Двоє хлопців: один з Житомира – Юрко Панченко, а другий з Краматорська – Іван Нестеренко, вирішили у Львові зайнятись переробкою пластику на корисні речі: вазонки, лампи, стільчики, і, зрештою, все, що можна зробити з цього доволі піддатливого матеріалу. «Вголос» дізнався у них, чи складна їхня технологія, де беруть кошти на виробництво і як збираються залучати людей. 

Технологія

Хлопці умовно називають цю технологію «ручний 3D принтер». Вона підходить для чистого пластику, який не лежав на смітнику чи у землі, а від споживача потрапив відразу на переробку. Показуючи широкі можливості, які дає цей матеріал, планують заохотити людей поводитись з ним правильно.

За основу взяли технологію голандського дизайнера Дейва Хаккенса. На своєму сайті він не тільки переконує, що переробляти пластик насправді просто, а й подає докладну інструкцію з фото та відео, як можна створити обладнання для цього. Це називається open-source, тобто принцип роботи не прихований, щоб кожен бажаючий міг її використовувати.

Це не єдиний у світі вид непромислової переробки пластику, але, напевне, один з найпростіших. Пластик подрібнюється, нагрівається і легко нашаровується на заготовку або запікається у формі, розмір і обриси якої обмежує тільки фантазія дизайнера. На виході отримуємо прості та практичні речі для домашнього побуту і благоустрою: декор, світильники, оригінальні меблі, контейнери для зберігання та сортування, покриття для поверхонь та багато інших корисних речей.

Соціальне підприємництво. Мотивація

Ідея полягала в тому, щоб зробити максимально зручне в користуванні обладнання, просте, як швейна машина. Хотілося, щоб підхід, який перетворює вчорашнє сміття на нові речі, став звичним явищем навіть в невеличкому райцентрі. Пересвідчившись, що технічно в змозі це реалізувати, не стали звертатися ні до бізнесу, ні до місцевої влади, а вирішили зібрати потрібну для реалізації задуму суму через колективне фінансування, цікаве, окрім всього, ще й як можливість створити спільноту однодумців. В перші ж десять днів від старту кампанії на сайті biggggidea.com, проект успішно подалав відмітку у 45% без жодної розкрутки та промоції.

Іван Нестеренко: Ми хочемо перетворити наймасовіший забруднювач довкілля на масовий продукт, який нестиме в собі додаткову цінність. А соціальний підхід передбачає, що прибуток, отриманий таким чином, знову йтиме на втілення якоїсь корисної справи: облаштування громадського простору, освітні проекти, екологічні акції тощо.

Один з таких проектів на майбутнє – інфраструктура збору пластику у маленьких і віддалених населених пунктах. Якщо вийде зробити це там - вийде усюди. Знаємо кілька лояльних сільських рад у Міжгірському районі Закарпатської області, які могли би стати майданчиком для пілотного проекту. В те, що в Україні це можливо, доводить успішний соціальний експеримент громадської активістки Ганни Геращенко. Вона організувала суботник у себе в містечку, мотивуючи сусідів дитячим майданчиком “від спонсора”, якщо вони приведуть занедбану територію в порядок. Процес за півтора роки переріс у системне явище і навіть почав приносити дивіденди для селища. Встановили контейнери для роздільного збору відходів, вивіз брали на себе приватні підприємства, зацікавлені у сировині. Дитячі майданчики робили за рахунок грантів і фондів, які активно долучались до цього процесу. Це приклад того, що у битві за чисте довкілля правильна мотивація здатна змінювати звички людей.

Іван Нестеренко: В країні задуха від того, що неможливо швидко і легко здійснювати потрібні зміни. Система, що повинна працювати на суспільство, по суті, стримує його розвиток. Звичайно, це не є сталий підхід, коли функції держави, за які ми платимо податки, виконують волонтери, але я переконаний, що так створюється нова генерація лідерів.

Коли таке відбувається в Україні – сидіти в тилу і нічим не займатися – неправильний підхід. Треба щось робити, а робити є зміст лише те, у що віриш і що вмієш. Мій улюблений вислів: «Якщо хочеш, щоб усе залишалось по-старому, треба постійно щось змінювати». Світ змінюється дуже швидко, але попри глобалізацію та технічний прогрес, завжди можна знайти спосіб підтримувати природню рівновагу.

Досвід інших

Іван Нестеренко: В цивілізованих країнах сортування відходів - це відповідальність кожного. Ну, тобто, можна і не сортувати, але обходитись це буде дорого. Відсоток сміття, яке доходить до сміттєзвалища, дуже невеликий, адже все, що придатне для переробки - переробляють, решту ж спалюють, як, наприклад, у Швеції, де вся енергосистема «заточена» під використання цього виду палива. Свого сміття їм вже бракує, тому додатково везуть з сусідніх країн. При чому, зауважте, не купують, а ще й беруть з фінів платню за утилізацію.

Варто додати, що хлопці планують закінчити збір коштів через 50 днів, а виробництво унікальних пластикових виробів почати вже весною. Вони вже отримали кілька пропозицій реалізувати таку ініціативу в інших містах – у Києві та у Харкові. 

 

Юлія Сівакова, «Вголос»