Скільки коштів з обласного бюджету у 2012 році виділили на розвиток (чи точніше утримання) культури Львівщини?

В обласному бюджеті передбачені витрати на культуру і мистецтво в сумі 80 млн. 131 тис. гривень. Можна сказати лише одне: практично вся сума, яку зараз виділяють на культуру із обласного бюджету, іде на оплату заробітної плати, енергоносіїв, комунальні витрати. 

Зараз ми хочемо трошки змінити підхід до цього питання, але не шляхом збільшення фінансування, а через «оживлення» діяльності самих закладів культури.

До прикладу, наші театрально-концертні установи отримують із обласного бюджету 30 млн. грн. щороку. Мова йде про "Львівський академічний обласний театр ляльок", "Львівський обласний академічний музично-драматичний театр імені Юрія Дрогобича", Заслужений Прикарпатський ансамбль пісні і танцю України "Верховина", "Заслужену академічну капелу України "Трембіта", "Галицький академічний камерний хор", "Львівську державну академічну чоловічу хорову капелу "Дударик" з колективом-супутником хором хлопчиків" та "Львівську обласну філармонію».

За ті 30 млн. грн., які виділяє обласна рада цим колективам, вони виплачують від 75 до 98% зарплат своїм працівникам. На всю життєдіяльність культури: урочисті академії, виставки, фестивалі, підтримку самодіяльних колективів, мистецькі премії залишається всього 2 млн. 800 тис. грн. 

Але наші музичні колективи мають високий академічний рівень, і обласний бюджет бере на себе практично всі витрати на їхню життєдіяльність. До прикладу, «Трембіта» колись у радянські часи (розумію, що тоді була трохи інша система) мав 14 концертів в місяць.

Тепер загальна кількість усіх можливих їхніх виступів не перевищує 50-60 концертів у рік. Щодо виїзних концертів у містах та селах області, то їх трохи більше десяти. 

Діяльність колективів дехто сприймає однобоко - вони просто мають бути, їх потрібно фінансувати, бо це наша культура. Я хочу радіти не з того, що вони просто існують. Я хочу, щоб їх зустрічали оплесками в містах Львівщини, щоб для села було подією, що до них приїхала «Трембіта» чи «Дударик».

Таким чином ми хочемо, щоб цього року у кожному районі та області Львівщини щомісяця відбувався хоча б один концерт за участю наших відомих артистів. Якщо це вдасться, в області щороку відбуватиметься 250-300 чудових концертів, створених концертними організаціями Львівщини.

Програма розвитку української мови, української культури та історичної свідомості громадян України на території Львівської області на 2010-2014 роки два попередні роки не працювала. Чи варто очікувати, що вона запрацює?

Навколо цієї програми у нас вже довгий час триває дискусія. Особисто я є противником написання програм, які умовно охоплюють все, що і так виконується, додаються круглі столи та обговорення, все загортається у гарний папірець з кольоровою стрічкою.

Саме такою була прийнята у 2010 році Програма розвитку української мови, створена у Києві. У ній крім популізму проглядалися також дрібні інтереси бізнесу конкретних людей. Сьогоднішній проект програми передбачає сприяння створенню нового українського продукту. Ми не хочемо, щоб в програмі було 150 пунктів, а конкретні дієві заходи. 

Цього року в рамках Програми розвитку української мови ми хочемо шукати шляхи розвитку і популяризації cучасної української пісні. Це мають бути певні кроки, які передбачають систему думання і втілення задумів. 

Зрозуміло, що загальний телевізійний ефір зараз в руках далеко не українського власника. Більшістю колективів керують люди, абсолютно не зацікавлені в українському. Не одинокі випадки, коли продюсери здійснюють тиск на своїх виконавців, забороняючи співати українське, бо «оно не продайотса».

У нас є низка музичних закладів освіти і, як говорять спеціалісти, дуже добра система музичної освіти, зокрема на Західній Україні. То чому у нас не народжується якісна нова українська пісня? На тому ж «Х-факторі» працюють з кожним виконавцем вчителі вокалу цілий тиждень.

А в нас над конкретним студентом - чотири роки. Крім того зі студентом працює і концертмейстер, і вчитель сольфеджіо. То чому ж вони не створюють якісний український  продукт?

