Як відбувається боротьба з хабарництвом у податкових органах Львівщини для читачів журналу «ДІАЛОГ» розповів начальник управління по боротьбі з корупцією в органах Державної податкової служби Державної податкової адміністрації у Львівській області полковник податкової міліції Олександр Саранчук

- До спроб влади викорінити корупцію серед держслужбовців суспільство ставиться неоднозначно: одні називають їх боротьбою з вітряками, інші порівнюють зі змією, що кусає власний хвіст...

- Проблема корупції справді дуже неоднозначна і полягає, насамперед, у ставленні до корупції самого суспільства. Більше того, громадяни, зазвичай, або не підозрюють про існування антикорупційних підрозділів у податковій, або не знають, чим вони займаються. Сама назва нашого управління, наприклад, нічого не говорить громадянам - що казати, коли навіть я, перейшовши на роботу до податкових органів з системи МВС, був упевнений, що йдеться про боротьбу з корупцією загалом. Насправді ж нашими основними обов'язками є захист працівників Державної податкової служби від протиправних, зокрема корупційних, посягань під час виконання ними службових обов'язків та реагування на звернення громадян щодо корумпованості працівників податкової.

І саме тут ми й упираємося в ще одну важливу проблему - українці, виявляється, цілком нормально сприймають корумпованість чиновників. Тобто, на побутовому рівні вони вважають її негативним явищем, стверджують, що хтось, десь бере хабарі, але, коли доходить до реагування, то виявляється, що немає жодної офіційної скарги... Ми, наприклад, вже пробували звертатися до підприємців через пресу, розклеювали оголошення, а ефект все одно мінімальний - лише одне звернення щодо вимагання хабара. Насправді ж проблема полягає, насамперед, у ментальності людей, які дають хабаря. Я не хочу ображати галичан, але Львівщина у цьому плані - дуже неблагополучний регіон. Тому я й хочу пояснити людям, що є такий підрозділ і чим ми займаємося.

- Ви кажете про специфічність регіону. В чому вона полягає?

- Я працюю у Львові лише 5 місяців, але вже бачу, наскільки Львівщина специфічна. Річ у тому, що Львів, хоч і велике, здавалося б, обласне місто, але все ж залишається й великим селом - тут всі один одному брат, сват, кум... Міграційні процеси, в порівнянні з Києвом чи, наприклад, Кримом, де я свого часу працював, значно млявіші - тут всі всіх знають, колись разом працювали тощо. І тому боротися з корупцією значно важче, ніж в інших регіонах. Навіть у правоохоронців спрацьовує звичайна людська психологія - як можна боротися з тими, з ким разом служив? І це, зрештою, нормально за таких умов - кожен думає про власне майбутнє.

Мені особисто в цьому плані значно легше, ніж іншим - я киянин, народився і працював у столиці, у мене немає тут жодних бізнесових інтересів, немає друзів чи інших людей, які могли б впливати на мою роботу.

- Політика призначення на такі посади «варягів» - це свідомий крок керівництва ДПА України?

- Ну, звичайно, певні незручності були - переїзд, сім'я, житло тощо. Та мені вибирати не доводиться - я на службі, мені наказали і я поїхав.. Але впевнений, що практика подібних призначень є свідомою. Більше того - важаю таке рішення голови ДПА цілком виправданим. Якби на моєму місці працював хтось місцевий, то більш імовірним був би вплив на цю людину керівництва Львівщини чи голови ДПА в області - йдеться навіть про підсвідомий вплив, ненавмисний. Мені ж тут нічого боятися за власні інтереси: в нашого підрозділу доволі великі повноваження і хоча я оперативно підпорядковуюся керівництву Львівської ДПА - Віталій Хилюк як голова ДПА у Львівській області є відповідальним за стан боротьби з корупцією в органах ДПС Львівщини - моїм безпосереднім керівництвом все ж є керівники ДПА України. І я дуже хочу, щоб платники податків Львівщини зрозуміли це: я не є членом львівської команди, не буду «тримати дах» комусь з місцевих чиновників чи підприємців. Моє завдання - захистити сумлінних податківців, які займаються наповненням бюджету, забезпечити захист прав чесних платників податків і виявити та знешкодити тих, хто продовжує розцінювати роботу в податковій як спосіб збагачення.

- І це вдається?

- Як сказати? Складно, звичайно, ефективно працювати, коли в підрозділі є лише 13 осіб - вони просто фізично не встигають самостійно шукати порушення на всіх напрямках. Саме тому я й звертаюся до засобів масової інформації: допоможіть пояснити людям, що ми працюємо і потребуємо допомоги суспільства. Натомість журналісти зазвичай вимагають оприлюднення конкретних кримінальних справ. Але ж ми лише оперативники: наша справа - виявити злочинця, затримати, задокументувати і передати матеріали справи до прокуратури. А як можна виявити явище, про яке всі говорять лише на кухнях, а офіційно скаржитися відмовляються? Тому ми й запровадили «телефон довіри», за яким можна повідомити про факти корупції. А нам, натомість, телефонують бухгалтери, які скаржаться на довгі черги при поданні звітності. Я пробую пояснити, що це не наш напрямок роботи, що ми зймаємося іншими речами: ми перевіряємо роботу органів ДПС, готові відреагувати, якщо податківці вимагають хабаря, перешкоджають провадженню бізнесу чи задоволенню законних вимог підприємців тощо. Але того розуміння, тієї співпраці з підприємцями, яку я бачив у інших областях України, тут чомусь немає.

