Олександр Мороз - лідер Соціалістичної партії України

Яким Ви бачите майбутнє СПУ, чи розглядаєте можливість об’єднання з іншими лівими партіями?

Насамперед, я не думаю, що спроби об’єднання лівих сил увінчаються якимсь утворенням, тим більше – створенням мегапартії. Це практично неможливо. Про об’єднання заявляють найчастіше лідери партій-клонів, партій, які були створені адміністрацією президента. Адже в структурі Василя Волги немає соціалістів. Це спроба реанімувати свій «Громадський контроль» під іншою вивіскою. Хоча сам по собі процес консолідації, координації зусиль у політичній боротьбі необхідний, бо є загроза створення партійної системи, в основі якої є псевдоопонуючі партії Блок Тимошенко і Партія регіонів. Але оскільки ці партії за своєю природою є однаковими, то ситуація в країні буде тільки за формою подібна на політичну конкуренцію, а насправді відбудеться просто поділ влади – і не більше. БЮТ і ПР можуть організувати таку ситуацію, провівши у Верховній Раді закон про високий виборчий бар’єр, який буде недоступним для багатьох партій. На перший погляд це може виглядати навіть як корисний процес, який стимулює процес консолідації політичних сил, але з іншого боку – це небезпека, бо у такий спосіб буде законсервована не просто ліберальна, але ще й такого меркантильного сенсу політична структура. Цього не можна робити. Тому треба координувати зусилля різних політичних партій лівоцентристського спрямування, щоб в цю нішу не заїжджали ті, хто любить солодко обіцяти, як це робила Тимошенко під час виборів. Вона казала, що буде прагнути вступити і в Соцінтерн, цьому ніби-то і Йосип Вінський мав сприяти, а виявилося, що вони потрапили у зовсім інший політичний табір в Європі.

Тобто СПУ зберігатиме самостійність, але не проти утворення союзу на лівому фланзі?

СПУ буде самостійною поза всяким сумнівом. Але ми не проти об’єднуватися з іншими, ясна річ, якщо це відбуватиметься під брендом СПУ. Можливість об’єднання політичних сил передбачена законом і відповідає логіці розвитку політичного життя в Україні. Зокрема, до СПУ вже звернувся із такими пропозиціями Іван Чиж, зі своїм об’єднанням (Всеукраїнське об’єднання лівих "Справедливість" – «Вголос»). У нього кістяком було декілька десятків соціалістів, які разом з ним створювали цю організацію. Вона попробувала існувати самостійно, потім в блоках, побачили що нічого не виходить і зрозуміли, що треба об’єднуватися. Ми створили робочу групу із представників цих партій, подивимося в якій формі можемо це зробити. Але очевидно (і Чиж цього не заперечує), що структура повинна мати назву СПУ.

Які висновки зробила СПУ із невдалих для себе виборів, чи відбуватимуться в партії якісь модернізаційні процеси?

Ми визнали на з’їзді партії, що вибори 2007 року є нашою поразкою. Звичайно, вагомою причиною її стали фальсифікації: якби «Наша Україна» не приписала 3 млн. голосів людей, які працюють за кордоном, вона б набрала голосів менше, ніж комуністи. Але зараз ми не будемо про це говорити.