Насправді з відомим виконавцем створити щось нове і простіше дуже складно, тому що всі права належать їхнім продюсерам. Відношення продюсера до певної ідеї може бути зовсім інше і виконавець буде повністю підвладний йому. Але ми ставимо собі за мету знайти нові, ще незалежні на сьогоднішній день, а може навіть свіжіші, імена.

Ми прагнемо створити систему думання та творення, а не сам фестиваль, як такий. У результаті повинні з'явитись нові пісні. Вони повинні потрапити в ефіри громадського телебачення та радіо, сподіваємось, що задуми будуть підтримані громадськістю та журналістами. Ми створюємо театр цієї події, зокрема, і за сприяння того ж обласного телебачення, над створенням якого ми зараз працюємо.

Ви говорите про якісний продукт, який Львівщина отримає після Фестивалю і який можна буде використовувати на телебаченні. Програма передбачає фінансування, якого достатньо для запису пісень та створення кліпів?

У порівнянні  з популярними фестивалями це крихти. Але для початку на організацію фестивалю сучасної української пісні передбачили фінансування у розмірі 275 тисяч гривень. 

Загалом на фінансування програм розвитку української мови, культури та історичної свідомості передбачено 1 млн. 200 тис. грн. У цій же програмі закладено фінансування у розмірі 100 тис. грн. для проекту «Історія, яка нас об’єднує та творить». У сприйнятті власної історії Сходу і Заходу України ми досить часто свідомо залишаємось на рівні ІІ Світової війни, не шукаючи спільного історичного підґрунтя.

До прикладу, чому ми на Західній Україні не сприймаємо Великої Вітчизняної війни, а говоримо про ІІ Світову війну? Для багатьох таке питання є переважно емоційними, але ж існують історичні факти. Йдеться про те, що ветеранами Великої Вітчизняної Війни за документами вважаються ті, хто воював на Західній Україні проти Української Повстанської Армії в 1956 році.

Отже, якщо 1956-му році ветерани воювали з нашими дідами чи батьками на теренах Західної України, то не може бути Велика Вітчизняна Війна для нас подією. Це перше. А по-друге, ми не можемо святкувати закінчення війни 9 травня 1945 року, бо така війна могла закінчитись лише тоді, коли було датоване останнє посвідчення ветерана, тобто в 56-му році.

Ми хочемо залучити до проекту молодих істориків зі всієї України, створити сайт, запросити фахове, авторитетне журі. Умова для істориків, представити ту історію, яка нас об’єднує за мотивацією, за прагненнями. У проекті плануємо охопити період з середини XIX ст.

А у XX столітті, від його початку і до кінця, ми перебуваємо у стані війни. Нагородою стане, наприклад, робота з архівами Нюрнберзького процесу для студентів чи молодих істориків Львова, Києва та Севастополя.  100 тис. грн., закладені на проект, на перший погляд, невелика сума. Але це якраз ці кошти, за які можна відповідати. 

Ми звикли, що відзначаємо пам’ятні дати, витрачаючи великі кошти на урочисті академії, на які приходять одні і ті ж люди. Ми хочемо змінити такі  підходи, хочемо змінити мислення, внести жвавість в дискусії, будувати спільну історію. 

На якому етапі зараз процес створення Львівського громадського телебачення?

На створення телебачення планується виділити 7 млн. грн. Щодо цієї суми є низка критичних думок. Але це маленька крихта, порівняно з тим, що вкладають приватні компанії у розвиток телеканалів.

Сума, яку ми хочемо закласти на підтримку телебачення протягом року, дорівнює промоційному бюджету приватної телевізійної структури. А в нашому випадку потрібно забезпечити технічну сторону проекту, отримати ліцензію, створити програми. 

У Львові є державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша та академії мистецтв, де зокрема навчають студентів за спеціальністю оформлення інтер’єрів.

Хочемо, аби студенти, працюючи над курсовими роботами, створювали проекти сучасних студій для програм телебачення. Ці студенти зроблять реальний продукт, який не можна стягнути з Інтернету, бо є конкретна студія та розміри.