- Щодо перевірок, які здійснює ваше управління: вони планові чи виключно за зверненнями підприємців?

- Звичайно, є план роботи, плани перевірок. Ми можемо перевірити роботу будь-якого підрозділу ДПА, її ефективність і прозорість. Окрім того, можемо перевірити інші органи, діяльність яких має економічне підгрунтя. Наприклад, прозорість проведення тендерів.

- Припустимо, надійшло зверенння: хтось в когось щось вимагає. Дії вошого підрозділу?

- Документуємо інформацію, затримуємо підозрюваних. А потім передаємо справу в слідчі органи й вони, а згодом суд, приймають остаточні рішення. До речі, мабуть саме тут і криється ще одна проблема: ініціатори звернення очікують, що нечесного працівника посадять до в'язниці. Натомість законодавство передбачає інші санкції: штраф, звільнення, заборона протягом певного часу займати певні посади. Та й, з іншого боку: в Україні, на відміну від, наприклад, країн Євросоюзу, податкова не є другом і партнером підприємця. Може саме тому бізнесмени й воліють заплатити хабаря, а не писати заяву. Тобто, в Україні саме законодавство, яке регулює підприємницьку діяльність, часто сприяє корупції.

- А що варто насамперед змінити в законодавстві?

- Самі судіть: під Києвом зараз багато будинків, які коштують принаймні $ 2-3 млн. І належать вони держслужбовцям. А податківець не має права запитати, звідкіля такі кошти у чиновника, який ніколи не займався бізнесом, а все життя працював, наприклад, у суді чи прокуратурі?

Свого часу, ще працюючи в МВС, я вивчав практику роботи правоохоронців у Німеччині. Я здивувався, що начальник поліції там їздить на доволі старому автомобілі. А потім мені пояснили, що коли б чиновника побачили на новенькому авто престижної марки, то йому б довелося відповісти на купу неприємних питань: йому порахують, скільки заробляє він і його дружина, скільки він платить за житло, комунальні послуги, навчання дітей, харчі тощо. Якщо сума залишку достатня для придбання дорогого автомобіля - нема питань. Якщо ні - він втратить усе. А на Заході принцип такий: окрім кримінальної відповідальності чиновник не лише втрачає роботу - він втрачає пенсію, соціальні пільги, страхування, можливість отримати кредит. Тобто, втрачає все. Тому там ніхто не ризикуватиме своїм становищем заради хабаря.

І пояснення цьому дуже просте. Одним з основоположних принципів кримінального судочинства цивілізованих країн є презумпція невинуватості: слідство й суд повинні довести обвинувачованому його провину. Діє це правило і в Україні. Натомість, у податковому законодавстві США та більшості європейських країн такої норми не існує - тим паче, коли йдеться про звинувачення проти держслужбовців. В Україні, на мою думку, теж варто було б запровадити таку норму. Тобто, чиновник повинен задекларувати доходи і відповісти на будь-які питання щодо своєї власності та джерел її отримання.

А ще треба міняти ставлення людей до правоохоронців. Наведу ще один приклад. Під час тієї ж поїздки до Німеччини вже за кілька хвилин перебування в маленькому містечку до нас підійшли поліцейські й поцікавилися, хто ми і що тут робимо. Виявилося, що їм зателефонувала якась бабуся, яка повідомила, що бачила на вулиці групу підозрілих іноземців. Отут і полягає відмінність у ментальності: бабця, телефонуючи в поліцію, знала, що на її звернення відреагують, а поліцейські мусили реагувати - якщо не буде реакції, то наступного разу громадянин не повідомить їм про злочин. В Україні ж, самі бачите, навіть знаючи про злочин усі воліють мовчати. Таке ставлення треба обов'язково змінити, і тут не громадяни, а саме влада повинна зробити перший крок. І я гарантую: наш підрозділ готовий йти назустріч підприємцям.

Довідка:

Саранчук Олександр Олегович

Народився у 1961 році в Києві.
Після служби в армії закінчив Педагогічний інститут ім. М. Горького.
Працював вчителем однієї з київських середніх шкіл.
Згодом - в органах внутрішніх справ: у карному розшуку, управлінні боротьби з організованою злочинністю, очолював відділ боротьби з організованими злочинними угрупованнями.
З 2002 року працював у Міністерстві оборони.
У 2004-2005 роках - перший заступник начальника Головного управління МВС України в АР Крим.
З 2006 року працює в органах Державної податкової служби
.