Цього разу ні Париж, ні Версаль не були для мене відкриттям. Вони постали у всьому своєму блиску і красі ще п’ятнадцять років тому, коли вперше відвідувала Францію, а справжній французький шарм відчула тоді на крайньому заході країни, у містах Пуатьє і Партене, адже жила там тиждень у французькій сім’ї. Таке спілкування дає дуже багато, а найбільше – відчуття країни із середини.

Запам’ятався невеличкий замок із кімнатою на вежі, яку мені відвели, велика сім’я із давніми традиціями, яка мешкала у цьому замку і дуже цим пишалась, бо теперішньому поколінню вдалося відкупити родинний маєток із чудовим парком, який раніше був втрачений.

Пригадую «канонічні» вечері рівно о восьмій вечора із пліснявим козячим сиром, сухим вином і звареною в мундирах картоплею, бо сім’я дотримувалась здорового харчування і уже тоді практично нічого не купувала в супермаркетах. І не дай Боже було спізнитись за стіл - вечері не отримувала, бо вважалося, що десь уже повечеряла, Запам’ятався дзвіночок, яким господар скликав усю рідню до обіднього столу, і сердитий голос мисливського рога, яким глава сімейства попереджав, що сердиться, якщо хтось до столу запізнювався, поїздки західною Францією з її маленькими замками і ще багато чого цікавого.

Начитавшись французьких романів, усю дорогу мріяла побачити Булонський ліс, і ми приїхали ввечері в Париж саме в Булонський ліс. Там нас чекали парижани, у сім’ях яких ми мешкали… Сьогодні про Булонський ліс краще не згадувати. Він має дурну славу. Там збираються особи нетрадиційної орієнтації і також представники найдревнішої професії, тільки чоловічого роду…

Тоді для мене були відкриттям Лувр і Версаль, Монмарт, собор Паризької Богоматері і символ Парижу Ейфелева вежа. Збереглись найкращі спогади від перебування мільйона гостей – молоді з усього світу,- яка приїхала в Париж на зустріч з Папою Римським Іваном Павлом ІІ. Ми вільно ходили паризькими вулицями, спілкувались і усміхались одні одним.

«По одному не ходіть, будьте особливо обережні в районі станцій метро і в самому метро, заховайте надійно документи і гроші, бо у вас можуть відібрати сумку. Просто на вулиці. Можуть надбігти, вирвати з рук і втекти, або над’їхати на мотоциклі чи в машині», – такі перші настанови дає менеджер при поселенні в готель Сейнт Дені, що в пригороді Парижу.

Екскурсовод Катя, яка показувала нам найвидатніші місця французької столиці, теж відразу попередила про крадіжки. Злодюжки особливо чатують на керівників туристичних груп, бо знають, що у них є готівка. Можуть підійти до автобуса, щось «щиро» порадити, попросити сфотографувати, а тим часом «колега по роботі» витягне ваш гаманець із сумки, й так спритно, що й важко здогадатись.

У Парижі прямо відпрацьований такий «бізнес». І що це не просто слова, ми переконались дуже швидко. Нашу колегу обікрали на самій вершині Ейфелевої вежі – витягнули із рюкзака гаманець, коли та захоплено оглядала вечірні краєвиди Парижу. Хто ж на такій висоті у такому місці думає про свою сумку чи гаманець? А злодюжці, щоб туди потрапити, потрібно квиток за 14 євро купити, чи «свої» пропускають, які внизу на охороні працюють? І що з того, що попід Ейфелевою вежею весь час дефілюють поліціянти із автоматами?...

Зі спробою крадіжки ми стикнулись у Версалі, знаменитому палаці, збудованому королем Сонця Людовіком ХІУ. Екскурсовод розповідає про те, як він довго правив країною, показує його портрети, королівські спальні, ми захоплено слухаємо, оглядаємо картини, інтер’єри, охаємо у вишуканих спальнях короля і королеви, а біля нас крутяться дівчата у мусульманській одежі. Так закутані, що лише очі видно, в руках – радіогіди. Цілком пристойні туристи, яких тут багато. У якийсь момент рука однієї з них опиняється в сумочці нашої екскурсантки. Її ловлять за руку. Смугла «мусульманка» робить здивований вигляд і спокійно відходить вбік: «Не заважайте, мовляв, оглядати картини».

Щось подібне відбувається й у Луврі, там на кожному кроці висять попередження про крадіжки. Особливо обережним слід бути там, де велике скупчення людей, як от біля Джоконди. Лувр має гарну традицію у першу неділю місяця давати змогу ознайомитися із шедеврами світового мистецтва усім бажаючим – безкоштовно, то ж від самого ранку тут вишиковуються величезні черги туристів. Разом з ними потрапити в музей може будь-хто.

Але вершиною всього цього злодійського промислу є крадіжки у … Соборі Паризької Богоматері, про що там теж на кожному кроці висять попередження. Та хто на них зважає? Сюди заходять із трепетом, думають про високе і вічне, падають навколішки чи сідають на лавку і щиро моляться. І цього дня одна львів’янка теж щиро молилася, вперше переступивши поріг великої європейської святині. Сіла на лавку і поруч поклала сумочку. Та поки до небес злітала щира молитва жінки, її сумочка із паспортом, іншими документами і коштами на побут у Парижі безслідно зникла.

Переважно злодійським промислом займаються там приїжджі із країн «третього світу», вихідці з колишніх французьких колоній, з якими Франція чомусь не може собі дати ради. Мабуть тому. що є великі економічні проблеми у самій країні, посилюється безробіття. Наприклад, великий французький автовиробник (другий по величині в Європі) PSA Peugeot Citroen недавно скоротив штат на півтори тисячі працівників, планує повністю закрити завод у пригороді Парижу. Таких повідомлень у Європі тепер багато, Економічна криза особливо відчувається на заході Чехії і на сході Німеччини, й про це дуже виразно свідчить ринок нерухомості, який чутливий на такі речі. Сьогодні у маленькому містечку Німеччини можна купити квартиру за 6-7 тисяч євро, будинок на сто квадратних метрів - за 15 тисяч євро, у великому промисловому Дрездені двокімнатна квартира коштує 15 тисяч євро.

То ж їм, мабуть, не до нас, приїжджих туристів, які сьогодні приїхали, а через день-два покинуть країну. Та й жертвами приїжджих крадіїв є самі приїжджі. Ну й що з того, що хтось може поскаржитись поліції? Завтра ж все одно покине країну, й проблеми нібито не існує.

Але, попри всі оті прикрощі. Париж – це справді свято, яке завжди з тобою.

Фото Йосипа Марухняка