2012 рік оголошено роком УПА, обласна рада ініціювала виділення місцевим бюджетам коштів на умовах співфінансування на встановлення пам’ятних знаків на місцях загибелі воїнів УПА та інших борців за незалежність України. На ці заходи в обласному бюджеті передбачено 700 тис. грн. Чому саме такий підхід вшанування вояків УПА ви обрали? 

До нас дуже часто приходять громадські діячі, приносять не дуже цікаві, але готові проекти і просять фінансової допомоги. Тобто обласна рада повинна дати всі сто відсотків коштів на встановлення пам’ятника.

Звичайні пам'ятники і бюсти  із звичними для нас бетонними плитами і травою довкола, дуже схожі на прості радянські пам’ятники, іноді навіть позолочені чи бронзові. Однак наш християнський обов’язок – поставити хрест на могилі загиблого. Цього року ми святкуватимемо 70 річницю УПА. І з більшістю учасників УПА ми наступний ювілей вже можемо не зустріти. 

Львівська обласна рада виділила 700 тис. грн. на встановлення кам'яних хрестів на могилах вояків УПА. Проекти розробили студенти та викладачі кафедри реставрації та реконструкції, архітектурних комплексів Львівської політехніки . Вартість  одного пам’ятного знака 9-10 тис. грн., а не 40 000 чи 119 000 як коштують ті пам’ятники, що нам пропонують. Суворі пам'ятні хрести з благородного каменю однакові, як військова форма.

Є перелік могил вояків УПА, на яких потрібно встановити пам’ятники?

Такий перелік готують районні ради. Ще обіцяю, що не буде такого, щоб хтось нагрів руки на пам’ятних хрестах, як часто буває з встановленням пам’ятників. Тим більше, якщо хтось вкраде, то обов’язково зустрінеться з цими хлопцями на тому світі, - вони впросять Бога. 

У якому стані зараз друкарня Львівської обласної ради?

Останнім часом обласна друкарня практично зупинилася. У друкарні застаріле обладнання та підходи до роботи. Особисто я все свідоме життя замаюся поліграфією і знаю, як починати цю справу з нуля, беручи перший кредит у 51 тис. доларів під 35% річних. Ми змушені були працювати в три зміни, щоб ці кошти віддавати.

Водночас були державні чи комунальні підприємства, які мали приміщення, за які не платили жодної копійки оренди, мали не найгірше на той час обладнання, на якому можна було працювати і розвиватися, однак вони «дійшли до ручки». Обласна друкарня зараз ще якось існує, але необхідний фаховий аналіз, що робити завтра.

Ви кажете, що на Львівщині діє програма з підтримки книговидавництва. Наскільки збільшились обсяги книговидавництва завдяки цій програмі? Якщо кількість виданих на Львівщині книг збільшиться, можливо, нарешті почнуть наповнюватись сільські та районні бібліотеки?

Підтримка книговидавництва у нас діє вже кілька років. Однак вагомим є те, що цього року ми суттєво збільшили Програму підтримки бібліотечних фондів. Минулого року на цю Програму було закладено 300 тис. грн., цього – 1 млн. 200 тис. грн.

Сільські бібліотеки безумовно потрібні. Відповідно, якщо є бібліотека, потрібен і бібліотекар. Однак розуміємо, якщо є бібліотека, але без книжки, то вона нічого не означає. Якщо 50% усіх книжок -  це російські багатьох періодів, виходить, що за 20 років незалежності ми не забезпечили навіть 30% наповнення бібліотек. Це при тому, що кожного року частина книг списується. 

Тому цей 1 млн. 200 тис. грн. говорить про значне збільшення наповнення бібліотек. Ми будемо для окремих бібліотек, зокрема універсальної, бібліотеки для юнацтва закуповувати також електронні книжки. Це пов’язано зокрема з тим, що діти в усіх школах в один час вивчають книгу одного і того ж автора, а в бібліотеці є лише три примірники цієї книги.

Таким чином ці книжки навіть не йдуть на видачу, а просто залишаються у читальному залі. Ну, що таке насправді вкрасти на 1,5 мільйона менше гривень на дорозі? Це навіть смішно. А виявляється мільйон двісті дати на книжки – це багато. 

Що стосується підтримки книговидання, придбання нових українських видань, то цю програму розглянули на останній сесії. ЇЇ фінансування становить 900 тис. грн., як і минулого року. 

