Всесвітня епідемія коронавірусу спричинила не лише паніку у соцмережах та масову закупівлю туалетного паперу в супермаркетах. До прикладу, у США люди стали масово скуповувати… зброю. “Надто багато людей залишаться без роботи, тому мені потрібно захистити свій дім і свою родину”, – саме так пояснив свій візит у магазин зброї мешканець Роквілла Алан. 

І тут виникає питання: чи можна людям довіряти зброю у такі непевні часи? Одні кажуть, що люди перестріляють одне одного, інші ж вважають, що це навпаки зупинить злочинців.

В Україні ця тема піднімається вже не вперше. Про надання українцям можливості офіційно придбати зброю для самозахисту йде мова із 2014-го року, коли був зареєстрований перший відповідний законопроєкт. Тоді його навіть не винесли на голосування. З іншого боку, громадяни України мають право на мисливську та спортивну зброю. Виходить, що ми можемо собі придбати рушницю із оптичним прицілом, але не маємо права купити пістолет для самозахисту. 

Навколо теми зброї в Україні точаться різні дискусії. Хтось розповідає про небезпеку перестрілок, інші вказують на зменшення кількості злочинів там, де зброя є мало не у кожного, а треті, наче мантру, повторюють одну фразу: «українці не готові до володіння зброєю». 

То чи потрібна українцям зброя, чому її ніяк не узаконять і чи готові ми до відповідального володіння нею? Про це ІА «Вголос» розповіли директор Недержавного аналітичного центру Української студії стратегічних досліджень Юрій Сиротюк, голова Української асоціації власників зброї Георгій Учайкін та адвокат Віталій Коломієць.

Чи потрібна українцям зброя?

Юрій Сиротюк:

Зброя – це нормальна річ для будь-якої демократичної держави

У нашій державі і так є дуже багато людей зі зброєю. Згідно статистики, ще до початку російсько-української війни у нас було близько 4 млн. одиниць зброї та боєприпасів. Після початку війни людям стало зрозуміло, що тільки вони самі можуть по-справжньому себе захистити, оскільки правоохоронні органи не впорались зі своїми функціями. Це найкраще продемонстрував добровольчий рух, який відіграв ключову роль при зупиненні російського агресора на східних кордонах України. Практично у жодного добровольця не було зброї, виданої державою. Тому зброя – це нормальна річ для будь-якої демократичної держави. 

 Той факт, що вогнепальна зброя і так є на руках в українців, свідчить про існування нелегального ринку. Тому нам необхідно подолати цю несправедливість, коли всі нечесні і «привілейовані» люди мають зброю, а всі чесні позбавлені права на володіння засобами самозахисту. Якщо людям не надати законного права, то вони починають шукати інші способи заволодіти пістолетом. Я маю на увазі купівлю дозволів, довідок і самої зброї, наприклад мисливської. Виходить цікава ситуація: українці можуть собі придбати, фактично, автомат Калашникова «Сайга», але не мають права володіти звичайним пістолетом для самозахисту. 

Також нам кажуть, що якщо люди отримають зброю, то вони відразу перестріляють  один одного. Насправді таке твердження не відповідає дійсності. В усіх пострадянських країнах, які вирвались із російського впливу, люди мають законне право на володіння зброєю. Ми, чомусь, не чуємо, що гарячі грузинські джиґіти щодня розстрілюють один одного. Нам часто ставлять у приклад США, де підлітки стріляють у школах, але всі забувають про ті ж держави Балтики, які ближчі до нас за своїм менталітетом. Там не зафіксований жодний подібний випадок. 

Георгій Учайкін:

Є законний обіг зброї, а є незаконний. До того часу, поки не з’явиться перший, люди все одно будуть купувати, продавати і володіти зброєю, але поза законом. Я опираюсь на думку усіх українців, а не лише експертів. Поставте собі питання, чи ви відчуваєте себе у безпеці, чи довіряєте поліції і чи готові ви на 100% довірити правоохоронним органам безпеку власного життя? Ви вірите, що поліція буде поруч із вами до трьох хвилин після того, як на вас нападуть? Це, в принципі, і є відповідь на усі питання. Бандитів скоро стане ще більше і хто буде захищати людей? Поліція? Ні! Тому варто мати при собі пістолет. Тоді у будь-який момент небезпеки ми зможемо захистити своє життя і життя своїх близьких. Люди, особливо у такий час, як сьогодні, повинні розуміти, що в умовах коронавірусу ми стоїмо за крок від шаленого сплеску злочинів. 

Віталій Коломієць:

Особисто я до зброї ставлюсь не як до чогось святого, а як до інструменту. Якщо наша конституція передбачає право громадян вільно пересуватися і є такий інструмент пересування як автомобіль, тоді чому наше право на захист не забезпечується відповідним інструментом? Це все також має врегульовуватись відповідними законами і процедурами. Так, у держави є обов’язок захищати своїх громадян від протиправних посягань, але він не може бути вищим, ніж право людини на захист. 

