Українська галицька партія, а правильніше сказати – політпроект, унікальний у своєму роді. У дописах на «Фейсбуці» він з дня у день творить нову Україну, плекає національну ідею і захищає права українців…Проте на ділі усе виглядає по-іншому. Любов до України і націоналізм трансформуються в заклики до сепаратизму й розвалу всієї Держави, а захист прав українців – у фейки, які не варті і дірки з бублика.

Так, учора, 6 липня, на сторінці партії у «Фейсбуці» з’явився допис з реакцією на статтю «Вголосу», в якій депутат ЛМР Григорій Козловський фактично прямо звинуватив свого екстовариша, міського голову Андрія Садового в корупції. УГП заявила, що за цим фактом подасть заяву в Державне бюро розслідувань, і поскаржилась на відсутність підтримки ЗМІ, адже всіх їх нібито на двох поділили Садовий із Козловським…

Невдовзі публікацію оновили, додавши речення такого змісту: «Матеріал зі сайту зник, як тільки ми опублікували цей допис. Але скріни не горять». Словом, зробили вигляд, ніби й Козловський, і вся редакція «Вголосу» тільки тим і займаються, що стежать за їхнім «Фейсбуком»:

…а в результаті хіба розсмішили всю львівську журналістську спільноту.

Директор Інформаційної агенції «Гал-інфо» Андрій Маринюк розписав у деталях всю процедуру створення цього дешевого фейку у себе в «Фейсбуці». Журналіст звернув увагу, що одна з керівників УГП Ірина Моряк, яка й почала розганяти «зраду» у мережі, неправильно скопіювала посилання на статтю «Вголосу» – цим і спробувала підтвердити, нібито статті немає на нашому сайті…

На те саме звернула увагу й засновник видання «Варіанти» Ірина Марушкіна:

Однак, і після цього керівництво УГП продовжило наполягати на своєму – продовжило заявляти, нібито стаття кудись зникла відразу після того, як вони зробили свій допис.

Слід зауважити, що такі криво зліплені фейки для УГП – не новинка, а давно облюбований метод роботи. Так, варто лише пригадати історію з ексочільником Міністерства охорони здоров’я Уляною Супрун. Кілька місяців тому вона спіймала цю псевдопартію на просто-таки феєричній маніпуляції.

Одному з авторитетних соціологічних агентств на початку квітня замовили телефонне опитування щодо настроїв львів’ян напередодні місцевих виборів. Кандидатом на пост міського голови Львова від УГП у питальнику вказали…Уляну Супрун. Її ж ім’я дали у переліку політсил поряд із УГП.

Дізнавшись про це, Супрун заявила, що жодного стосунку до УГП не має, а вся ця історія – всього лиш брудна технологія. У соціологічній службі тоді повідомили, що опитування у Львові було зроблене на замовлення приватного клієнта (!), дані про якого вони не можуть розголошувати, а результати його не будуть публічними. Тим часом у самій УГП поспішили із виправданнями: мовляв, поняття не мають, чиє це замовлення…

І якщо фейк зі Супрун, очевидно, мав на меті бодай трохи підняти нульовий рейтинг партії завдяки імені ексміністра, то фейк із «Вголосом» мав зовсім інше завдання – облити опозиційне до мерії видання брудом і поставити під сумнів всю нашу роботу. Друге не вдалося, як і перше (і це не може не тішити), натомість вкотре підтвердило, що з мером Львова в УГП зовсім не війна (як вони намагаються показати), а мир і дружба, і навіть «жвачка».

Так, вже загально відомо, що фактичним «власником» УГП, її контролером і основним фінансистом є бізнесмен Володимир Матковський. Він же — власник Радехівського цукрового заводу. Він же — один зі спонсорів львівського міського голови Андрія Садового та його «Самопомочі». Він же – не зовсім совісний забудовник, якому Садовий всупереч закону і всім можливим нормам дозволив засипати Лисиничівські озера, щоби на їхньому місці звести елітне котеджне містечко.

Тут, до речі, не зайвим буде розповісти про «подвиги» ще одного керівника УГП, нині нардепа від «Голосу» Наталки Піпи. В останні пів року, якраз перед виборами, якраз у розпал протистояння Садового з Козловським вона взялася вставляти палки в колеса останньому. Почала раптово пікетувати будівництво футбольної академії Козловського у Винниках, яке триває вже кілька років і перебуває на стадії завершення. Всі свої дії депутат мотивувала «захистом інтересів громади». І громада за це їй, погодьтеся, повинна була би подякувати, адже водойм у Львові насправді не вистачає. Якби не кілька але…Якби протистояння Піпи з Козловським реально могло повернути громаді доведене до пуття озеро, а не було лише частиною політичних розбірок між тим же Козловським і Садовим. І якби Піпа звернула увагу й на Лисиничі, де її спонсор Матковський не те що «приватизовує» озеро, як Козловський, а просто знищує величезну природну водойму.

В контексті цього варто було би згадати і про судову тяганину Козловського з УГП, яка розгорнулася в цей же час. Якщо пригадаєте, в лютому цього року УГП заявила про «напад вуличних активістів» на їхній офіс, який нібито організовував усе той же Козловський. «Скандальності» цій ситуації додали ЗМІ все того ж Садового. А сам Козловський у результаті подав до суду на УГП зі звинуваченням в наклепі (справа тягнеться й нині).

Якщо постаратися, можна знайти ще декілька схожих прикладів «боротьби за права громади», з яких громаді у результаті немає ніякої користі. Та в усіх з них, як ви, зрештою, мали б помітити вже, в публічному просторі фігурують самі жінки. Це й Уляна Супрун в історії із замовним опитуванням, це й Ірина Моряк в історії з фейком про «Вголос», це й Наталка Піпа в історії з пікетуванням Козловського, це й Наталія Підлісна-Мацелюх на тих же протестах у Винниках (жінка з дитиною на руках, яка вдавала «незаангажовану активістку», а в результаті виявилася членом УГП). Коротше кажучи, двоє дорослих й достатньо впливових чоловіків – Садовий із Матковським – ховаються за жіночими спинами, щоби викликати жалість в суспільства та з більшою вигодою для себе з’ясувати стосунки із третім чоловіком – своїм же колишнім бізнес-партнером Козловським…

Цинізм зашкалює, але схоже, що лише сам початок. До виборів залишається 3,5 місяці і чим ближче буде до дня Х, тим більше бруду литиметься у львівській політиці. Нам з вами залишається хіба що стежити за усім цим та відрізняти зерно від полови у шквалі брехні, який уже насувається. Нісенітниці точно будуть і на телебаченні, і в мережі, і в газетах, і в паперових листівках на вулиці. Адже, підказує логіка, фейки дуже властиві як псевдополітикам, так і псевдопартіям.

Яна Федюра, “Вголос”