Під час сесії 20 грудня 2011 року Львівська обласна рада визнала стан функціонування Народних домів у області критичним. Також на бюджетній сесії 5 січня депутати затвердили у рамках Програму мікропроектів розвитку, в якій передбачили 1 млн. грн. на фінансування Народних домів. Чи не замалою буде така сума?

Розумієте, 1 млн. грн. – це могло б бути замало і на ремонт одного Народного дому. Однак ситуація тут трохи інша. Руйнація будівель Народного дому починається з даху або фундаменту. І якщо громада села чи міста допустила Народний дім до жахливого стану, то дуже часто це говорить про те, що громади там, як живого здорового організму, немає. Те, що дах почав текти, не означає, що всі стіни мали б потріскати. Він мав би бути залатаний, при всій біді, куском бляхи та літрою смоли. 

Варто зазначити, що гроші, які виділить обласна рада не обов’язково мусять бути використані на ремонт Народного дому. Максимальна сума, яку може виділити – 50 тис. грн на один Народний дім. І, зрештою, на цю суму не багато відремонтуєш. Але місцева громада повинна вкласти не менше, ніж обласна рада.

І ці кошти повинні бути використані так, щоб після їх використання Народний дім почав діяти. Ми можемо викопати ставок, запустити в нього багато риби, але для рибалки від цього не буде ніякої користі, якщо у нього немає вудки. Так само й тут. Виявляється, що для сільського клубу можна купити за 8 тис. грн. підсилювач, колонки, мікрофони, музичну апаратуру. Таким чином у клубі зможе працювати самодіяльність, а також відбуватися дискотеки.

Уявіть собі, що в Народному домі відбудеться концерт, де співатимуть їхні діти. То що легше тим батькам: купити обладнання із своїх, зароблених грошей, чи прийти і заліпити в клубі одну-дві тріщини, - без проектно-кошторисної документації, без її погодження, без оплати проектантам?

Ми ж можемо укласти угоду із компанією, яка займається постачанням звукового обладнання, знаючи наперед, що продукція буде сертифікована, гарантія буде збільшена з року до двох, фірма матиме перед облрадою певні зобов’язання. 

У клубах таким чином зможуть відбуватися концерти, відзначатись події, проходити зустрічі, дискотеки та вечірки - вони оживуть. Але знову ж таки передбачена система співфінансування: ми даємо 8 тис. грн. на обладнання, а населений пункт має використати 8 тисяч власних коштів на інші потреби Народного дому чи вкладає усю суму за рахунок власної праці на його ремонт.

Якщо ми даватимемо максимально по 50 тис. грн. для народних домів, то зможемо допомогти 20-ти, тобто практично кожному району області дістануться кошти на один Народний дім. Якщо ж ми 1 мільйон поділимо на 8 тис. грн., то 125 народних домів отримають звукове обладнання. Зрозуміло, що в обох випадках будуть факти нераціонального використання коштів чи обладнання, однак у кількох десятках населених пунктів Львівщини ми все ж маємо шанс відновити культурне життя.

Всіх хвилює стан замків на Львівщині. Чи буде долучатися обласна рада до збереження цих пам‘яток? 

Замки Львівщини належать до пам’яток національного значення. Є дуже різні підходи до вирішення цих проблем. Однак низка замків потребує негайного фінансування із державного бюджету і, сподіваємось, воно буде. Йдеться, зокрема, про Золочівський та Підгорецький замки. 

Окремо є проблема передачі замків у концесію. Я не бачу вибудованої логічної системи опікування культурною спадщиною на державному рівні в концесії. Знаю, що в більшості країн світу пляж не може бути приватизованим, але це не означає, що в береговій лінії пляжу може з’явитись бетонний мур. Ти можеш пройти по пляжу, напевно, всю Італію, але ти не пройдеш Крим. Тому ця система в нас не працює. 

Якщо буде угода, в якій чітко опишуть відповідальність того, хто взяв в концесію замок, при тому відповідальність за те, що зроблено і що буде зроблено, то можна говорити про концесію замків в Україні. Якщо ж людина взяла собі замок на десять років і весь цей період там нічого не робила, замок завалився, то вона має за це відповідати.

Мова йде про фінансову відповідальність за те, що ти взяв і в чому зобов’язувався. Як правило, замки в оренду хочуть брати люди забезпечені, тому для них не повинна становити проблема утримання замку. 

