Роман Лозинський – львівський географ, який побував у багатьох країнах. Його ставлення до подорожі абсолютно відрізняється від звичного туризму.

В скількох країнах тобі доводилось побувати?

Більш важливим є як і для чого подорожувати, аніж де. Переважно я відвідав країни Середньої Азії, частково Близького Сходу та Європи: Казахстан, Таджикистан, Узбекистан, Киргизстан, Афганістан, Іран, Туреччину, Вірменію, Грузію, Чорногорію, Фінляндію, Швецію, Іспанію, деякі інші європейські країни.

Часто люди відмовляються подорожувати через брак грошей, проблеми з візою, чи для Тебе це першочергова проблема?

Коли я був студентом-максималістом це зовсім не здавалось проблемою. Прагнення побувати в інших країнах та відчути їхню культуру перекривало і проблему грошей, і проблему віз.

У більш дорослому віці виникає інша проблема – для того, щоб подорожувати потрібно мати час, а не лише гроші. Бо якщо ти заробляєш гроші, то у тебе, зазвичай, немає часу, а коли маєш час, то можеш і без великих грошей багато подорожувати, вибравши відповідний стиль цієї подорожі.

Він, як правило, є важким для пересічних людей, оскільки переважно передбачає пересування автостопом та сподівання на підтримку людей, яких ти зустрічаєш у дорозі. Наприклад, Антон Кротов так робить.

Звичайно, віза теж є проблемою, але є багато країн, де вона непотрібна. Ці країни зазвичай знаходяться дуже далеко і авіаквитки до них дорогі. Проте у країни Середньої Азії, а також у Грузію та Вірменію, що є порівняно близькими до нас, вони також непотрібні.

Гадаю, що це один із найсприятливіших і найцікавіших напрямів подорожей для українців (особливо Грузія), адже потрапити туди порівняно легко. В Іран, країну, що є майже закритою до Західного світу, візу отримати доволі складно, проте останніми роками це стало вже легше.

Початок подорожі

Починається набагато раніше, ніж ти виїжджаєш з дому. Подорож починається, коли ти визначився, куди їдеш і головне для чого. Як казав Ніцше: «одні подорожують, щоб забути себе, інші, щоб знайти». Ти починаєш планувати певний приблизний маршрут, розраховуєш свій час і гроші, вибираєш стиль подорожі та партнера.

Організація до подорожі є не менш приємною, ніж сама подорож. Дуже важливим є твій напарник у дорозі – справжній друг, перевірений часом та пригодами. Мені пощастило, бо мав радість подорожувати із фотографом Маріаном Стрільцівим, з яким ми давно знайомі і здійснили десятки менших подорожей по Україні.

Для мене найнеприємніший момент – це початок та кінець подорожі. Початок, бо є внутрішня тривога усвідомлення, як далеко ти їдеш. Середньою Азією ми проїздили 12 600 км і вже дещо знали, що нас чекає протягом 2 місяців дороги. Гарячий клімат, сумнівні органи правопорядку в Узбекистані, можлива гірська хвороба на Памірі та зовсім культурно відмінні Афганістан та Іран.

Тому на початку було найважче, особливо, коли перші проблеми виникли вже в Донецьку та Ростові на Дону. Був момент, коли ми думали про повернення. Але через декілька днів ти звикаєш і ці всі побутові проблеми подорожі починають тільки радувати, а зміна краєвидів, людей та культур приносить справжнє задоволення.

Кінець подорожі також тривожить, бо розумієш, що ти повертаєшся в звичний ритм життя, який після двох місяців подорожі є для тебе вже чужим, але з іншої сторони, приємно повертатись до рідних. Це нормально з точки зору психології і в кожного напевно будуть свої емоції на початку, під час та після подорожі.

Подорож – це найлегший спосіб переоцінити свій дім, себе, людей навколо себе, а саме переосмислити значення, яке ти надаєш до місця свого постійного проживання і своїх друзів та знайомих. Переважно подорож робить тебе добрішим, толерантнішим і менш упередженим.

А чому Середня Азія?

Це маловідомі країни для нас. Колись географи їздили на практику на Памір, Кавказ. Зараз молоді географи не мають такої можливості, держава не підтримує таких географічних практик. Тому мені також хотілось побувати там, де були попередні покоління географів за радянських часів.

