінений більше, ніж на третину. Це люди біля 30 років. Що стосується списку, то ми радикально його оновили. Євген Волинець, Олексій Храпов – 25 років, Херсонщину у ВРУ зараз представляє Андрій Найдьонов 26 років, Вікторія Дем’янчук – депутат і перший секретар Кіровоградського обкому КП, Перестенко Марія – фермер з Криму. Тобто це люди з регіонів.

КПУ і далі живе на членські внески?

Ми ніколи не жили на членські внески. Навіть за Радянських часів партія жила і за рахунок доходів від видавництва і т.ін. Сьогодні неможливо жити тільки за рахунок членських внесків. Нам суттєво допомагає фракція у ВРУ. Кожний депутат щомісяця з власної зарплати відраховує 5 тис. грн.. на партійні потреби. Так само додаткові депутатські виплати ми віддаємо на підтримку партії і створення фонду, якій займається соціальною допомогою людям, які до нас звертаються.

Адже народні депутати сьогодні не мають персонального депутатського фонду на соціальну допомогу. До речі, Юлія Тимошенко запропоновувала повернутися до цієї практики. Здається 2 млн. на кожного депутата в бюджет передбачено, а депутат вже роздає ці гроші на допомогу. Фактично це припинилося ще за Кучми. Причому ці гроші опозиції не давалися, а давалися тим депутатам, які підтримували Кучму.

По-друге, є багато людей, в тому числі на Львівщині, які займаються бізнесом, але які вважають, що курс, який є сьогодні в державі не конструктивний і не перспективний. Це не ті люди, які мають дуже великі статки і своїх дітей виховують на Заході, і які планують в разі чого переїхати на Захід та вивезти туди свої капітали, а ті, які збираються жити тут. Вони розуміють, що їхнім дітям так само ходити цими вулицями, отож якщо буде інша ситуація в державі в соціальному сенсі, то це буде просто небезпечно. Вони вважають, що політика, яку проводить компартія, є виваженою і певним чином нас підтримують. Звичайно, це споносорські внески. Але повірте, коли ми через газету проводимо кампанію передвиборну чи іншу і партія створює фонд і просить людей надсилати гроші, повірте мені, мене самого це дивує, але люди, бабусі та дідусі, пенсіонери перераховують по 500 і 1000 грн..

Те, що вас підтримують пенсіонери, якраз не дивує, а от із бізнесменами – виникають запитання. Чи, може, комуністи вже остаточно переглянули своє ставлення до приватної власності?

Ми визнаємо приватну власність. І сьогодні мова не йде про експропріацію. Ми розуміємо, якщо людина має власний бізнес, то вона його вже буде мати. Більше того, комуністи якраз пропонують відкриті і чесні правила гри щодо приватного бізнесу, невтручання держави його розвиток і захист цього бізнесу від кримінальних структур. І я думаю, що якраз саме комуністи здатні забезпечити нормальні підходи до нормального реального бізнесу.

Якщо ж брати приватну власність в глобальних масштабах, то ми дійсно вважаємо, що ті стратегічні галузі, що наповнюють бюджет, такі як залізниця, енергетика, земля, корисні копалини – вони мають бути під контролем держави, або мати переважаючу, контрольну державну частку. Інша справа, що в таких випадках держава повинна визначатися з ефективним менеджментом, тобто управлінням цих активів. Ми недавно на з’їзді спілкувалися з Зюгановим, він казав, що сьогодні в Росії у держави залишилося трошки більше 10 % власності. Думаю, що в нас у власності держави є приблизно 20-24%. Але якщо передивитися серйозну економічну літературу, то, скажімо, і у Франції, і в Німеччині, і в тій же Голландії, часка держави в стратегічних об’єктах сягає 30-40 %. Тобто держава в економічних питаннях не є спостерігачем, а є активним гравцем. Візьмімо ситуацію, яка сьогодні склалася з бензином в Україні. В Україні немає жодного нафтопереробного заводу, який би був у власності держави. І держава не може впливати на процес ціноутворення.

Ми, комуністи, визнаємо, що є різні форми власності, але в Конституції записано, що всі форми власності є рівні. А в Україні перевага сьогодні надається приватній власності, а колективну, державну власність сьогодні ніхто не захищає. Я недавно сказав Валентині Семенюк, що нам треба перейменувати Фонд державного майна у Фонд продажу державного майна.

Чи не шкодуєте ви, що СПУ зазнала поразки?

Як людина, я шкодую за цим. Адже вважаю, що лівий рух в Україні повинен мати різні відтінки, він не може бути однорідним. Але в поразці СПУ головною є провина самої партії. Бо вона в певний час відійшла від свого базового лівого електорату, але не здобула натомість стабільного нового, помаранчевого електорату. Саме тому, коли почали політичну гру проти СПУ і Мороза – то вона вдалася.

