Близнюкова варіація 90-ї річниці Акту Злуки на тему оперного Бандери, до якого вже добрались руки депутатів Львівської облради, незадоволених паплюженням чистого образу національного героя.

Четвер. 22 січня. Вечір. Руки тонкого мистця Юрія Гнатковського, за сумісництвом – кума та радника Кмітя + корєша Садового, ймовірно, в цьому варіанті не добрались до режисування дійства в Опері. Хоча з саундом в Опері перманентні напряги. Напевне, завівся якийсь профспілковий барабашка, від якого глючать мікрофони. Коли в останнє приміщення Оперного окроплювалось святою водичкою? А особливо сцена, на якій і біля якої – щоденно відбувається викид акторського негативу та іншої егоцентричної інформації. Актори і мистці – це такі гіпервразливі формації. Актора і мистця – кожен може образити. Не тільки словом, але й ділом.

Аншлагу, як у випадку оперного Бандери, не спостерігається. Відзначення Акту Злуки не така рейтингова подія, як річниця народження героя. Тому є купа вільних місць. На балкончику святих отців немає єпископів. На гальорках сидять пригнані ліцеїсти і маланять наявних тьолок.

Кміть грається з Ющенком в Батурин. В Садового – 4-ро дітей і за нього на таких не настільки важливих для піару заходах – зефіриться Косів. Сеник, кажуть, впав з буцефала і тому на Македонію він може дивитись тільки по відеобрехунцю.

Нудьгуючий Новоженець більше думає про карту України від Берліну до Уралу, ніж про те, що відбувається на сцені. В’язівський обіймається з заслуженим мачом України Миколою Катеринчуком так, ніби не бачив його 200-ті років. Що не зробиш для спрайтового іміджу. Катеринчук посидів хвилин 20-ть на доповіді-концерті і звалив. На наступний день уся країна почула його заклики до Ющенка – звалити нафіг з сцени і не заважати Україні розвиватись. Чомусь на львівській пресусі він мовчав про такі факоffні пропозиції Віктору Андрійовичу. Напевне, з поваги до колиски демократії.

Академік Ісаєвич секунд 30-ть говорить в далекий космос. Йому забули включити мікрофон. Чоловічі крики з залу просять його говорити в правильному напрямку, або голосніше. Ісаєвич читає лекцію про унікальна важливість України в Європі з цитатами американських професорів. В повітрі блукає привид Голого пістолета і лейтенанта Леслі Дребена. Залом шариться постійний шумок. Дзвонять мобіли. Сапієнси ходять залом і фоткають мильничками лекцію академіка. Вони ходять, фоткають і важко дихають. Усі з клубу "для тих, кому за 50". Від них штиняє цибулею. Всі в очікуванні грипу.

Мінімалістичне оформлення сцена відзначено, хоч якимось проблиском інтелекту (на відміну від оперного Бандери) з реверансом картині Сальвадора Далі "Христос святого Хуана де ла Круз". Соборний собор під потрібним кутом і відповідним ракурсом.

Стукають двері. Протяг. Ліцеїсти пофігіють і чухають вуха. Хтось вже спить. Народ лахає в своїх макрокосмах. Жує жуйку. Ісаєвич впадає в летаргічний сон. Потрібен текст про червоного богатиря в степах України.

Валерій П’ятак і Людмила Козак вручають орден князя Ярослава Мудрого ІV ступеня Ігорю Калинцю. Набурмосений Ганущин тупняковим голосом зачитує накази. В нього таке обличчя, немов його забрали на цей бал з сауни з гарячими біксами і холодним пивком. Є й менш порнографічна версія такого стану його парсуни. Міфологічна. У нього такий фейс, ніби він тримає на собі усі небеса, доки Атлант зганяв за золотими яблучками в сад Гесперид. Дівчинка заводить академіка Ісаєвича до залу. Але в тому секторі вільних місць довго немає. Нарешті для нього щось знаходять.

