Адвокат Путіна в Європі

З огляду на неприродну прив’язаність та дружбу з Путіним, Ангелу Меркель вже почали небезпідставно називати адвокатом Путіна в Європі і лобістом економічних інтересів Росії. Виглядає так, ніби Берлін прагне будь-якою ціною допомогти Росії уникнути відповідальності за вчинені проти України злочини. Саме підтримка Меркель дозволила Путіну посилити «газові» позиції Кремля в Європі, а також закрити очі з боку Євросоюзу на агресивну політику РФ по відношенню до сусідів.

Саме через позицію окремих європейських політиків, таких як Ангела Меркель, питання дієвих санкцій проти Росії навмисно саботується шляхом інформаційного окозамилювання та поверхових санкцій проти російського агресора. Фактично Німеччина веде політику потурання окупантові, закликаючи враховувати інтереси Росії. Про Крим вже ніхто не згадує, а українська незалежність та цілісність України стає розмінною монетою в торгах з Путіним.  Німецький канцлер фактично озвучує у європейському політикумі путінське бачення війни на Донбасі як «внутрішнього українського конфлікту», а не російську інтервенцію.

Навіть після збитого малайзійського літака, в якому загинули сотні європейців, Меркель наголосила, що з Путіним треба продовжувати діалог.  Світ шокували фото на яких Меркель обнімається з Путіним на футбольному чемпіонаті світу в Бразилії, в той час, як кожен порядний європейський політик Путіну і руку тиснути соромиться. Цікаво, яка була б реакція Меркель, якби літак з громадянами ЄС на борту збили над територією Ірану, Афганістану чи Сирії? Чи закликала б вона до переговорів з Аль-Каїдою чи Талібаном?

Німеччина визнає ДНР

Досить дивною в контексті єдиної європейської політики щодо РФ виглядає заява Ангели Меркель щодо необхідності переговорів Києва з терористичними квазі-республіками, очолюваними офіцерами російських спецслужб. Заради збереження хороших стосунків з Кремлем у Берліні готові закрити очі на існування підконтрольної Путіну псевдо-держави в Донбасі. Одним з шляхів легітимації пропутінських терористичних організацій ДНР та ЛНР стали вимоги Німеччини припинити вогонь та почати переговори з сепаратистами. На запрошення міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра, українські та російські дипломати провели зустріч у Берліні, за що останній отримав щиру від російського колеги Сергія Лаврова.

Очевидно, що такі пацифістські заяви Берліна свідчать про те, що Німеччина хоче заморозити конфлікт на Донбасі, аби не вдаватися до санкцій третього рівня проти своїх російських партнерів. Такий варіант розвитку подій дуже тішить Путіна, так як «деескалація» ситуації на Сході України й продовження «переговорів» з терористами легітимізує терористичні «республіки» ДНР та ЛНР. А досягнення режиму «припинення вогню» призведе до появи на теренах України підконтрольної Росії «квазі-держави» у вигляді нової Абхазії чи Придністров’я.

Виграші для Німмечични та Росії від такої тактики очевидні – війну зупинено, стабільність відновлено, а про окупацію Криму Росією і так уже ніби й забули. Знову можна буде зі спокійною совістю відновлювати повномасштабне партнерство з РФ, як це було після інтервенції Росії в Грузію.

Вигода від «пакту Путіна-Меркель»

Після виборів до бундестагу у вересні 2013 року найбільше шансів на отримання урядових портфелів одержав блок канцлера Ангели Меркель – ХДС/ХСС, який набрав 41 % голосів. Оскільки блоку Меркель не вдалося отримати абсолютного більшість голосів, то для створення уряду необхідно сформувати коаліцію з іншими політичними рухами. Меркель вибрала у союзники лівецентристську Соціал-демократичну партію Німеччини (СДПН), а як відомо, всі європейські ліві давно живуть з кремлівської годівниці. Отож почуття вдячності в поєднанні з економічною вигодою роблять союз Меркель-Путіна міцним та довготривалим.

Для зміцнення російсько-німецького «союзу», в уряді підбирається і відповідна команда. У січні 2014 року новим уповноваженим Міністерства закордонних справ Німеччини з питань німецько-російських стосунків став соціал-демократ Гернот Ерлер. Ерлер вважається прихильником зближення Німеччини з Росією. Суть його першого інтерв'ю на новій посаді приблизно така: Європа даремно підтримувала Україну. Тепер Німеччина буде проводити відносно Росії політику, засновану на своїх бізнес-інтересах і не буде дратувати Кремль. А німецький політолог Андреас Умланд вважає, що  партнерство з Росією вигідне для обох сторін. Путін добре знає Німеччину, її реалії, німецьку мову... Він п’ять років жив в НДР. Завжди старався налагодити відносини з Берліном, всіляко підтримує розвиток російсько-німецьких економічних зв’язків.

Для ділових кіл Німеччини, які фінансують і ставлять на сторожі своїх фінансових інтересів партійні та політичні проекти типу Меркель,  абсолютно не вигідно втрачати переваги від економічного партнерства з Росією, через загибель кількох сотень людей у Східній Європі чи тим більше якихось малазійців.

