Для київської групи Сонцекльош, виступ на етно-фестивалі "Підкамінь" був першим виступом на Західній Україні. За три роки свого існування група жодного разу не давала концерту у Львові. Шкода. І музика і музиканти – суцільний сонцекльош.

Учасники гурту: Марія Кудрявцева і Оленка Грозовська – вокал, Костянтин Бушинський – гітара, Кирило Мачинський – бас-гітара, Олексій Гмиря – ударні, Антон Сурмич – флейта, Сергій Топор – акордеон.

Чому ще не було концерту у Львові?

Маша: Просто не складалося. Ми вже до Львова намагаємося приїхати, нас навіть запрошували, але завжди щось трапляється. Ми ж не проти, ми можемо приїжджати куди завгодно.

Скільки часу існує група Сонцекльош?

Маша: Три роки уже.

Чи відчуваєте уже свою популярність?

Оленка: Не так швидко ми стаємо популярними, як це відбувається з тими проектами, в які вкладають великі гроші. Але з іншого боку, ця популярність, яка базується на піарних стратегіях, так само швидко і зникає. І це зовсім не те, чого б хотілося. А люди, які цікавляться музикою народною чи експериментами музичними знають нас.

Маша: Ми створювались як некомерційний проект. Ми не планували зароблять гроші музикою, але якось виникли такі кола, котрим подобається наша музика, то чого б не повиступать? Початки комерційного успіху є. Але як і у кожному бізнесі, це не робиться так швидко, але по трошки…

Чи є розуміння та підтримка зі сторони ЗМІ?

Маша: Не завжди. У нас ЗМІ дуже специфічні. Телеканали, які транслюють кліпи, відразу кажуть, що ми – неформат.

Оленка: Але є хороші приклади, той же Ентер канал, де абсолютно люди зорієнтовані саме на якість каналу і музичного матеріалу. Тобто ніяких питань не виникає.

Якими творчими доробками уже може похвалитись група Сонцекльош?

Оленка: Поки-що ні одного альбому. Дуже довго випускаємо наш перший довгоочікуваний диск, який вже майже готовий.

Маша: Ми з Оленкою сподіваємось, що він вийде уже восени.

Чи варто очікувати на всеукраїнський тур в підтримку альбому?

Олена: Ще не думали про це. Буде кліп, третій по рахунку. Можливо якась підтримка буде концертна.

Де можна знайти вашу музику?

В Інтернеті, але плануємо восени нарешті видати альбом.

Щодо середовища, музика багатьох колективів залежить власне від місця звучання, що скажете про свою музику?

Олена: У тому й то справа, що наша музика на стільки цікава неформатністю, у сенсі не просто стилю, а і авдиторії, публіки, залу і т. д. Оскільки дуже багато стилів ми намішали, тут і латина, і джаз, і реггі, і рок, і блюз, тому різні ракурси вправляються на різних сценах. У маленькому клубі це один звук, це одна програма, а на опенейрі звісно інша. Ми досить пластичні, ми можемо трансформуватися.

Маша: Чесно кажучи, ми спочатку думали, що наша музика суто клубна, ми казали: «Ні, та які фестивалі». Тим більше у нас був інший склад, була тільки одна флейточка, контрабас, це підходило для клуба, а на фестивалях це не звучало. Один раз спробували, зрозуміли, що все нормально і публіка нормально сприймає. Я думаю, що етно-фестивалі якраз для нас.

На яких фестивалях вам уже доводилось виступати?

На "Країні мрій", на "Чайці", на "Етно-еволюції", на "Останній барикаді" були у Харкові. Там проводили поетичний слем, літературно-мистецький перформенс, здається взимку це було. Також нас запросили на "Гуляй-Поле".

А цього року на стількох фестивалях уже виступили?

Оленка: Цей мабуть перший. Бо на всіх фестивалях, які є в Україні ми вже були. Але тішить, що кожного року з’являються нові. Перспектива у нас є в цьому плані.

Чи були на закордонних фестивалях?

Маша: Поки-що ні.

Чи запрошенні цього року на інші фестивалі, крім "Підкаменя"?

Оленка: Скоро буде День незалежності з Махном в Гуляйполі, нас уже туди запросили. Коктебель під питанням.

Маша: Так, ми подавали заявку на Джаз-Коктебель.

А на львівських джазових фестивалі хотіли б виступити?

Оленка: Запрошуйте, ми тільки за.

Маша: Ми дуже хочемо виступити у Львові, це наше улюблене місто, у мене там тьотя живе. Їй шістдесят років, дивлюсь, а вона уже сьогодні біжить по багнюці, приїхала послухати.

Оленка: Ми знаємо, що у Львові є багато хороших джазових фестивалів і дуже хочемо виступити якось на одному з них.

У якихось неординарних місцях ви грали свої концерти?

Маша: Неординарне місце – це була "Чайка", де публіка специфічна як для нашої музики. Це були панки, рокери…

Оленка: Ми були в шоці, не очікували, що нас так добре будуть сприймати. Це було кохання з першого погляду.

Маша: Був ще один кумедний випадок. Не знаю чи прикро, чи не прикро, ми виступали під Києвом, у невеликому приміщені і раптом виключили світло. А публіка прийшла нас послухать і ми грали в темноті. Нас було не видно і не чути.

Олена: Атмосфера була якась нереальна. Люди в темряві слухають, що ми граємо в темноті на сцені.

Маша: Світло так і не з’явилось, ми відлабали концерт у темряві, але було прикольно.

Як характеризуєте свою музику?

Олена: Вже давно є визначення нас як етно-кабаре, але зрозуміти це поняття досить важко, тому що це поєднання речей дуже далеких, але в цьому і фішка.

Сьогодні в Україні досить модними є спільні проекти музикантів, художників, поетів чи щось подібне ви планували роботи?

Маша: Ми в мистецькому середовищі знаходимося постійно.

Олена: Наш гурт народився у мистецькому середовищі.

Маша: Ми познайомились в одного художника, котрий є нашим спільним знайомим.

Олена: Репетиції проходять у галереї.

Маша: Люди, які приходять на репетиції – всі митці, скульптори, архітектори, художники, поети…

Оленка: І прозаїки.

А чим учасники вашої групи займаються поза музикою?

Маша: У нас живий приклад Оленка.

Оленка: Майже живий. 

Маша: Вона займається дуже важливою справою, робить багато виставок, світового значення.

Що за виставки? Де саме?

В Українському домі, в Музеї російського мистецтва. Зараз буде виставка великих ікон у Лаврі, потім буде виставка ікон в Українському домі, в рамках проведення першого антикварного українського салону.

А як щодо інших учасників, чим вони займаються?

Маша: Окрім Сонцекльошу хлопці грають у інших групах, з гуртом Пропала грамота, от Чоботи з бугая, у нас там половина народу грає, я ще в Божичах співаю, ну можна на пальцях рахувати різні проекти, де ми беремо участь, але Сонцекльош – це моє, це моє рідне дєтіще, яке мені просто до душі, найулюбленіше.

Як щодо дружи між різними гуртами Україні?

Оленка: Наші друзі – це ті люди, що є в Сонцекльоші, а це з десяток гуртів. Це всі етнічні групи, або ті, що люблять експериментувати.

Маша: Нас Олег Скрипка дуже любить після "Країни мрій". З Гайдамаками товаришуємо вже давно.

фото: infostore.org