Основні зацікавлення у Твоїх подорожах.

Мене найбільше цікавить повсякденне життя людей, зміна краєвидів та культур і сам процес пересування різноманітними дорогами (асфальт, грунтова дорога, напівбездоріжжя пустелі та гір), на різноманітних транспортних засобах: від радянських вантажівок, що дивують тебе тим, як вони, взагалі, можуть їхати, до автомобілів бізнес класу, що тебе дивують можливістю такої розкоші у дуже бідній країні.

Гарним та напевне, найкращим способом подорожувати у невеликих країнах, але культурно і ландшафтно розмаїтих – є велосипед та мотоцикл.

Ідеальний для мене стиль подорожі той, що дозволяє максимально влитись у життя країни – це розмови з місцевими, участь у їх повсякденному житті, допомога на господарці або спільне відвідування закритої вечірки, як наприклад це було в Тегерані.

І найприємніше у цьому – це поява довіри один до одного, взаємодопомога, а також обмін інформацією, яку не прочитаєш ні у газетах, ні у путівниках. Також дуже приємно побачити те, що ти не очікував, наприклад термальні джерела у далекому вірменському селі в горах, про яких у путівниках майже не згадано, але про які знають переважно місцеві, де не має комерції і не потрібно за них платити.

Також дуже цікавий досвід перебування у іншій культурі, цивілізації. Мене, наприклад, завжди вражає і заворожує азан (заклик до молитви всіх мусульман), який лунає з мінаретів. Це відчуття перебування у середовищі, що має зовсім інші контексти, ніж середовище твого дому, мене релаксує і надихає.

Літаком менш цікаво долати простір, оскільки ти не бачиш, як поступово природна зона широколистяних лісів переходить у степ, а потім у пустелю. Дерева стають щораз меншими, з'являються чагарники, потім лише трава, у якій щораз більше піску і нарешті на горизонті з'являються піщані дюни.

Це ми побачили з вікна поїзда в Казахстані та Узбекистані. В поїзді спека, ходять узбеки й продають кумис (напій з кобилячого молока), зелений чай з сіллю і все це у дуже екзотичний спосіб. У цей час за вікном, час від часу, з'являються стада верблюдів.

Ти, як єдиний "не свій", яких тут дуже мало, попадаєш у центр уваги. Довгі розмови про життя з сусідами у поїзді та пригощання супроводжують тебе цілу поїздку. Із статусу "не свій" ти перейшов у статус "гість", а це дуже важливо в Азії. На Південному Кавказі взагалі є приповідка "гостю має бути краще, ніж вдома".

В Казахстані краще їздити поїздом. Легковим автомобілем країну можна переїхати лише з півночі на південь, там, де є нормальні дороги. Натомість із заходу на схід на авто – навряд чи вдасться, хіба це мусить бути потужний джип.

В Ірані краще пересуватись автобусами, бо вони дешеві з гарним сервісом.

В Афганістані є місцеві автобуси, можна їхати і автостопом. Але ми були лише у великих містах. Між ними пересувались автобусами і також довелось летіти літаком. Оскільки, на півдні країни відбулась чергова сутичка з талібами (у місті Кандагар), а потрапити в інше місто можна було тільки цим шляхом. На наше рішення вплинули два іранці, які також подорожували Афганістаном та показали нам відео, у якому горіли автомобілі на вулицях. Вони порадили краще туди не з'являтись.

У Грузії дуже добре пересуватись автостопом. Там надзвичайно гостинні люди, легко зупинити машину. Грузія є також цікавою для велосипедистів, бо є невеликою країною, але дуже різноманітною.

Проїхавши сотню кілометрів (а це максимум два-три дні велосипедом по дорозі середньої якості), можна від субтропіків з пальмами та вином попасти до засніжених вершин Сванетії. У Вірмені автостопом, можливо, дещо важче подорожувати, бо багато гарних місць, наприклад монастирі, знаходяться у віддалених гірських регіонах.

А як з безпекою в Середній Азії?

