Пройшло лише декілька місяців з того часу, коли сучасні нащадки „...сербів, далматинців, арнаутів, аргонавтів, татар, турків, арабів, шкотів, чехів, маврів, басків, скіфів, караїмів, хозарів, асирійців, етрусків, хеттів, ґотів, білих й чорних хорватів, кельтів, антів, аланів, гуннів, курдів, ефйопів, циклопів....” вечірнім присмерком вкрили всі схили, горби, вулиці та дахи багатоповерхівок Леополісу в очікуванні культурологічного дива – світлового шоу.

Ще тоді треба було б бути пильним й зрозуміти, що у коридорах Ратуші, окрім славнозвісної Чорної труни, замешкав Великий Лохотрон.

Чергове дійсно велике свято у місті – 100-річчя Львівської Галереї мистецтв. Одна з ідей – в рамках соціального проекту Львівської міської ради та видавництва „Гердан” – вивісити репродукції найкращих творів з колекції галереї у центрі міста (20 робіт – на білбордах, 30 – на сіті-лайтах). Добра ідея.

Не нова, звичайно: Варшава, до прикладу, чи Прага вже довгий час використовують цей прийом на потіху своїм міщанам та туристам. Але у нас це вперше, потиху вишкрібуємося з болота махрової провінційности... Логіка диктує, а уява малює весь проспект Свободи, щедро декорований мистецькими смаколиками, щоб усі побачили, зраділи, а дехто й позаздрив.

Аlas! Весь суботній післяобід і недільний дообід рейд по місту виявив лише один білборд – на Сихові. Аякже, весь люд спального району тільки те і робить вихідними, що чинно спацерує сюди-туди своїми магістралями та розглядає архітектурні надбання соцреалізму!

Щоправда, декілька сіті-лайтів з репродукціями було виявлено в центрі міста. Красуні минулих століть, активно перемежовані зображеннями сучасниць куртизанського або гламурненького вигляду, викликали, в кращому випадку, лише здивування.

За весь час спостереження біля шедеврів зупинились гості Львова з Польщі (2 особи) , Австрії (5 осіб, студенти), одна весільна пара (2 особи + фотограф). А сьогодні біля них вже взагалі ніхто не зможе зупинитись – демонтовані.

Три дні – ось термін, визначений нашими міськими достойниками для залучення своїх підданих до мистецтва. Як казала моя бабця: вміли зготувати-не вміли подати. А дідо в таких випадках був радикальнішим – згадував сраку-мотику-дупу-пердяку.

Не хочуть наші правдоборці та львоволюбці брати зайвий клопіт на свої... Вийшов пшик, зате у майбутніх звітах стоятиме тлустенька галочка, привіт з недавнього минулого. Репродукції повернуться до своїх виконавців, (видавництва „Гердан”) які не одну ніч просиділи над їх створенням. І власним коштом, до речі.

Згадалася історія з пізніх 90-х. В одному з львівських двориків мешканці будинку пантрували вдень і вночі єдиний на той час у місті гасовий ліхтар від зазіхань бомжів і влади. Таких львів’ян вистачило б і на те, щоб орендувати декілька репродукцій та інсталювати їх в численних наших внутрішніх двориках, переходах, під’їздах.

Хороше видиво: теплими вечорами експресія Пінзеля спостерігає за сусідськими мирними забиваннями „козла” під пильним оком милих львівських старших панусь.

Мені легше повірити в таку ідилію, ніж у те, що Великий Лохотрон в найближчі часи засне. Тому продовження обов’язково буде...