Калинцю знаходять орден. Його промова крутиться навколо святкування свята за совєтів і запам’ятовується описом Кендзьора з відеокамерою. Після Калинця грамотами нагороджують грамотами машиніста екскаватора, голову Самбірської райдержадміністрації та депутата Львівської облради Кузьмича від БЮТу.

Оркестра грає "Мелодію" Мирослава Скорика. Якби Скорик жив в Америці, то він би вже давно був мультимільйонером, враховуючи ту терабайтну к-ть разів, скільки його «Мелодія» звучала на сцені, на радіо, на телебаченні і ще бог-зна де.

Враження таке, що це єдиний справжній здобуток української музики за звітний період. Є ще Івасюк. Але він більш молодіжний автор. А молоді в залі не набереться навіть на діогенову бочку.

Під "Мелодію" – пацик в блискучому костюмі і блондинка у вишиванці декламують "Любіть Україну". Мікрофони фонять полтергейстно. Схоже, що це цайтгайст з саундом в Опері.

Скорика експлуатують безбожно. Нічого, ймовірно відповідного рівня, більш не має. "Мелодія" бере за душу. Бабусі плачуть. Мікрофони глючать. Така от макаронічна поезія.

Композиція "Любисток" від ансамблю "Черевички". Сєнтімєнтал валить турбіною. Щира дівчинка зачитує віршика про дідуню і бабуню з Карпат. Народ позіхає. Одна пара танцює в астралі. Інша – позує для музею мадам Тюссо. Національні строї. Червоне – то валентинка, а чорне – то шоколад. Дівчинка років 5-ти зачаровано дивиться, як пацики танцюють з дівчатами на руках. Клуб, кому за 50 – замиловано згадує свою молодість. Народ, якому до 45 – виходить з залу.

Сопілкар прогнозовано екстазує карпатськими за горизонталь. Пісня ллється через вертикаль. Хор "Криниченька" співає обжинкову пісню "Котився вінок". В хористок прикольні кольори спідниць. Малєвіч би тут кайфував.

Орнаментальний сексуль накочується барвистою лавиною. Дівчата, у спідничках вище колін, залівають до пациків, які ніби сплять. Вони закликають їх дрімаючі потенції до ритуального танцю на ниві дітонародження. Природа завжди бере своє. І Фройд про те ж писав. Бо саме так можна потрактувати версію роздавання пацикам сумок а-ля кенгуру. Матріархат рулить в українських танцях навіть в 21-му столітті. Навіщо слухати астрологічні прогнози про майбутню жінку-президентку, коли тут таке щастя?

Одна дівчинка заблукала в колі чоловічих тіл, деякі з яких були поставлені з ніг на голову. І це вже якась карпатська камасутра. Чікси ведуть пациків у цьому танці. Так що, це вони зараз з фалосом. Реалізації цих бажань наближує їх до істинного задоволення. До влади. В однієї дівчинки, в обіймах з партнером, занадто високо задерлась спідничка. Після роздачі сумочок, яко вмістилищ відомо для чого, дівчатка витанцьовують особливо щасливо.

Танець "Карпатські забави" виконує ансамбль "Чорнобривці". Танцюють семирічки. Народ в екстазі. Діти в фаворі. Завелась навіть бабця, що довго сиділа лежачим камнем. Всі разом дають жару. Танцюють під фанерку. Оркестр курить. Піпл в буквальному екстазі.

Далі рулять танці з скакалкою. І тут не вистачає тільки реперів, чи на крайняк банди The Go! Team з треком "The Power Is On". Забави порвали народ. Овації переходять у стрімкий водограй.

Потім колядки і знову танці. А на цьому слові бувайте здорові. Мізкам, які вже тривалий час заточені під хіп-хоп, важко в’їхати в неземну красу невмирущих карпатських танців.

Потім в Бамбетлях співала Квітка Цісик. І це, ще крутіше, ніж "Мелодія" Скорика. Цісик жила в Америці. Така меломанська селява.

фото: pepinpress.co