По-друге проблема СПУ в тому, що вони були не стільки ідеологічною партією скільки партією лідера – Олександра Мороза. Вони завжди це підкреслювали і наголошували на цьому. Але супротивникам вдалося зруйнувати образ Мороза як морального лідера і фактично партія почала втрачати.

Я досі не розумію, на що сподівався Мороз, коли йшов на домовленості щодо розпуску парламенту і дострокових виборів. Що йому пообіцяли7 Якщо нічого і він сам на це пішов, то це дуже велика його помилка. Якщо пообіцяли і не виконали, то це вже… Не виключено, що він на цей момент був вже дуже залежний від президента.

А як Ви ставитеся до спроб створення нової соціалістичної партії?

Комуністи спокійно на це реагують. Реальні, не декларативні, соціалістичні партії повинні існувати. Щодо створення об’єднаної соцпартії, то сьогодні немає перспективи для розкрутки абсолютно нової структури. І суспільство до цього ще не готове, і в принципі об’єктивно відсутні лідери, які б могли це зробити. Ви знаєте, при тому, що я взагалі в добрих стосунках з Волгою, але мене дивує, коли союзу лівих сил немає, а партія Союз лівих сил уже створюється. Коли ми дійсно прагнемо союзу, то потрібно не створювати нові партії, а об’єднувати вже існуючі. Ми розуміємо, що це зробити дуже важко. Бо є амбіції, з одного боку. А з іншого – є така обставина, що частина лівих партій, це такі фантоми, а не політичні партії. Я не хотів би їх називати, вони ніби то беруть участь в виборах, хоча заздалегідь знають, що вони є непрохідні ані до парламенту, ані до місцевих органів влади. Але беруть участь в виборах, бо це є формою дуже доброго заробітку для їх керівництва. Тому що за цих умов вони відволікають 1,5-2 % відсотки від реальних партій, які мають шанси пройти і могли б вагоміше впливати на політичну ситуацію в державі. Таке собі заробітчанство. І розуміючи все це, ми пропонували на дострокових виборах і Вітренко, і соціалістам об’єднатися, тобто включити своїх представників у наш список. Саме так: не блоком іти, а включати їх в свій список. Чому ми проти блоку? Бо знаємо що відповідно до законодавства, якщо одна із партій зніметься з виборів, то тоді блок весь знімається. Ми не могли під таку загрозу поставити КПУ. Проте вони на це не погодились. Об’єднання, на жаль, в такому вигляді не відбулося і ми втратили на виборах приблизно мільйон голосів.

Тобто комуністи розраховують на частину соціалістичного електорату?

Безумовно. І тому сьогодні ми пропонуємо нашим колегам: СПУ та іншим: нам не потрібен союз партійних чиновників, нам потрібен союз реальних політичних структур, а ще краще – союз симпатиків лівої ідеї. Давайте об’єднуймось на місцях під конкретні акції. Скажімо, проводимо сьогодні акцію проти НАТО, завтра – за соціальні гарантії і вже під час спільних акцій буде вироблено алгоритм спільних дій і реального об’єднання.

Але ж це саме казали й соціал-демократи (об’єднані).

Ми були би задоволені, якби вони брали реальну участь в наших акціях. Але в мене інколи виникають сумніви. Наприклад, ми виводимо на акцію 1000-2000 наших активістів, і тут же приходить 30 хлопчиків з партії Х, і кожен з них тримає по два прапори в руках і ніби то вони також беруть участь в акції, але ж ми розуміємо, що ця партія як структура не бере реальної участі в акції. І це трошки «напрягає».і викликає певні запитання.

Якщо будуть дострокові вибори, то ліві будуть створювати блок?

Якщо будуть дострокові виборі, то єдиною реальною політичною силою на лівому фланзі (5,7%) є КПУ. Ми вважаємо, що в блок дуже важко буде об’єднатися через амбіції лідерів. Тому ми будемо пропонувати створення єдиного списку на базі КПУ і об’єднання сил електорату, що виглядає значно реальніше. Що ж стосується місцевих виборів, то дійсно, і вже це діє на Сході, такий досвід є. Ми будемо іти єдиним блоком з лівими силами.

Я не думаю, що прохідний бар’єр буде значно піднято. Максимум до 5%, бо інакше президентська партія не потрапить до парламенту. В принципі 5% це нормальний бар’єр, за таких умов або Вітренко, або Мороз погодяться увійти до нашого списку і ми впевнено подолаємо такий бар’єр. Тим більше. якщо все таки буде підписана угода між президентом і ПР, то ми, зрозуміло, отримуємо ще додаткові голоси за рахунок тих. хто наразі ще підтримує Партію регіонів. Перспективи в нас тут серйозні.

Чи бачите Ви шляхи виходу країни із затяжної політичної кризи?

