Євген Понасенков — російський історик, політолог, поет, літератор, блогер, публіцист, телеведучий, актор і режисер театру та кіно і… постійний критик режиму Путіна. Закінчив історичний факультет МДУ. Євген є автором низки творів на тему наполеонівських війн, які викликали діаметрально різну реакцію колег-істориків. Зокрема його книга-бестселер «Перша наукова історія війни 1812 року» отримала широке визнання наукової спільноти, але стала предметом атаки державної пропаганди.

Крім того, Євген Понасенков є членом громадської організації «РуАН» («Російська академія наук та мистецтв») та Незалежної ради з прав людини. «Людина епохи Відродження», як називає його преса, на своєму сайті викладає лекції, майстер-класи і просто блоги у форматі «питання-відповідь», у яких він регулярно критикує політику Кремля, постать Сталіна, Російську православну церкву і «кривавий режим» Володимира Путіна, за що йому постійно погрожують. Євген не мовчить і говорить правду, працюючи і живучи у державі, влада якої намагається придушити свободу слова і заткнути роти своїм громадянам, часто не гребуючи найбруднішими методами.

Журналіст ІА «Вголос» поспілкувався із Євгеном Понасенковим, який, як завжди, говорив відверто.

Ви закінчували історичний факультет, але зараз ви більше займаєтесь мистецтвом і політикою. Коли ви зрозуміли, що хочете змінити напрямок занять?

Це не зовсім так. Я завжди займався історією як головною сферою моєї діяльності, але кожне моє заняття завжди допомагає іншому. Якби я так глибоко не вивчав історичні процеси, я б не зміг так яскраво ставити постановки у театрі та кіно як режисер. Такі знання дають палітру образів, дарують величезні знання в області мистецтва і впливають на загальну ерудицію. Більшість постановників відштовхуються від дуже убогого матеріалу. Їхній внутрішній світ бідний, а про реальний вони нічого не знають. Я ж, будучи істориком, знаю все про реальний світ і тому можу формувати дуже цікаві образні системи.

Безумовно, той факт, що я створюю капітальні праці з історії як вчений, має велике значення для суспільства. Тому не можна стверджувати, що я відійшов від історії та займаюсь чимось іншим. Треба розуміти, що історія – це мистецтво робити науку. У людей, які не можуть засвоїти навіть однієї професії, є вкрай примітивний підхід до всього. Вони не розуміють, що для справді талановитої людини одна професія допомагає іншій і все це перебуває у нероздільній єдності. Мистецтво пронизує абсолютно все: все ваше буття, те, як ви говорите, рухаєтесь, вдягаєтесь і пишете. Це все мистецтво. І навпаки, все, що я перерахував, повинне базуватись на наукових знаннях про світ. Розділяти або протиставити ці речі – це дуже неправильно.

Особистий ворог Путіна, опозиціонер Євген Понасенков
Особистий ворог Путіна, опозиціонер Євген Понасенков

Як відомо, ви так і не забрали свій диплом історика, це правда?

Так. По-перше, він мені не потрібний. По-друге, в МДУ вже давно, протягом десятиліть, нікого не цікавить наука. Історичний факультет в МДУ був створений ще Сталіном у 1934-му році для ідеологічної атаки і пропаганди населення. Власне кажучи, таким він і залишається до сьогодні. Все моє навчання у цьому ВУЗі зводилось до боротьби з цими покидьками і з агресією їхньої брехні. Відповідно, при тому, що я був відмінником, ступінь гидоти, яку мені робили на факультеті, був за межею. Тоді це стосувалось вільних ЗМІ, телебачення і багато іншого. Я єдиний, хто за всю історію всіх факультетів МДУ опублікував наукову працю, монографію, будучи студентом, і вона стала бестселером (книга «Перша наукова історія війни 1812 року», ред.). У зв’язку із цим, коли я отримав диплом, а в мене був не якийсь «липовий дипломчик», як у 90% населення, а монографія, наукова робота, я просто не став його забирати. Я взагалі не вважаю, що ці люди мають законне право мені його видавати. Вони і самі не є вченими, і поводили себе, як найбільші негідники.

Треба сказати, що я єдина людина із 160-ти осіб, які навчались на нашому потоці, хто працює за професією. Всі інші 159 людей навчались за державний рахунок і стали «викинутим матеріалом», вони потім торгували мандаринами і це страшна ганьба. Я вважаю, що необхідно повністю змінювати політику, аби сама держава не тратила грошей на дармоїдів, які не розуміють свого призначення.