Вводити санкції проти країни, яка входить у першу десятку найвагоміших для Німеччини торгових партнерів, не доцільно з точки зору економіки. ФРН нелегко конкурувати на світовому ринку з США, Японією, Францією, Китаєм, «азійськими тиграми», а Путін пропонує дешевший газ, що й цікавить німецького виборця. Конкурентноздатність німецької економіки впливає на рівень доходів пересічних німців, які в свою чергу впливають на формування влади на виборах.

Імпорт російських енергоносіїв має для Німеччини стратегічний характер. Німеччина імпортує більше 40% природного газу та 20 відсотків нафти з Росії і за оцінками експертів ця частка в майбутньому збільшиться. Водночас, близько 25 % продукції німецького машинобудування експортується в Росію, а втрата такого великого ринку збуту технологій в умовах жорсткої конкуренції означає скорочення робочих місць, зменшення доходів німецького бізнесу і бюджету та спричинить суспільне невдоволення діями уряду.

Тому Міністерство торгівлі і промисловості ФРН вирішило не використовувати право вето щодо майбутніх мільярдних угод з Росією для купівлі дочки німецького концерну RWE – компанії Dea – російським олігархом Михайлом Фрідманом, а також про продовження співпраці «Газпрому» з німецьким Wintershall. В офіційному документі Міністерства торгівлі і промисловості, зазначається, що «жодного приводу не допускати передачі цих компаній в руки російської сторони немає».

Дружба проти США

У ХХ столітті потужна, високорозвинута, висококультурна Німеччина з прекрасним людським потенціалом двічі намагалася ввійти до числа світових лідерів, однак двічі зазнавала поразки. У 1919 році за Версальським договором у виснаженої війною та економічним колапсом Німеччини західні держави забрали значні території і виставили мільярдні контрибуції, а в 1945 році Захід з СРСР знову розгромили Німеччину, розділили її території між сусідами і наклали на неї ряд обмежень. Всю другу половину ХХ століття економічно відновлена Німеччина, як і вся Європа, змушена була йти в фарватері американської політики, однак прагнення відновлення могутності та світового лідерства у теперішніх німецьких політиків не зникло.

Негласний союз з Росією може стати для Німеччини шансом позбутися впливу геополітичного американоцентризму та стати світовою супердержавою, в тому числі і у військовому аспекті. Кремлівський союзник, який якраз вирішив кинути виклик однополярній системі став для цього проекту чудовим помічником, будучи намертво залежним від Берліна у сфері високих технологій, і водночас, не маючи ні територіальних претензій до ФРН, ні національної зверхності та імперських амбіцій щодо німецької нації. Ще Адольф Гітлер говорив, що геополітичний союз континентальних держав Німеччини та Росії стане непереможною світовою силою, перед якими не встоїть ні США, ні Англія, ні Азія.

Звісно, Німеччина не буде круто розвертати геополітичний вектор на схід, і різко припиняти співпрацю зі своїм найважливішим торговим партнером – США та з демократичною Європою, однак використати Росію для свого зміцнення на фоні присмерку Америки видалося б раціональним кроком для зміцнення геополітичних позицій Берліна. З огляду на неприродно тісні російсько-німецькі стосунки, багато експертів вважає, що новітній пакт Молотова-Ріббентропа у форматі Путіна-Меркель давно підписаний. Сфери впливу у Східній Європі розділено – для зміцнення РФ, Меркель віддала Путіну Україну, лише просила діяти не військовою силою, а більш витончено.

На саміті «Східного партнерства» з такими країнами, як Україна, Молдова і Грузія, які прагнуть інтегруватися у ЄС, насамперед, щоб врятуватися від Москви, Меркель заявила, що «вибудовування хороших відносин з ЄС має на увазі хороші відносини з Росією». Канцлер Німеччини натякнула Україні, що без дружби з Росією хороших відносин з Євросоюзом очікувати не варто. Для України, це означає фактичну невідворотність та легітимацію російського політико-економічного ярма, оскільки нас залишають у «російській зоні інтересів». За пропутінську політику українці навіть влаштували Ангелі Меркель всесвітній флешмоб під назвою «Danke Frau Ribbentrop!».

«Неофашистська коаліція»

Показово, що Росії, у якій сьогодні встановився авторитарний фашистський режим з атрибутами національної зверхності, імперського реваншизму та територіальних загарбань, вдалося сформувати спільну політику з усіма колишніми фашистськими союзниками гітлерівської Німеччини у Європі початку 1940-го року. Так, відмову від застосування жорстких санкцій до Росії і підтримку російському газопроводу «Південний потік» висловили Австрія, Італія, Угорщина, Болгарія та деякі країни колишньої Югославії. Примітно, що в багатьох цих державах сьогодні зміцнилися позиції ультраправих, зокрема угорської неофашистської партії «Йоббік». Точно так само на початку Другої світової війни у блок німецьких сателітів входили фашистська Італія, хортистська Угорщина, авторитарна Болгарія та приєднана Австрія, а в якості союзників виступили Югославія та СРСР. Сучасній «неофашиській коаліції» не вистачає лише Японії, яка мабуть добре засвоїла уроки ядерного бомбардування за розв’язання збройної агресії проти сусідів, а Росії, очевидно ці уроки лише належить засвоїти.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»