Треба змінювати правила гри, а це значить, що треба змінювати Конституцію. Я вважаю, що все ж таки система, яку ми запропонували, і сьогодні Тимошенко, і певною мірою регіони, аби все ж таки парламентська республіка. Відповідальна більшість, яка формує уряд і створення виконкомів місцевими радами. Виконкоми безпосередньо підпорядковані як структура Кабміну, але підзвітні радам. Ми вважаємо, що більш демократично, бо будуть враховуватися більше думок.

Тобто в країні має бути збудована реальна радянська влада, не та, що була за часів панування КПРС?

Ні, була, до 1930-якогось року, а потому Сталін від неї відмовився. Реально якщо вона навіть не буде називатися радянською, нам здається, що така система є більш ефективною за цих умов.

Нинішній парламент здатен прийняти зміни до Конституції?

Може скластися ситуація, коли він зможе зробити це. Раніше ніколи б не можна було говорити про те, що Тимошенко підтримає парламентську республіку, сьогодні вона її підтримує. Принаймні у виступах. Ситуація так швидко змінюється . Я розумію, що наші колеги та опоненти можливо не є до кінця свідомими в цьому питанні і будуть голосувати виходячи зі своїх ситуативних інтересів, але може статися восени або взимку, що це буде проголосовано. Чому? Тому що такий варіант, коли в Україні парламентська система буде взагалі знищена, а парламент розпущений – це буде крок до дезінтеграції взагалі країни. І це примусить політичні сили внести зміни в Основний закон. Я не переконаний чий це буде варіант Конституції – БЮТ чи КПУ, але те, що в діючу Конституцію будуть внесені зміни, які будуть взяті з трьох законопроектів – це дуже вірогідний варіант.

Тобто парламент восени цього року ще не буде розпущений?

Думаю, що ні. Навіть якщо парламент буде недієзнатним, тобто вже юридично вже не буде існувати коаліція, Ющенко все одно буде ще його тримати приблизно десь із півроку. Аж доки він не проведе рішення щодо суддівства, (отой законопроект, що зараз Пукшин вніс у парламент), коли президент вже буде абсолютно впевнений, що він спирається на судову систему і він всіх призначає знизу догори і поки він не буде впевнений, що ЄЦ гарантує йому реальну підтримку і поки він не вийде на конкретні домовленості з ПР.

На ЄЦ сподіватися – себе не поважати. Отож домовленості з ПР це напевно основне в цьому процесі?

Так, звичайно. Але Ющенко сьогодні не може спиратися на «Нашу Україну». Адже він розуміє, що вона вже в більшості з орієнтована на Тимошенко. Я вже не кажу про «Народну Самооборону». Вони вже з Юлією Володимирівною відверто працюють. Тому президенту легально потрібна якась політична сила яка його буде підтримувати.

Допустимо, Ющенку це вдасться, хоча це малоймовірно, то коли він буде розпускати парламент?

Я також не думаю, що йому це вдасться, але доки йому це не вдалося, парламент розпускати невигідно. Тому що за цих умов швидше об’єднаються БЮТ і ПР на певних засадах, ніж відбудуться інші процеси. Тому Янукович відставку уряду ініціює «для Ахметова»: «Ви хотіли, щоб ми це зробили – ми зробили. Однак з цього нічого не вийшло. Давайте реалізовувати інший варіант». Я не знаю цього напевне, але не виключаю, що ведуться перемовини між ПР і БЮТ щодо конституційної реформи на засадах парламентаризму. Ідеальний варіант: внесення змін до Конституції і на початок наступного року – дострокові вибори і парламенту і президента, якщо, звичайно, така посада ще збережеться як номінальна

Як аналітик, як Ви бачите розвиток ситуації на найближчих півтора року?

Готуємося до гіршого. Якщо і далі ПР буде стояти на угодовській позиції щодо Ющенка, а ЮВТ вийде на реальну боротьбу з Ющенком, ми можемо стати свідками згортання парламенту, парламент буде однозначно дискредитовано, і Ющенко, або через Конституційну асамблею, або своїми указами змінить виборчу систему в бік повернення до чисто мажоритарної системи. Повернення до мажоритарки дасть можливість купувати кожний мажоритарний округ і контролювати таким чином парламент, зганяючи і купуючи пропрезидентську більшість, як це робилося за Кучми. У нас є певна інформація, що під цю програму Коломойський виділяє дуже потужні гроші. Це б мало би статися наприкінці цього року. І тоді вибори на весну в парламент. Потім повернення президенту всіх повноважень, як при Кучмі.

А якщо будуть такі зміни, то вони одночасно будуть змінювати і місцеве самоврядування?

Якщо чесно, сьогодні про місцеве самоврядування майже ніхто не думає. Але вважаю, що повернення до мажоритарки буде на всіх рівнях.

Як же їм вдасться переконати лідерів політичних сил піти на мажоритарну систему їм це не вигідно?

Іноді дуже складно спрогнозувати логіку політиків. Скажімо як можна було передбачити, що Янукович погодиться на дострокові вибори і фактично вдруге віддати владу? Будуть якісь домовленості, щось пообіцяють...