Прочитав статтю митрополита Олександра Драбинка на його ФБ-сторінці «Бог не чинить з нами за справедливістю. Він чинить з нами за законом любові…», в якій він продовжує свою наполегливу і копітку роботу по знеціненню всередині ПЦУ вкладу УАПЦ і УПЦ КП. У своїй статті отець Олександр у черговий раз назвав патріарха Філарета «старою людиною з важким життєвим шляхом» і творцем нових розділень в Церкві. Себе ж митрополит Олександр називає «ієрархом, який перейшов в ПЦУ з УПЦ (МП), благодатний статус якої ніколи не заперечувався. За логікою отця Олександра, Московський патріархат виходить благодатніший від Київського.

Отець Олександр Драбинко говорить в своїй статті про любов і прощення, але його власні слова – дуже далекі від любові до ближнього, якщо ближній – вірянин УАПЦ або УПЦ КП.

Як світська людина, я не дуже розбираюся в канонах, і однаково прихожу до Бога як у Володимирський собор, так і в Михайлівський. Але як православний, бачу, що це не зовсім дружній випад ієрархів на адресу один одного. Показуючи наші внутрішні чвари, ми послаблюємо нашу Віру і нашу Церкву, відштовхуємо від неї людей і підсилюємо наших ворогів.

Далі в статті митрополит Олександр Драбинко заявляє, що церква не може бути інструментом українізації і критикує патріотизм і націоналізм, заявляючи, що їх варто відкласти в сторону. А як ми це пояснимо нашим хлопцям на фронті? Що вони воюють заради того, щоб потім миритися з ворогами? Як ми пояснимо волонтерам, що на думку колишнього митрополита МП нам потрібно закрити очі і протягнути руку прихильникам “руского міра”?

Отець Олександр при моїй до нього великій повазі як до одного з ідеологів отримання автокефалії, все ж з 2014 по 2018 роки, тобто чотири роки війни, перебував у рядах московського патріархату. І перейшовши в ПЦУ митрополит все-таки зберіг свій московський титул – Переяслав-Хмельницький і Вишневський.

Більш того, він напевно пам’ятає, що місце, на якому розташований його Свято-Преображенський храм на Теремках – це місце, де з 1991 року молилися парафіяни УАПЦ. І сам храм будувався для УАПЦ, але меценат і будівельник Ігор Лисов переметнувся до регіоналів і віддав обіцяний УАПЦ храм Московському патріархату, де довгі роки і служив отець Олександр Драбинко. Громада храму Бориса та Гліба УАПЦ чотири роки брала безпосередню участь у будівництві нового храму і дуже чекала на його завершення, але її просто обдурили. А потім вже, коли Лисову стало вигідно бути ближче до Петра Порошенка, храм знову змінив конфесійну приналежність і перейшов в ПЦУ. І нікому ж не спадає на думку ставити запитання, чи не збирається отець Олександр перейти в іудаїзм, щоб бути ближче до нової влади? Адже теперішній президент Володимир Зеленський неодноразово в інтерв’ю заявляв, що він єврей. А недружні випади отця Олександра на адресу колег з УАПЦ і КП – заниження дискусії саме до такого рівня.

Звичайно ж, наша Церква, на відміну від країни-агресора, – вільна церква демократичної держави. І кожен може мати свою думку. Але навіть не знаю, що гірше: щоб отець Олександр на весь світ показував внутрішні конфлікти і протиріччя в ПЦУ з благословення Блаженнішого митрополита Єпіфанія чи за його спиною і проти його волі? Може, під час епідемії коронавірусу нам варто обмежити себе в бажанні всадити ножа в спину ближнього?

Олексій Рожнов, політолог, член незалежної пулу експертів Інпол

Джерело: site.ua