Близько 90 письменників, близько 60 літературних акцій, місця подій на різних вулицях, три дні з ранку до… ранку і слем на кінець, а ще наслідки – Другий міжнародний літературний фестиваль, відповідальний організатор всього – Остап Сливинський. Окрім того, учасник і модератор окремих акцій. На щастя все в нормі, здоров’я, психіка і нерви. І навіть планує наступний фестиваль.

Літературний фестиваль минув, як організатор ти задоволений, чи все сталось, як хотілось?

Загалом сталося все, як гадалося, а гадалося якнайкраще і, як на мене, той грім запланованого не задавив нікого, ні авторів, ні глядачів, ні читачів. Організаторів трошки придавив. Але фестиваль підтвердив ще раз, що Львів може бути серйозним літературним центром, сюди готові люди їхати, вони очікують від Львова чогось класного і те, що Львів є якимось притягальним для авторів з закордону, наприклад, німці знають, що це Лємберг, а балканці так само реагують на те, що це центральна Європа і що тут щось цікаве відбувається і авторів особливо не доводиться переконувати, щоб вони приїхали до Львова. Ми зробили все, що планували. Відбулось майже 60 акцій за три дні.

В останній день був слем і були наслідки від нього. Наступного разу буде слем?

Чи буде слем наступного разу? Я думаю, що слем потрібен, це таке чистилище літературне. Насправді, слем дуже потрібен і треба, щоб він частіше відбувався. От вже як він відбувається… Я думаю, що це вивільнення якоїсь накопиченої енергії в літературі і разом з тим, як література реагує на навколишній світ, тобто вона виходить поза власні рамки і от власне після цьогорічного слему я говорив із Толіком Ульяновим і просто запитав його як йому слем, він мені сказав: "Це вже було далеко, за межами літератури".

Власне, я не знаю, чи це слем, це ще література, чи це вже клініка, це вже шоу, це шкідливі звички, це стриптиз, це маскультура, це перверзія яка завгодно, але, як на мене, це такий клаптик в літературі, куди виходить зайва енергія, яка накопичується під час таких більш академічних авторських вечорів. Це вже має бути таким автономним проектом.

А самому не хотілось взяти участь у слемі?

Ні, я не слемер. І не обов’язково для поета бути слемером, кожен поет має свою манеру читання і абсолютно не обов’язково вдавати з себе слемера, що є тобі не притаманним.

А хто подобається зі слемерів?

Зі слемерів мені страшенно сподобався Лукомніков. Лукомніков найбільше зі всіх сподобався, тому що, не вимахувався, він був найприроднішим зі всіх. Слем – це такий великий виїбон, тобто кожен намагається повийобуватись максимально, для того, щоб справити враження, для того, щоби закарбуватися, тому що існує якась колективна матриця. Лукомніков – це… я навіть не знаю чи він слемер, він так читав, ще задовго до того, як з’явилось саме поняття слему, насправді.

Дуже багато було балканців, чому?

Того року я абсолютно свідомо вирішив, що буде такий балканський акцент. Я хочу, щоби кожен фестиваль, кожного року мав якийсь певний акцент. Минулого року якось так не було, тому що, це була лише проба. Наступного року я хочу аби була шведська, норвезька література.

Шведська література буде гарантовано, Левко Грицюк вже працює, перекладає, і це важливо, щоб був хороший посередник, перекладач. Цього року такою людиною була Алла Татаренко, яка дуже нам допомогла, вона, по-перше, перекладала всіх цих авторів, крім Алека Попова, які приїхали цього року і вона чудовий координатор насправді.

Яка найбільша користь таких фестивалів, вони щось дають?

Ну просто дуже важливо для фестивалю не тільки привести театр, показати його, показати йому нашу публіку, досягти того, щоб театр здобув певну увагу, а публіка отримала кайф, але важливо дуже зацікавити видавців. Більшість авторів, які приїжджали цього року, вони ще не мають виданих книжок і тому, я от дуже активно намовляв видавців приходити на акції, слухати, робити якісь нотатки. Як на мене, автори дуже цікаві, це один з критеріїв добору авторів, те чи автор може потенційно бути цікавим українським читачам.

На разі, це ще дуже такі окремі сфери, читач, ой, автор, може бути потенційно цікавий українським читачам, а видавці абсолютно можуть на нього забити. Я не побачив цього року просто бажання приходити на акції, видавці, практично, проігнорували літературний фестиваль минулого року, так само і цього року, не те, що приходити на акції слухати, навіть їхні автори, які приїжджали залишалися поза їхньою увагою.

