Протягом усього одного вихідного ви зможете дешево та легко назбирати повний кошик різноманітних вражень – від занурення в історію до милування природою.

Посеред лісу, до якого частково не дійшла, а частково покинула цивілізація, поміж туристичними Золочевом та Олеськом заховалося село із 400-літньою історією та, певно, ще давнішими традиціями гончарства – Гавареччина.

Розказують, що приблизно 400 років тому власниця містечка Білий Камінь Тереза занепокоїлася зовнішнім виглядом свого маєтку через місцевих гончарів, які виробляли чорну кераміку і дим їхніх печей обкурював усе довкола. Тоді пані Тереза „вислала” усіх майстрів до лісу, розташованого неподалік. Спочатку село називалося Терещизною, згодом було перейменоване на честь доньки Терези у Гаваречизну, а ще пізніше місцеве населення змінило назву на свій лад – село стало називатися Гавареччиною. А густа стіна лісу зберегла майстерність і традиції гончарів до цього часу.

Причини, щоб відвідати Гавареччину

По-перше, всесвітньовідома гаварецька чорнодимлена кераміка, зразки якої представлені у світових каталогах мистецтва. Майстри розказують, що смак страв та напоїв, приготовлених чи поданих у гаварецькому посуді, не порівняється ні з чим, а про користь такої їжі годі й говорити. І це правда! Зараз чорні глиняні вироби можна придбати і в Червонограді, де їх віднедавна почали робити, проте не з гаварецької глини, а це, напевно, має значення. Та й 400-літня традиція гончарства говорить сама за себе. Автентичні вироби можна купити в багатьох Інтернет-магазинах, проте там ви не зможете спробувати їх на дотик та нюх, до того ж, доведеться переплатити у 2-3 рази як мінімум, так само, як і в сувенірних крамницях.

По-друге, подорож до Гавареччини займає мало часу і потребує ще менше грошей. Якщо ви їдете автомобілем, то усього лише потрібно дістатися Золочева, звідти – до Білого Каменю, а там лісовою дорогою, колись засипаною щебенем, ще близько 4-х кілометрів. З інших видів транспорту – електричка або автобус до Золочева, маршрутка до Білого Каменю і приємна прогулянка до села з перепочинком у хвойному та мішаному лісі, що займає близько години часу і забирає 13-16 гривень в одну сторону.

По-третє, ви можете урізноманітнити свій маршрут, відвідавши по дорозі до села Золочівський замок, а зі села, якщо є машина, швидко дістатися Олеського замку. Якщо машини нема, то ви все одно можете потрапити до Олеська, адже це так само близько 4-х кілометрів від Гавареччини. Але дорога – стежка у лісі, і без провідника навряд чи її подолати. Та мобільний зв’язок у цих краях є, перевірено, тому можна ризикнути.

Також на екскурсію можна завітати і до криївки, що добре збереглася за 500 метрів від в’їзду до села. У густому листвяному лісі з високою травою та гігантськими кульбабами облаштовані лавочки, столик і навіть туалет для тих, хто приходить подивитись на криївку. У самій криївці, накритій склом, повністю збережено інтер’єр, в якому жили повстанці, хіба що справжню зброю замінили муляжами, як кажуть місцеві, про всяк випадок.

Коли замучить спрага, то магазину в селі ви не знайдете, але дорогою до криївки є криниця глибиною майже 70 метрів, воду з якої витягають за допомогою величезного колеса та двох відер. З іншого кінця села вода потрапляє до осель з джерела, що сховалося у лісі.

Для когось атракцією в селі може бути і „хатинка”, як подейкують, колишнього міського голови Рівного Антона Кривецького. Але місцеві оселі значно цікавіші – дерев’яні або обкладені сіном, із величезними супутниковими антенами, що заховалися у листі дерев, аби зимою господарі не нудилися довгими вечорами.

Окрім історії та природи, у Гавареччині привітні люди, правда, як розказав мешканець села пан Євген, населення в селі не більше 70-ти людей, та й багато на зиму переїжджає до цивілізованіших місць. Дід Геньо показав гостям пічку, в якій особливим способом випалюють глиняні вироби, свою стайню, породистих курей і пасіку. „Я своїх бджілок нікуди не вивожу, вони пасуться у лісі, от скоро дика малина зацвіте, буде свіжий мед. Приїжджайте” – говорить пан Євген.

У селі залишилося усього троє місцевих майстрів, є кілька зовсім молодих та учнів з інших сіл, які вчаться таємницям гаварецької майстерності. Але почути про ці секрети краще від самих майстрів, які розкажуть вам і про технологію, і про місцеву глину, не оминувши веселі байки. Отож, ви вже маєте план на наступний уікенд.