Мас-медіа переважно формують уявлення пересічних людей про ті чи інші країни. Більшість речей вони перебільшують, хоча деякі з них мають своє підтвердження. У цих країнах важливо здобути статус гостя, не мати зверхності та не показувати своєї грошовитості.

Поведінка та одяг теж є дуже важливими. Як правило, всюди люди гостинні і раді допомогти, проблеми можуть виникати лише з тими, хто має певні повноваження, як от міліція. Тому важливо для відвідання туристично непопулярних країн, є добре підготуватись в інформаційному плані (зокрема, в Афганістані ситуація є дуже мінливою). Потрібно знати особливості перетинів кордонів та особливості поліції.

На щастя, через Інтернет та численні форуми, інформаційна підготовка є не дуже складною.

А якою мовою Ти спілкуєшся під час подорожей?

У Середній Азії та країнах Кавказу майже всі розуміють російську, особливо старші люди, а з молоді – ті, хто їздить на заробітки у Росію. В Афганістані з цим було важче, спілкувались переважно англійською.

Люди, що знали англійську, самі підходили до нас знайомились і в одного хлопця, дещо молодшого за нас з прозахідними поглядами, ми прожили 3 дні у дуже колоритному афганському домі. У Тегерані англійську знають досить багато людей, особливо молодь.

Проте, часто надмірна увага до тебе у малотуристичних країнах призводить також і до емоційної втоми.

Розкажи будь-ласка про найбільш ефектні моменти подорожей.

У Середній Азії і Близькому Сході мене, перш за все, вражає спосіб життя людей. Наприклад, в Узбекистані – це надзвичайна корумпованість країни, всевладність міліції, бідність місцевого населення, особливо у Каракалпакії, екологічні проблеми пов'язані із водою, які залишила країні у спадок колишня радянська верхівка та поступове зникнення Аральського моря.

Киргизстан та Таджикистан вражають своїми горами. Тянь-Шань та Памір з сніговими вершинами понад 7000 метрів, кочовим, чи точніше – напівкочовим способом життя у периферійних регіонах.

У Афганістані вражає все, оскільки попередні країни знаходились у Радянському Союзі і мають багато культурно спільного з нами. Натомість при перетині кордону з Афганістаном на кожному кроці ознаки іншої цивілізації.

Традиційно нефабричний одяг людей, велика кількість чоловіків з бородами, жінки повністю покриті чадрою, мототаксі та вантажівки розмальовані у яскраві кольори, ремесла на вулицях, хаос на дорогах, базари та їжа.

У цих країнам, навряд чи буде цікаво людям, які полюбляють міський туризм.

У Тегерані (Іран), хоч там й суворо заборонені дискотеки, супутникове телебачення та алкогольні напої, є дуже популярними закриті вечірки, де можна зустріти передових людей, які цікавляться і займаються сучасним мистецтвом.

Ми жили більше тижня у одного дизайнера й мали змогу запізнатись із його способом життя та його друзів і це проведення часу практично нічим не відрізнялось від того, як живе молодь у Берліні.

Які перспективи розвитку туризм у Середній Азії?

Якщо говорити про туризм, як бізнес і сферу послуг, то Середня Азія має величезний потенціал, але корупція, сумнівні органи правопорядку та бідність місцевого населення можуть стати на заваді його розвитку.

А як щодо пригод?

Їх дуже багато, майже кожного дня вони були і на щастя – переважно приємні. З менш приємних трапилась у поїзді при перетині кордону Казахстану та Узбекистану до якої ми були в принципі готові, але не сподівались, що це все аж так виглядатиме.

Поліціянти ходили вагонами і збирали гроші у тих, хто вертався із заробітків із Росії. У нас теж хотіли. Проте, ми заздалегідь (як А. Кротов радить) приготували собі супровідний лист з печатками, у якому на різних мовах йшлось про нашу експедицію та її мету. Переважно це відлякує поліцію в корумпованих країнах та при перетинах кордонів.

Нас здивувало афганське посольство в Хорозі (Таджикистан) біля якого, звісно що не має черг, а всередині тобі пропонують вмоститись на дивані та чай.