Наприклад, приїжджав Манфред Хобот, ви бачили хоч одну книжку Хобота? Я не бачив жодної книжки. Горан Петрович, я не бачив в залі жодної книжки Горана Петровича, яка б продавалась. І це мене просто шокує – ставлення видавців до власних же авторів, тобто до, власне своїх торгових марок. Автор – це торгова марка, наші видавці ще не дозріли до того, що ім’я автора треба розкручувати як бренд.

Українська і болгарська література, що відмінного і як проходить літературний процес в Болгарії?

Насправді, все дуже подібно. В Болгарії так само кволенький книжковий ринок, дуже мало видавництв і накладів. У нас для українськомовного видання успішним вважається наклад в 5 тисяч. 10 тисяч – це вже вершина. 10 тисяч – це вже Жадан, Забужко, Андрухович… Болгарія, Болгарія маленька країна, 1/5 частина України. Так само вимірюється і кількість читаючої авдиторії, це практично… якщо це сотні тисяч, то це вже добре.

Там все трохи камерніше, там, насправді, проблеми ті ж, тобто бракує цивілізованого книжкового ринку, бракує книжкового маркетингу, видавництва так само мало цікавляться якістю продажу, інтересами своєї потенційної авдиторії. Там є Софійський книжковий ярмарок, який насправді багато чому поступається Форуму видавців.

Є кілька видавництв, які активно видають сучасну болгарську літературу, так як і в нас, які більш-менш систематично видають сучасну українську, україномовну літературу. Але ми на багато більша країна і тому наші проблеми треба помножити в 5 разів.

Але Алек Попов говорив, що наклад його книг – 10 тисяч?

Але Алек – зіркова постать, це один з двох, трьох найпопулярніших болгарських прозаїків насправді. Алек Попов, Ґеоргій Господінов – це двоє найпопулярніших сучасних болгарських письменників, тому вони мають тиражі по 10 тисяч.

Алла Татаренко якось сказала, що сербська література трохи якісніша, ніж українська, а болгарська література у плані якості яка?

Мені здається, що сербська література різноманітніша. В Сербії є більше авторів, більше зіркових авторів, наприклад в Болгарії немає свого Павича і поки на обрії й не видно. Але є багато таких письменників, котрих можна прирівняти до українських. До речі, хорватська література більш камерніша, ніж сербська, немає таких титанів, як Горан Петровіч. З одного боку шкода не мати свого нобеліата, зірки світового масштабу, з іншого боку, літератури більш-менш нормально розвиваються, немає якихось неподоланних бар’єрів.

Яка зі всіх твоїх іпостасей тобі найбільш до вподоби – організатор фестивалю, письменник, перформер, викладач, науковець, критик…?

Я насправді, організатор фестивалю з необхідності, я не можу сказати, що хочу цій справі присвятити життя, що це моє природне покликання і т. д, але просто склалося так, що у 2002 році ми спільно з Назаром Гончаром почали робити спільний маленький фестиваль.

На першому було кілька учасників. Ми поступово здобували якийсь досвід роблення фестивалів і минулого року мені Олександра Коваль запропонувала, щоб я це робив у рамках Форуму видавців, тільки трохи ширшого масштабу. Я думаю, що це міг зробити хтось інший, не будь-хто, але хтось інший. Я насправді не є природженим організатором, мені треба переступати через багато внутрішніх бар’єрів.

Коли я зранку прокидаюсь, я знаю, що мені треба зробити двадцять з гаком дзвінків і написати десять листів і ще піти в кілька місць, я не можу зосередитись і щось писати. Я був би дуже радий, якби з’явився хтось інший, який би міг це перейняти, я був би дуже радий.

Що з перфоменсами?

Я вже не є перформером. В мене був такий період, коли я займався перфоменсами, ми робили перфоменс "Чотири сторони світла" – світло, поезія і нестандартна музика. Є зараз пропозиція від Вільнюського літературного фестивалю зробити якийсь відео-поетичний проект, спробуємо щось зробити. Це не буде перфоменс, радше відео-поезія, я страшенно люблю відео-поезію. Минулого року ми привозили Сергія Тимофєєва, який просто показав, як це потрібно робити. Він один з найкращих відео-поетів.

Коли чекати нову збірку від Остапа Сливинського?

Я думаю, що вона буде десь на початок наступного року, вона вже майже готова. Це збірка в принципі про людей, яких я зустрічав протягом цих останніх п’яти років, насправді я багато, де побував і зустрів десятки дуже класних людей, майже кожен вірш комусь присвячений, вийшов такий собі подарунковий альбом. Хоча це повноцінна збірка.