До речі про вашу книгу «Перша наукова історія війни 1812 року». Багато джерел її критикували і вас навіть називали «несправжнім істориком». Як гадаєте, з чим це пов’язано?

Жодна із моїх книг, ні перша, ні друга, ніколи не піддавалась критиці з боку наукових спільнот. Тут слово «критика» може означати тільки академічну суперечку.

Проте є маргінали, у будь-якому суспільстві є ті, хто «на узбіччі», які завжди «гадять», брешуть і обмовляють тому, що вони заздрять і самі нічого не створюють.

А що стосується моєї монографії, то вона непорушна, вона базується на 20-ти архівах Європи та Росії та винятково науковому підході. Я перший, хто зробив історію наукою, бо у нас до неї ставляться як до пропаганди чи літератури. Я ж використав наукові та математичні методи, у мене майже кожна фраза містить посилання на першоджерело. Але, я повторюю, у будь-якому суспільстві є маргінали і заздрісники, ті, хто не є вченими, тому вони заздрять і займаються наклепами. Що стосується вчених і головних спеціалістів епохи Наполеона, як наприклад, Микола Троїцький – професор, доктор історичних наук, завідувач кафедри історії Росії Саратовського університету, –  то протягом останніх 15-ти років свого життя він був одним із головних моїх прихильників. Він був у захваті, багато про це писав і завжди посилався на мої роботи. Також мої праці виходили завдяки Російській академії наук і особисто завдяки директору Інституту історії Російської академії наук Андрію Сахарову. Ось такий найбільший чиновник від історії був головним, хто підтримував всі мої праці. Він, до речі, рецензент моєї другої монографії, він також запрошував мене на свої передачі на телебаченні і він же попросив мене бути модератором і редактором підсумкової ювілейної наукової конференції, яка була присвячена війні 1812 року.

Тому це неправдива інформація, що мої книги критикували, але існують, у прямому розумінні слова, хворі люди. Наприклад, в Санкт-Петербурзі є один реконструктор (не вчений, а саме реконструктор).  Він бігає по полю у дивному клоунському вбранні та зображує із себе Наполеона. Він дійсно ненормальний і колись зарізав свою дівчинку (співмешканку, ред.). Так от, він мене ненавидить, бо я написав монографію, а він за 63 роки її не написав. Але це не можна сприймати всерйоз і порівнювати із позицією Академії наук.

На чому формувались ваші погляди на історію і світогляд в цілому?

Мене ненавидить багато графоманів і пропагандистів, які не працюють із документами і повторюють міфи, які їм каже держава

Я думаю, що якщо говорити про погляди, то на всій класичній європейській історії та культурі. На творах від Овідія і Данте до Стендаля і Пушкіна, від Шекспіра до Ґьотте.

Що стосується моїх наукових поглядів, то в історика є тільки два друга – це першоджерело, тобто документ, а не та ахінея, яку пропагандисти пишуть «на замовлення зверху», і логіка. Це короткий виклад методології історії. Крім того, я приніс в історію, у порівнянні з моїми колегами, різноманіття  інших дисциплін, які необхідно використовувати при історичних дослідженнях. Тобто, я використовую і біологію, і антропологію, і математичні методи досліджень, як, наприклад, кліометрія, і соціологію тощо. Тобто, коли ми вивчаємо певне історичне явище, ми повинні розуміти, що таке людина і що це така ж тварина. Ми маємо знати біологію та антропологію, ми повинні розуміти, в якому місці, при якій природі і у якому пейзажі все відбувалось. Ми ж знаємо, що природа Сибіру дуже відрізняється від природи Центральної Африки, а багато моїх колег цього не розуміють і все зрівнюють, утворюють якісь «марксистські» системи, які не враховують багатьох об’єктивних факторів.

Тому мій метод є абсолютно науковий. Я вважаю, що історія взагалі не має права бути літературою, вона повинна бути точною наукою, як математика або фізика. Саме за це мене ненавидить багато, так би мовити, графоманів і пропагандистів, які не працюють із документами і які не бажають працювати. Вони повторюють міфи, які їм каже держава, і не займаються своєю наукою. Оскільки мої праці підняли історичну планку (саме математично) і вивели історію на рівень точних наук, то я для таких означаю смерть. Це смерть їхньої брудної справи і можливість припинити заробіток цих шахраїв та брехунів.

