День 22 січня в українській історії є подвійно знаковим, адже в різні роки Національно-визвольних змагань саме цього дня були не лише об’єднані дві частини України, але й проголошено нашу першу в ХХ столітті незалежність.

День національної єдності

День Соборності українського Сходу і Заходу сьогодні, в ХХІ столітті, не менш актуальний, аніж сотню років тому. Адже до справжньої національної єдності та соборності українських земель, допоки окуповані українські території – нам ще не близько. А загрози російського реваншу шляхом демократичного волевиявлення(!!!) під пропагандистськими гаслами про "тарифний геноцид" сьогодні не менш реальні, аніж російське чергове військове вторгнення.

Українська нація за роки незалежності чомусь здійснює власну мовну та культурну реконкісту за принципом – крок вперед і крок назад, що найкраще ілюструє епопея з мовним законом. То один український президент частково розширить можливості розвитку української мови, але ці зміни не встигали закріпитися, як, вже через кілька років, наступний гарант їх відміняє, і російська знову витісняє українську з інформаційного простору України.

В результаті такого мовного тупцювання статус української мови в Україні навіть через три десятиліття суверенітету практично не відрізняється від мовної ситуації в УРСР. Навіть існуюча редакція мовного закону містить лише символічні санкції щодо порушення мовних квот, які до того ж передбачають чимало попереджень та відстрочок. Внаслідок цього виконання мовного закону стає де-факто необов’язковим, а порушення – караються рідко.

Українська національна реконкіста, або навіть доцільно сказати інтифада, досі тупцює на місці навколо питання "чи не розколює Україну українська мова"

Через це, українська національна реконкіста, або навіть доцільно сказати інтифада (що в перекладі з арабської означає "обтрушування"), досі тупцює на місці навколо питання "чи не розколює Україну українська мова", як це виглядає з ефірів топових вітчизняних блогерів та "українських" телеканалів, власники яких, мають до України лише бізнесове відношення.

Президентство Зеленського, з його національною амбівалентністю і навіть байдужістю до української культури, лише додало флуктуації у процес єднання української нації, а на відновленні Соборності – взагалі поставило довгу паузу. Якщо в перші роки російсько-української війни хвиля патріотизму та національної свідомості сягнула вгору, то зараз ми спостерігаємо як теми війни на Донбасі, героїзму українських військових та благородства волонтерів практично зникли з телеекранів. Натомість, головними персонами в телеефірах знову стали російськомовні "зірки" та шоумени вперемішку з російськими серіалами з дрібними українськими субтитрами знизу – точно так само, як це було до 2014 року. І все це – на фоні зміцнення російської армії та подальшого нагнітання антиукраїнської істерії в РФ.

Дехто з патріотів навіть застерігає, щоб у ХХІ столітті українцям знову не довелося об'єднувати новітні УНР та ЗУНР, адже питання національної єдності для теперішньої влади видається чимось зайвим, а загрози суверенітету відступають на другий план. То ж 22 січня є додатковим нагадуванням українцям, що День Соборності – це не просто історична дата чи згадка з минулого, а національна ідея та стратегія сьогодення, за яку нам варто боротися у всіх сферах життя – від мови до економіки.

Перший День Незалежності

Водночас, день 22 січня став також справжнім Днем незалежності, адже 24 серпня 1991 року насправді відбулося відновлення державної незалежності України, яка була перервана тривалою радянською окупацією.

Вперше у XX столітті незалежність Української держави була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Центральної Ради.  А рівно через рік – 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві відбулася злука Української Народної Республіки (УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), що додає цій даті подвійного патріотичного значення в нашій історії.

В європейських країнах, які мали державність, а потім її втрачали і знову відновлювали, існує традиція святкувати одразу декілька "днів незалежності". До прикладу в Литві державними святами є День Держави який відзначається 6 липня та виводиться з 1253 року, а також День незалежності 16 лютого, коли у 1918 році країна здобула незалежність від Російської імперії. Крім того, відзначається День відновлення державності 11 березня, коли у 1990 році Литва вийшла з СРСР.

В Латвії також національними святами є День проголошення республіки 18 листопада (1918 р.) та День декларації незалежності 4 травня (1990 р). В Естонії День незалежності святкується 24 лютого (1918 р.) та День відновлення незалежності 21 серпня (1991 р). В Чехії святкують День державності 28 вересня (935 рік), День незалежності Чехословаччини 28 жовтня (1918 р.) і ще й День відновлення незалежності 1 січня (1993 р).

Ідентична історична ситуація і в України, яка цілком може 22 січня відзначати і День Соборності, і День проголошення державності. Адже Українська Народна Республіка стала першою українською державою в ХХ столітті, яку визнали десятки іноземних країн, а 24 серпня 1991 року відбулося не здобуття, а лише відновлення української незалежності. Крім того, показово, що УНР проголосила свою незалежність навіть раніше, аніж країни Балтії, Польща та Чехія, що підвищує історичний імідж української держави та розвіює міфи про появу України на світовій карті лише в 1991 році. До того ж саме вшанування пам'яті про першу офіційно проголошену незалежність демонструє взаємозв'язок та історичну єдність української державницької традиції та правонаступництва у ХХ столітті. Таким чином Україна може підкреслити своє правонаступництво та політичний зв'язок з УНР та продовжити тривалість своєї державності на ціле століття.

Безумовно, актуалізація історичної дискусії щодо дати української незалежності не має на меті скасувати діючий День незалежності. Дата 24 серпня занадто близька мільйонам українців, які пам'ятають як поставала молода українська держава, і надто важлива для сотень тисяч тих, хто боровся за незалежність. Мова може йти насамперед про доповнення пантеону українських національних свят.

В історії багатьох держав рідко трапляються такі визначні державотворчі події, які трапилися в один день. То ж для українців поєднання 22 січня Дня незалежності і проголошення державності та Дня Соборності є символічною національною датою. До того ж, окупований Донбас та анексований український Крим засвідчують, що допоки справу соборності українських земель ще не завершено – українська незалежність ще досі в зоні ризику.

Валерій Майданюк, політолог