Окрім того, має бути забезпечений доступ туристів до замку. Відомі до прикладу ситуації, коли в селі якийсь ґазда взяв в оренду озеро, закрив його і сільські діти не їдуть в село до бабусі, бо не мають що там робити. Ця система в нас наразі не працює, вона не є соціальна, не відповідає громадянським засадам.

Люди, які взяли замки в концесію в жодному випадку не повинні обмежувати доступ туристів до них. Адже якщо якась персона взяла в оренду замок, це не означає, що вона вже панує над селом чи містечком. Колись замок збудував князь чи граф, а тепер з’явився олігарх який добре торгував сантехнікою, чи був корумпованим чиновником.

Він не є аристократом і не відповідав своєю кров’ю за життя держави, не служив в цій державі поколіннями, утверджуючи статус свого роду. А сьогодні, якщо хтось прагне і має можливості поселитись у замку, хай врятує його від руйнації і забезпечить громадський доступ до нього.

Напевно іншого способу вивести замки з катастрофічного стану, в якому вони сьогодні перебувають, немає?

У значній мірі це так. Винятки становлять окремі пам’ятки державного значення, в яких можна створити музеї, на які можуть бути виділені кошти. 

Спадщину ЮНЕСКО цього року можуть поповнити 4 дерев'яні церкви Львівщини…

Мова йде про 8 церков на території України та 8 церков на території Польщі. З них чотири храми на території Львівської області: святого Юра в Дрогобичі, церкву в селі Матків, Троїцьку церкву у Жовкві та церкву Зішесття Святого Духа в Потеличах. Документальну частину процесу вже пройдено. Зазначу, що українська сторона виготовила усі необхідні документи швидше, ніж польська. 

Однак після подання запиту до ЮНЕСКО іде довга процедура, коли експерти оглядають ці об’єкти та роблять свої висновки. Тобто, подаючи об’єкти спадщини до списку, держава зобов’язана довести пам’ятку до такого стану, щоб вона відповідала статусу пам’ятки світової спадщини ЮНЕСКО. Цього року повинні бути виділені кошти на реставрацію усіх тих восьми українських церков. Це будуть перші дії.

Друге. Ми зараз хочемо відбити у людей охоту забудовувати історичні, охоронні зони. Ця проблема є зокрема у Дрогобичі. Там така ситуація, як то кажуть «чому погоджували проектно-кошторисну документацію? – кушать очєнь хотєлось». 

Львів може отримати статус «Культурна столиця Європи 2016 року» разом з Вроцлавом (Польща) та Сан-Себастіаном (Іспанія). Що, на вашу думку, це дасть для міста?

Якщо Львів піде такими ж темпами забудови центральної частини міста як зараз, то шанси отримати статус насправді кожного року зменшуються. Тобто є бутафорний вигляд Львова. Можна із конструктора Lego збудувати палац, сфотографувати його та розмістити в якомусь журналі і, якщо не придивитись зблизька, можна думати, що це справжній замок. А насправді це звичайний конструктор за 300 гривень. Дуже часто те, що робиться у Львові нагадує Діснейленд. 

Коли в управлінні охорони культурної спадщини міста нам розказують про їхні проблеми і вказують на ринву, яка є несправною і через яку вже вся стіна впала, то проблема є в них самих. Адже вони вже десять років займаються охороною, а ту ринву можна було поміняти вже давно за копійки. Просто для декого цікаво щось знищити, а потім шукати на відновлення великі державні інвестиції, бо там є на чому нагріти руки. 

Все ж трохи є перспектив. Багатьом в Україні набридли ці маніпуляції свідомістю, невпевненість у завтрашньому дні. Особисто я не знаю жодної людини, бідної чи багатої, яка хотіла б, щоб її діти жили в такій Україні, в якій ми живемо зараз. Сьогодні ми переживаємо великий переломний момент.

Якщо хочемо жити в Україні, треба щось змінювати в собі та докладатись до змін в державі, перестати брехати і красти. Тоді у нас з’явиться шанс збудувати Україну, в якій хочеться жити. Мені здається, що такі переконання сьогодні охоплюють все більше людей, зокрема, і в Львівській обласній раді.