Ви також входите у «Незалежну раду з прав людини». Скажіть, яка сьогодні ситуація із правами людини у Росії?

Захід, який був прекрасною альтернативою, світочем і високою планкою розвитку, деградував і захворів «лівацтвом», яке він «підчепив» із СРСР

Ситуація дуже печальна. Проте, треба сказати, що так зараз в усьому світі. Якщо раніше все було зрозуміло: в СРСР і Росії все погано, немає прав людини, свобод і чесних виборів, а натомість є Західна Європа і США, де є і права людини, і чесні вибори, і все інше. Сьогодні, на жаль, ситуація катастрофічно погіршилась. У Росії все, як було, так і є. Тут взагалі рідко бувають якісь зміни, тому ця тема нудна. А от Захід, який був прекрасною альтернативою, світочем і високою планкою розвитку, деградував і захворів «лівацтвом», яке він «підчепив» із СРСР. Злочинний радянський режим «експортував» «ліві» ідеї на Захід шляхом методів ГРУ і через псевдоінтелектуалів.

Ми бачимо, що у західній Європі зараз є абсолютна катастрофа, коли громадяни Німеччини, Франції та інших країн не можуть говорити те, що вони хочуть, як і в США. Немає ніякої свободи слова. Ба більше, існує фашизм: якщо ви відверто висловите свою думку, вас просто звільнять із роботи, посадять у тюрму. Тому ми тепер у Росії не можемо посилатись на Захід і говорити «от, ви – поганий Кремль, погана влада, а існує альтернатива, подивіться на Захід, як треба». Сьогодні в США тотально сфальсифіковані вибори, це бандитський «лівий» переворот і наша «Рада з прав людини» вже не може «закинути» Путіну і владі, що є якісь критерії чи світові стандарти. Сьогодні їх немає.

А що стосується Росії, то я повторюю: тут навіть немає, про що говорити. Всі прекрасно розуміють, що  був радянський режим, потім кілька років такої дивної свободи при Єльцині і тепер путінський режим. Як не було прав людини, так їх сьогодні і немає.

Ми (Незалежна рада з прав людини, ред.) намагаємось дуже адресовано та фрагментарно допомагати людям. Тобто, ми не можемо забезпечити дотримання прав людини для мільйонів, це технічно неможливо, але ми намагаємось допомагати хоч комусь конкретному. У нас є багато базік типу Навального, які говорять про прекрасну, як я кажу «Раису» («Россию», ред.) майбутнього. Тобто, як комуністи – обіцяють лише про майбутнє. Ми ж стараємось допомагати конкретно. Якщо когось неправомірно вигнали з роботи, засудили чи звинуватили, ми знаходимо безплатного юриста, ми намагаємось про це писати у пресі й дуже багатьом допомагаємо. Але це конкретна кропітка робота і ми нічого не можемо зробити глобально. Та й взагалі, зараз мало хто може щось глобально змінити.

Чи можна сьогодні у Росії відкрито критикувати владу і при цьому не боятись за своє життя чи здоров’я?

Прихід КДБ-шника до влади у якості президента – це катастрофа для країни

Все моє життя, з першого курсу МДУ, коли мені було 17 років, як тільки я почав щось публікувати у пресі, я говорю відкрито, я борюсь проти Путіна і його режиму. Я казав, що прихід КДБ-шника до влади у якості президента – це катастрофа для країни. Нагадаю, що тоді Путіна підтримував навіть Борис Нємцов, який допомагав йому обиратись. Я ж відразу був проти цього. Я завжди говорю відкрито і відверто: я проти політики Путіна абсолютно в усіх сферах. В економіці вона згубна і неефективна; в ідеологічній складовій це пропаганда релігійності, що є архаїкою; зовнішня політика – це імітація політики, щоб відволікти народ від внутрішніх проблем. Як ви знаєте, я на всіх федеральних каналах виступав проти агресії в Україні. Звісно, я отримував погрози, причому не те що анонімні, а прямі – в ефірі та коридорах телеканалів. Але це моя особиста сміливість і поки я це все продовжую і дію.

А в загальному, то так, люди бояться критикувати владу і мовчать. Тому все тримається на брехні. Але, як бачите, я не мовчу.