Їздили з наркоторгівцями по Ферганській долині (Узбекистан). Ми застопили досить дорогий автомобіль. Нам запропонували спершу заїхати з ними на місцеве весілля, але по дорозі вони заїжджали у кишлаки (села) і продавали наркоту в маленьких пакетиках.

До них підходили хлопчики зовсім дитячого віку. Ми не знали, чи дійсно вони нас везуть на весілля, але через деякий час ми дійсно приїхали. Потім вони відвезли до потрібної нам траси. Ми знали, що колишній Шовковий шлях (одним із його відгалужень ми їхали) деколи називають сучасним наркотичним шляхом.

А які особливості та традиції у цих країнах?

В Афганістані не бажано ходити у шортах або сорочках з коротким рукавом. У Кабулі більш лояльно до цього ставляться, але краще не зловживати цим. Особливо потрібно слідкувати за одягом поблизу релігійних споруд.

В Афганістані жінка повністю з ніг до голови покрита чадрою. В Кабулі є вже випадки, де жінка не в чадрі (лише в хустці), але це рідкість. Жінок-туристок там я не можу собі уявити.

Натомість в Ірані можна більш вільно у порівнянні з Афганістаном почуватись у цьому питанні. Жінки повинні обов'язково носити лише хустку – хіджаб, чоловікам можна у футболках, проте шорти не бажано.

Також в Ірані громадський транспорт, навіть метро, поділений на жіночий і чоловічий сектори та існує окреме таксі для жінок, водіями якого є переважно жінки.

У сільській місцевості в Середній Азії вживають їжу сидячи на килимі. Під час Рамадану не можна вживати їжу в денну пору, тому турист повинен не робити цього публічно. Кожного року цей святий для мусульман місяць припадає на різну пору року.

А де Ви мешкали під час мандрівок?

В наметах, вантажівках, поїздах, в гостях, на лавках. Де ми тільки не ночували, коли були студентами. В Грузії часто запрошували в гості. Але переважно в наметі або під відкритим небом, оскільки цьому дозволяє клімат. Також час від часу ми зупинялись в готелях, що є порівняно дешевими.

І яка ж вартість такої подорожі?

На майже 2 місяці часу і більше 12 тис. км нам було достатньо 700 доларів (ціна долара докризова). Зараз така подорож була б у двічі дорожчою. Ми мали також з собою примус, але не так вже й часто треба було його використовувати. Нас часто пригощали місцеві.

Були якісь проблеми зі здоров'ям?

У дуже гарячих країнах, потрібно пити багато води для підтримання нормальної температури тіла. Якщо цю воду не підсолювати, то порушиться соляний баланс тіла, оскільки через потовиділення втрачається значна кількість солі, що в кінцевому призводить до поганого травлення та діареї, що часто спостерігається у туристів у країнах зі спекотним кліматом.

Ми також мали таблетки для обеззараження води, але їх не доводилось використовувати. Щеплень особливих не треба, хіба для довгого перебування на півдні Ірану. Сонцезахисний крем – обов'язково.

Потрібно також зважати на будь-які поранення, оскільки у гарячому кліматі вони заживають довше. Під час планування подорожі потрібно звернути увагу на пору року, у яку краще їхати.

Якщо основною метою є гори Середньої Азії та Кавказ, то найкращим часом для відвідин є серпень. В інші місяці буде або забагато опадів, або захолодно.

Якщо Ви планує відвідати більш пустельні регіони, то найкраще це робити ранньою весною і пізньою осінню. Подорож, що триває дуже довго і захоплює різні природні зони, потрібно найбільш детально продумати, щоб узгодити кліматичний сезон і твоє місце перебування.

Ви користались путівниками?

Для Середньої Азії ми використовували путівники А. Кротова, оскільки у нас стиль подорожей був подібний до його, а також черпали інформацію із різних Інтернет-форумів. Більшість бекпекерів виправдано використовує Lonely Planet.

Маєш вже нові ідеї щодо наступних подорожей?

Мене, як географа, тягне у місця, що суперечать одне одному. Сінгапур, Токіо, Нью-Йорк і країни екваторіальної Африки, як їх цілковита протилежність. Мрію завжди бути туристом вдома і дивуватись тому, що робиться кожного дня навколо нас, чого й бажаю Вам.

фото: Маріан Стрільців