Поразка СПУ на 90% зумовлена суб’єктивним фактором, а не тим, що партія неправильно веде свою роботу, чи побудована якось не так. Влада та різні політичні сили, зокрема БЮТ, цілеспрямовано приліпили нам ярлик «зрадників». Ми на цьому втратили найбільше. Ми недооцінили цього. Ми також недооцінили часовий фактор. Бо ми розраховували так: СПУ працює, ми представлені частково у владі, ми виконуємо соціальні програми, під час прийняття бюджету, законів, зокрема щодо дітей війни, освіти, приватизаційних процесів, ми свою лінію відстоюємо, – а через чотири роки люди переконаються, що саме так і треба робити. Але авантюра, яку затіяли Ющенко і Тимошенко, обмежила нас у часі і ми не змогли переламати ситуацію. Попри те, ми все ж подолали 3% бар’єр – мало хто у цьому сумнівається. За офіційними даними, у Трускавці СПУ взяла всього 6 голосів, а тільки в санаторії, де я зараз відпочивав, 20 осіб точно голосували за СПУ – тому й не могло бути інакше. Були фальсифікації. Але ми на це не зважаємо. Ми говоримо, що це була одна із помилок, яку ми не врахували. Питання системності роботи партії, особливості ідеологічної роботи, організаційно-партійної тощо – ми обговорили і на з’їзді, і на пленумі, і ще до останнього з’їзду прийняли концепцію ідеологічної роботи та зробили відповідні кадрові перестановки. Зараз завершуються обласні конференції і відбувається досить серйозна зміна кадрів на обласному і районному рівнях. Думаю, що це дасть належні результати.

Але авантюра, як Ви називаєте дострокові вибори 2007 року, дала результат її ініціаторам: Тимошенко та Ющенко досягли того, чого хотіли.

Я так не вважаю. Досягла бажаного тільки Юля Володимирівна. З потугами, з мінімальною перевагою – але досягла. Пам’ятаєте, скільки минулого року крику було, що антикризова коаліція має лише 12 голосів переваги і що при такій перевазі це не є коаліція; а от ми, мовляв, покажемо. Ну, ось і показали!

Але головна справа в тому, що план був інший. Бізнесові групи з Регіонів та НУ вели переговори і вийшли на цю авантюру, дали «добро» на неї. Вони планували, що у НУ і БЮТ не вистачить голосів, щоб створити коаліцію. І тоді Ющенко скаже: що тут зробиш, я прагнув отакого, але з метою об’єднання України мусимо утворити коаліцію з «регіонами». На це робився розрахунок. Підставою для нього є перш за все бізнесовий інтерес, розподіл власності, потоків капіталу і контроль над бюджетними потоками.

А тут сталося так, що в БЮТ і НУ таки створили коаліцію. І президенту та «Нашій Україні» не було куди подітися. Оця вся «возня» навколо коаліції, яка тривала два з половиною місяці, була пов’язана тільки з цим. На загал демонструються любов і вірність назавжди між цими двома політичними силами, але чомусь уже забулося, що у вересні 2005 року відправили Юлю у відставку саме з подачі Ющенка і ніхто не зняв тих звинувачень, які він висловив тоді на адресу Тимошенко. Забули, що уряд Єханурова до відставки привела якраз Тимошенко разом з Партією регіонів. Тому це любов напоказ, а насправді кожен переслідує свої інтереси. Те, що сталося в результаті виборів, я переконаний, найбільше турбує саме Ющенка, бо він орієнтується вже на те, що буде на президентських виборах. Тепер він весь час мусить робити такі віражі довкола ЮВТ, щоб вона раптом не висунула свою кандидатуру на посаду президента, бо у нього й без того шансів практично немає.

Як Ви прогнозуєте, які вибори відбудуться швидше: до місцевих органів влади чи президентські?

Для місцевих виборів немає ніяких підстав. Якби була прийнята нова Конституція, або ж розділ, який стосується місцевого самоврядування – то під цю умову десь через півтора роки можна було б робити вибори. А так просто вдаватися до такої авантюри на місцевому рівні, навряд чи доцільно.

А по-друге. Вибори не можна провести через три чи п’ять місяців. Потрібна мотивація. Це означає, що вибори можуть бути десь через рік. А за рік вже будуть очевидними результати цієї влади. І тоді ми побачимо чи заощадження повертаються, чи хлопці служать в армії і як реалізується ще багато іншого, про що сказано в «Українському прориві». Ніхто не буде ризикувати. А те, що владу в Києві хочуть прихватити – зрозуміло, бо там найбільші грошові потоки, комусь вигідно перебрати їх під себе. Знову ж таки – буде це чи не буде? – подивимося. Але це не стосується всієї України.