Крім вищезгаданих погроз, який ще тиск на вас чинили?

Цього достатньо: десь не давати мені працювати, не давали ставити вистави у Большому театрі, не випускати у якихось передачах і так далі. Тобто, цензура , перешкоди у роботі і погрози. Мені заважають жити на всіх фронтах.

Ви також критикуєте РПЦ. Чому?

Росія – це просто союз попів, «чекістів» та КДБ-істів

Те, що зараз відбувається в Росії, – це архаїзація. Знову ці попи, нахабні, на «мерседесах», які вже абсолютно «злились» із державою «чекістів». Це просто союз попів, «чекістів» та КДБ-істів. Їхній вигляд – це нахабність і навіть вульгарність. Я думаю, що вони скоро знову доведуть до того, до чого довели колись – попів вже скидали із дзвіниць, доведуть ще раз. Тому тут навіть немає про що говорити.

Чому, на вашу думку, патріарх Кирило і РПЦ регулярно «заграє» із політикою?

Вони навіть не «заграють» із політикою, а, фактично, нею і займаються. Тут не тільки патріарх Кирило, а вся церква, у тому числі й українська. Ще з древньої Русі, це завжди було забезпечення контролю жорсткої влади над населенням, яке дурили. Церква допомагала владі, кривавим князям, робити нещасне суспільство рабами. Так є в Росії і точно така ж ситуація побутує в Україні.

Те, що ми бачимо протягом останніх років в Україні – це ганьба. Країна, яка є жебраком, яка втрачає колосальні території, з дикою корупцією та «кумівством» бігає з іконами і не здогадується, що це не допомагає. Я всі ці роки прошу: перестаньте займатись дурницями і займіться наукою. Тільки наука, ефективна економіка та ефективна зброя вам допоможе відстояти свою незалежність.

«Клоунада», яку влаштував Порошенко, коли ходив одягнений у якийсь дивний одяг, – це такий сором і лицемірство, що далі «їхати» нікуди

«Клоунада», яку влаштував Порошенко, коли ходив одягнений у якийсь дивний одяг, – це такий сором і лицемірство, що далі «їхати» нікуди. «Клоуна» Зеленського я взагалі не коментую.

Особистий ворог Путіна, опозиціонер Євген Понасенков
Особистий ворог Путіна, опозиціонер Євген Понасенков

Лідер гурту «Машина Времени» Андрій Макаревич часто виступає в Україні, критикує політику Путіна і навіть давав концерти нашим військовим. Як гадаєте, чому на деяких діячів мистецтва російська влада «закриває очі»?

Всі ці «макаревичі» не є ніякими опозиціонерами, це все для інтерв’ю, на один раз і щоб потім забути

Макаревич ніколи не критикував владу. Він раз на два роки акуратно щось «підварнякує». Це ніяк не пов’язано із критикою влади, він «підварнякує» і у той же час приймає у себе в комерційному клубі то Медвєдєва, то ще когось. А всі ці «совки» типу Медведєва і Путіна, народились в СРСР і їм подобається, коли кумири їхнього позбавленого смаку дитинства з ними спілкуються і випивають. Тому всі ці «макаревичі» не є ніякими опозиціонерами, це все для інтерв’ю, на один раз і щоб потім забути.

У своїх відеоблогах ви також стверджували, що Навальний неефективний у своїй боротьбі. Чого йому бракує?

Олексій абсолютно бездарний і нікчемний. Навальний – це невіглас з нульовим рівнем культури. Це невдаха. Як ви знаєте, він намагався займатись бізнесом і повністю провалився. Все, що він робив, було збитково і ганебно, він про це спокійно говорить і визнає. Коли людина нічого не вміє, вона йде куди? Вона йде в політику. Льоша так і зробив. Оскільки у нього немає освіти і принципів, то спочатку він був у «Яблуці» (це така «імпотентна» організація), потім він ходив з російськими маршами, був нібито націоналістом, потім йому пояснили, що вигідно бути «лівим» псевдолібералом (це його «підім’яла» під себе компанія «Ехо Кремля» («Ехо Москви», ред.), тому він так «то туди, то сюди». Спочатку він намагався кричати на площах, зрозумів, що нічого не може і став блогером, який збирає гроші з тупого населення.