Ми маємо право на житло і у певних випадках держава має нас ним забезпечити. Ви реалізуєте своє право, побудувавши або купивши дім, чи будете чекати своєї черги, щоб отримати житло від держави? Це стосується кожного нашого права. Кожен має право на захист свого життя і здоров’я, а для цього необхідно мати засоби, які використовує поліцейський, який охороняє інших. Натомість у нас є лише право дозвілля (полювання) і спорт. Тобто, у нас продається лише мисливська і спортивна зброя. І, знову ж таки, право на дозвілля не повинне стояти вище, ніж право на захист. 

Чи існують відповідні законопроєкти і наскільки вони потрібні?

Юрій Сиротюк:

Я особисто був причетний до розробки законопроєкту про відповідальне володіння зброєю в Україні. Цей проєкт розробляла Українська асоціація власників зброї разом із експертами. Коли почалась війна, то навіть так звані «ДНД-шники», які обороняють українські кордони, не мали права володіти вогнепальною зброєю. Уявіть собі, коли почалась війна, ці люди повинні були лише з кийками захищати Україну від танків загарбника. Це стало причиною того, що наш законопроєкт тоді навіть підтримав один із парламентських комітетів, проте його не розглядали у результаті. Тобто він навіть не виносився на голосування. Це, на мою думку, свідчить про вплив мафії ринку зброї, яка блокувала цей процес. Законодавча база в Україні напрацьована, але вона свідомо не приймається, бо це не вигідно поліцейській мафії та Росії. Тут інтереси окупанта і наших бандитів співпадають. 

Георгій Учайкін:

Без такого закону ми не зможемо реалізувати власне право на самозахист. Це базове право, яке не може заборонятись будь-якою країною чи владою. Це ідіотизм, адже інстинкт самозбереження є базовим для людини. Вже потім йде мова про розмноження, їжу і розваги, перш за все треба вижити. Тому нам просто необхідний закон, який врегулює, хто з якого віку і за яких умов може володіти зброєю.

Я є співавтором відповідного законопроєкту, який зараз знаходиться у Верховній Раді. Щоправда, процес його обговорення загальмувався у зв’язку із цим карантином. У всіх нормальних країнах світу є такі закони, але їх чомусь немає в Україні. 

Віталій Коломієць:

Законопроєктів було декілька. Є дві групи людей, які боряться. Це група, яка представлена запитами громадян, та МВС. Другі хочуть усе контролювати і бути монополістами у питаннях безпеки. Відповідно, ці дві групи по-різному бачать можливість узаконити володіння зброєю. 

Наразі закону немає і це аномально для держави, яка декларує себе як правова. Наші люди використовують рушниці, придбані для спорту і полювання, як засіб самозахисту. Іншими словами, ви теж можете їздити на тракторі на роботу, а на спорткарі по полю. Тобто, мова йде виключно про адекватні засоби реалізації конституційних прав. 

Чому володіння зброєю не узаконять?

Юрій Сиротюк:

В Україні є монопольний нелегальний ринок зброї, який контролюється правоохоронними органами

Справа в тому, що нелегальний ринок зброї є дуже прибутковою справою. Він може зрівнятися із наркоторгівлею та проституцією. В Україні є монопольний нелегальний ринок зброї, який контролюється правоохоронними органами. Легальний ринок зброї – це конкуренція. Замість купівлі довідок, людина буде змушена півроку ходити у стрілецький клуб і мати бездоганну репутацію. Наприклад, чоловік, який підняв руку на дружину, не може мати права на володіння зброєю. Людина, яка не має змоги себе забезпечити, теж не може мати зброї.  Якщо хтось у публічному місці буде «козиряти» пістолетом, відразу ж позбудеться права ним володіти. 

Я зареєстрував законопроєкт про відповідальне володіння зброєю ще у 2014-му році, сьогодні вже 2020-й. Це все було обговорено із масою експертів та юристів, ми врахували все, вивчили всю базу та міжнародний досвід. Я вважаю, що такого «вилизаного» законопроєкту в Україні ще не було. Розуміння необхідності володіння зброєю є, міжнародний досвід є, правова експертиза є, а політичної волі немає. Хоча тут йдеться про прямий підкуп нардепів мафією, яка нелегально торгує зброєю. 

Георгій Учайкін:

Цей закон гальмують, бо кожний громадянин має право захищати всі свої права, в тому числі і зі зброєю в руках. Ми маємо захищати себе, свою родину, своє місто і країну. Ми повинні захищати Україну і від узурпації влади і порушення Конституції, це все право вільного громадянина. Якщо у людей цього права нема, то куди буде «котитись» країна?  Хоча ми і так це бачимо на прикладі нашої держави: ми не змогли побудувати систему територіальної оборони, а добровольці на власний ризик рятували Україну на фронті у 2014-му році. 

Тому закон гальмують ті, хто хоче, щоб в Україні зберігся такий, фактично, феодальний устрій. Ці люди монополізували цю галузь і отримують зиск із нелегального продажу зброї. Вони хочуть, щоб громадяни і надалі були залежними від того, що вирішить міністр внутрішніх справ. Америка, наприклад, побудована на праві громадян захищати себе. Про її добробут говорити вже не буду. 

