Водночас наприкінці січня ми вшанували дві пам’ятні дати, пов’язані з народженням та смертю автора слів Державного гімну України Павла Чубинського. Про особистість Павла Чубинського розповідає історик Іван Сварник.

Творець слів національного гімну України Павло Платонович Чубинський народився 27 січня 1839 року (176 років тому) на хуторі біля  Борисполя Київської області в небагатій дворянській родині. Для багатьох він був відомий як дослідник українського побуту, звичаїв, фольклору, народних вірувань тощо. Як видатний науковець, Павло Чубинський був удостоєний багатьох наукових премій за свою діяльність у галузі досліджень, наприклад, у галузі географії. Адже ще змалку захоплювався цією наукою, мріяв про подорожі, був особисто знайомий із видатним російським географом Семеновим-Тянь-Шанським, також з Пржевальським і Миколою Миклухо-Маклаєм. Свої дитячі захоплення він втілив у життя.

Окрім того, будучи свідомим українцем, ще в студентські роки, навчаючись на юридичному факультеті Петербурзького університету, він брав участь у діяльності Петербурзької української громади, працював в журналі «Основа», був знайомий із Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим. Після одного зі студентських мітингів – мітингу-протесту проти розправи над учасниками Варшавського студентського виступу Чубинського виключили з університету і вислали на рідну Чернігівщину, де він певний час жив у селі.

За якийсь час йому вдалося завершити навчання і в 1861 році в Петербурзі він захистив дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв з цивільного права Малоросії». Павло Чубинський був юристом за освітою. Після повернення в Україну в 1861 - 1862 роках він працює у журналі «Основи», де пише низку цікавих розвідок про сільські училища, про ярмарки, про сільське господарство. У «Киевских губернських ведомостях» він публікує матеріал «Декілька слів про значення казок, прислів’їв та приказок для криміналіста». Дуже несподівана тема. Однак саме таке формулювання дозволило публікувати українські матеріали, які загалом були заборонені для публікації відповідно до Валуєвського указу. У тих же «Киевских губернських ведомостях» програму для вивчення народних юридичних звичаїв Малоросії. Тоді ж він спробував відкрити безкоштовну сільську школу у Борисполі під Києвом. Однак влада не дала дозволу. Він входив до складу політичної течії, яку тоді ще окреслювали  такою цікавою назвою «хлопоман». Це були представники аристократії, поміщицької верстви, які займалися просвітительською діяльністю серед народу, збором українського фольклору серед народу. Серед учасників цього руху були Тадей Рильський, Володимир Антонович, Павло Житецький і Павло Чубинський. Діяльність «хлопоманів» тривала недовго, бо поліція відкрила проти них кримінальну справу, оскільки в Золотоніському повіті виявили прокламації українською мовою «Усім добрим людям».

Тоді ж, 1862 року, Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна». За цей вірш Павло Чубинський був підданий репресіям. Князь Долгоруков видав розпорядження вислати його в Архангельську губернію – «за вредное влияние на уми простолюдинов». В Архангельську Чубинський працював за своїм юридичним фахом.

Чубинського шанували в науковому світі. Його нагородили золотою медаллю Російського географічного товариства, Золотою медаллю світової виставки в Парижі, 1885 року і премією Російської Академії наук.  Як бачимо, у наукових колах Павла Чубинського шанували і нагороджували, а в жандармських колах – арештовували і переслідували.

У 1879 р. Чубинський тяжко захворів, його паралізувало. Помер 29 січня 1884 р. у віці 45 років.

Ганна Врублевська, для «Вголосу»