СПУ сьогодні становить одну з найголовніших сил непарламентської опозиції. Як будете боротися за те, щоб повернутися в парламент?

Ми будемо аналізувати всі дії уряду. Нами створено групу, яка аналізує бюджет країни, порівнює його з тим, що пропонували соціалісти, коли були у парламенті. Особливо гостро ставимо соціальні питання. Бо у першому читанні я нічого не побачив ні про фінансування повернення заощаджень, ні фінансування закону про дітей війни. І ще одна деталь. Ви пам’ятаєте, як Юлія Тимошенко з однодумцями звернулася до КС про те, що парламент незаконно призупинив діяльність 63 законів у соціальній сфері? А вона тепер, при прийнятті Закону про держбюджет 2008 року, призупинила дію більше ста законів! Це жах з точки зору юриспруденції. Тому ми всі ці речі будемо аналізувати, давати оцінки і нехай не сподіваються, що це пройде повз увагу громадськості. СПУ про це подбає. Крім того, у нас є окремі напрямки, яким ми приділятимемо спеціальну увагу. Зокрема, це стосується мораторію на продажу землі. Свого часу Ющенко клявся, що земля сільськогосподарського призначення не буде продаватися. Його «Лист до селян» у 2004 року був такий, що я навіть подумав чи не запропонувати йому вступити в Соцпартію. Але на практиці він робить усе навпаки. В міжнародній політиці те саме. У внутрішній політиці – те саме... У нас вистачить сил не просто донести до народу правду, але й дати оцінку щодо перспективи розвитку подій.

Чи будете балотуватися на посаду президента у 2010 році?

Мене не цікавить президентська влада як така, мене цікавить зміна системи влади. Персональна влада – це суєта, а система влади – це стабільність, це перспектива для держави. Я не відмовляюсь від цих переконань і цілей, які проголошував багато років тому: про зміну системи влади, про перехід до європейської системи управління. Поки Україна цього не зробить – не буде ніяких корисних змін в країні. Не буде боротьби з корупцією, не будуть розвиватися регіони і малі території. Треба завершити цю справу і я вважаю, що це корінне питання для України.

Але маятник ніби хитнувся у бік президентської республіки?

Нехай він (Ющенко – «Вголос») себе не тішить. Саме тому, що він бачить безперспективність правового вирішення цього питання, починаються балачки про референдуми, про нові конституції. Але Конституція – Основний закон, у якому, серед іншого, виписано порядок прийняття і внесення змін до неї. Нема там того, про що подейкують в секретаріаті президента.

І друга справа. Ситуація невизначеності, особливо напередодні президентської кампанії, може бути використана якраз для внесення змін до Конституції того змісту, який ми запропонували КС. Мене критикували, що не можна в такі ключові, радикальні моменти Історії вносити зміни до Конституції. Так я хочу підкреслити, що тільки в такі моменти і можна їх внести. Ну а балачки про нестабільність – це все брехня, бо нестабільність сьогодні тільки суб’єктивна, нестабільною є тільки позиція президента, який за ці роки не показав нічого, крім того, що країна може чудово обходитися без президента. А тепер він почав втручатися туди, куди не має права втручатися: суди, ЗМІ, ЦВК… Це не функції президента – підпорядковувати собі внутрішні війська і т. ін.

Але Віктор Ющенко це робить і суспільство загалом сприймає такі дії президента?

Суспільство, на жаль, в багатьох випадках є байдужим і це є предмет інтересу для політичних партій у їхній роботі. Суспільство ще не стало народом, все таки це ще поки більше населення, ніж відповідальні за долю країни громадяни. Населення можна купити на виборах, а потім бити себе в груди та розказувати всім про мораль і честь, знаючи, що десь півмільярда доларів віддано на підкуп виборців, комісій і т. ін.. І про це всі знають. На жаль, суспільство ще не пройшло школи, щоб брати на себе відповідальність.