Віталій Коломієць:

Законодавче врегулювання цивільного обігу зброї обов’язково повинне бути для правової держави. Єдине, чого нам не вистачає, це достатньої компетенції людей, які відповідальні за безпеку. Вони недостатньо чесні перед народом. Також нам бракує правової свідомості громадян, які далі вірять у міфи на кшталт «нап’ються – повбивають» чи «українці не готові». Нам необхідно вкладати великі сили у просвітництво. 

У чому полягають переваги та недоліки законного володіння короткоствольною зброєю? 

Юрій Сиротюк:

Зброя робить людину відповідальною

По-перше, узаконення володіння зброєю створить легальну можливість для українців захищати себе, не підпадаючи під кримінальний кодекс. Просто буде унормована галузь, яка і так існує. По-друге, це призведе до того, що зброєю будуть володіти відповідально, бо зараз нею володіють безвідповідально. Грубо кажучи, людина може піти до Авакова, випити з ним літр рому і отримати пістолет з нагородним правом ним користуватись. Це все за рішенням однієї людини. Це демократія, коли міністр внутрішніх справ з «барського плеча» роздає зброю? Тому ми кажемо, що необхідно замінити нелегальний ринок на легальний. Людям необхідно дати право на короткоствольну зброю за умов, що вони будуть законослухняні, пройдуть реальне медичне  обстеження, а не куплять його, і мінімум півроку проходитимуть курси користування і володіння зброєю. Тоді ці люди будуть розуміти, що сварка на роботі чи навіть бійка на вулиці призведе до того, що вони втратять цю зброю. 

Зброя робить людину відповідальною. Людина починає розуміти, що у неї є річ, яка вбиває. Тому жодних мінусів в наданні українцям права володіти зброєю я не бачу. Зараз будь-який хуліган може пограбувати українця, або вдертись до когось у будинок. Якщо ж ці злочинці знатимуть, що його жертва може мати біля себе пістолет, він просто не піде на таке.

Георгій Учайкін:

Якщо такий закон прийняти, то в українців з’явиться перспектива майбутнього, адже вони зможуть себе захистити. Зараз усі думають про те, як закупити якнайбільше продуктів, а власники зброї купують набої. Ми прекрасно розуміємо, що у випадку злочинів чи мародерства, поліція продемонструє власну безпорадність, ми вже це проходили. Тому право громадянина захистити себе і свою родину має бути зафіксоване. Від цього залежить не лише питання індивідуального захисту громадян, а й питання існування держави вцілому. Тому я не бачу жодних недоліків і на моє переконання, події найближчих декількох місяців багатьох переконають в актуальності закону про володіння зброєю. 

Віталій Коломієць:

Якби ми були суспільством джентельменів, то ніякі дозволи нам би не були необхідні. Тоді ми б усі собі купили, що хотіли і користувались відповідально. Але оскільки у нас суспільство досить концентроване і велике, то нам дуже важливо вести облік предметів, які можуть стати знаряддям вчинення злочинів. Також нам потрібно вести облік власників зброї. Тут слід враховувати моральні критерії та вміння поводитись із зброєю. Зброя і так є на руках у людей, а якщо зробити такий облік, то ми будемо розуміти, у кого що є і що це за люди. 

Крім того, це позбавить людей різного роду бюрократичних процесів. Нам треба дозвіл на купівлю зброї, дозвіл на володіння і так далі. Ми виступаємо за те, щоб людина краще цей час витрачала на навчання. Важливо, щоб все було документально правильно, а не за хабарі, але водночас необхідно, щоб людина працювала з інструктором і відстріляла свої 200 чи 300 годин. 

Чи готові українці до володіння зброєю?

Юрій Сиротюк:

Якщо взяти до уваги історію України, то у всі часи, коли ми були незалежними, українці мали зброю для самозахисту. Окупанти забирали право українців на зброю лише у часи колоніалізму. Наймасовіше це робили, до речі, саме перед голодомором 1932-1933 років. Нинішня влада продовжує таку політику, бо боїться українців зі зброєю. Вона розуміє, що Революція Гідності ще не завершилась. Нащадки окупантів добре пам’ятають Коліївщину, УПА, Холодний Яр та інші повстання українців. Тому я вважаю, що українці не те що готові до володіння зброєю, а від них її просто незаконно відібрали. 

Георгій Учайкін:

Українські власники зброї, яких сьогодні зареєстровано близько 1,5 млн., показують найкращі показники відповідальності в Європі. Чому люди думають, що я, власник мисливської зброї, яка здатна вразити ціль на відстані кількасот метрів, стану небезпечнішим, якщо у мене з’явиться маленький пістолет? Просто у мене з’явиться можливість захищатися тоді, коли виникне така необхідність. 

Тому я вважаю, що всі ми готові до володіння зброєю. Якщо хтось вважає по-іншому, то нехай спробує зателефонувати в поліцію і почекати, поки вона приїде. Тоді нехай подумає, скільки разів за цей час можуть зґвалтувати його дружину чи скалічити його самого. На шальки терезів треба класти саме такі речі. 

Роман Гурський, ІА «Вголос»