Навальний – нездара, він протягом років «зливав» кадри КДБ

Вся ця інтелектуальна і людська порожнеча, яку я перерахував, не означає, що його не можна використати на політичній арені. Оскільки він примітивний, якраз такі люди можуть виконувати якісь технічні речі боротьби з таким же гидким режимом. На мою думку, він міг би бути певним тараном – бігати по площах і допомогти знести режим Путіна. Але оскільки він не зміг цього зробити через свою бездарність, а він абсолютно не талановитий, він протягом років «зливав»  кадри КДБ. Він показав, що у нас є такі люди, стільки у нас може вийти на площу і так далі, все абсолютно без сенсу. Тобто, тараном він стати не зміг через те, що бездарний.

Тепер, коли крім всього решта, Навальний став ще й відкрито підтримувати комуністів, соціалістів, «лівих», бандитів та мародерів, це перейшло усі межі і Олексій став ворогом всіх пристойних людей. От бачите, як виходить: з одного боку кривавий режим, а з іншого абсолютний бовдур, який став «ліваком».

Як ви думаєте, його отруїли?

Це абсолютно ймовірно. Це все виглядає абсолютно комічно, ідіотично, непрофесійно і бездарно.  Нам показали «морди» цих КДБ-шників і все це виглядає дуже смішно. Проте, знаючи історію Росії, я вже можу повірити у будь-яку ахінею, бо тут трагедія і комедія завжди ходять поруч, а найстрашніші злочини завжди роблять у жанрі комедії. Тому так, абсолютно можливо, що вони до такого ступеня бездарні.

Отруювати Олексія не дуже-то й було треба, бо вбити людину – це  означає вбити його мозок, а Навальний його просто не має

Але отруювати Олексія не дуже-то й було треба, бо вбити людину – це  означає вбити його мозок, а Навальний його просто не має. Він заявив, що в літаку, коли йому стало погано, він 20 хвилин дивився деякий мультик («Рік та Морті», ред.). Я його подивився буквально 10 секунд і не витримав. Це зроблено психічнохворими людьми для психічнохворих людей. Якщо він витримав 20 хвилин перегляду цього мультфільму і його мозок не зреагував (його не знудило, він не закричав, не вимкнув), значить його мозок є абсолютно дебільним. Тобто, цей мозок вже мертвий, його неможливо вбити.

Як ви думаєте, у чому найбільша проблема російської влади? Виберіть одну найбільшу.

Невігластво. Точно така сама проблема, як в Україні та Білорусі – невігластво.

Що ви думаєте про зовнішню політику Володимира Путіна?

Зовнішня політика Путіна – це імітація зовнішньої політики, у нас її просто немає. У Росії є певні, якщо хочете, геополітичні інтереси і вона їх не відстоює. Росія дозволяє фашисту і терористу Ердогану захоплювати території, грубіянити і займатись тероризмом. У той же час РФ намагається імітувати зовнішню політику на насправді близькому (не братньому, бо це вже звучить комічно, але спорідненому) народі в Україні. Знайшли країну без армії, деморалізовану і влаштовують «зовнішню політику» задля відволікання свого населення. Це не зовнішня політика, це імітація, яка має відволікати людей від внутрішніх проблем.

Це вже не вперше. Коли Сталін готував ІІ Світову війну, а саме він її готував, це був його єдиний шанс втриматись при владі. Таким чином він відволікав людей цією війною. Так само чинив і Микола ІІ, коли розумів, що країна вже не може жити «при ньому», в його архаїці. Йому потрібно було відволікти людей і він влаштував Російсько-японську війну. Це вже традиція.

Якщо б ви могли змінити якусь одну річ в Росії, що б це було?

Одну річ не зміниш, я б повністю поміняв Росію на Італію, але це складно. Щось одне вибрати надто важко, тому я просто змінив би всю країну на Італію.

Яку пораду ви б дали українцям та росіянам?

Порада була б одна для обох народів: перестати займатись дурницями і зайнятись наукою, коханням і зрозуміти, що таке смак. «Дурниці» – це псевдорелігійне мракобісся, агресія одне проти одного, проти навколишніх держав і антиестетика, яка проявляється у зовнішньому вигляді (обличчя, одяг і вчинки). Нам треба звернутись до мистецтва, до високих планок класичного, академічного і навіть античного мистецтва.

Аудіозапис розмови:

Роман Гурський, ІА «Вголос»