Нещодавно Моніторингова місія Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ) виявила сліди важкої військової техніки на непідконтрольних Україні територіях псевдореспублік «ЛДНР». Нікого вже не дивує той факт, що ця техніка приїхала з Росії, яка, у свою чергу, розпочинає свої військові навчання на підступах до наших кордонів.

Проте, не технікою єдиною. Ватажок терористичного угруповання «ДНР» Денис Пушилін заявив, що його «республіка» готується до повномасштабної наступальної війни. Не важко здогадатись, що жертвою такої агресії має стати Україна.

За понад шість років війни ми вже не вперше бачимо таку «гру м’язами» від Росії та її терористичних сателітів. Ба більше, усі вже давно чудово знають, що кожна публічна заява бойовиків або диктується Кремлем, або, як мінімум, узгоджується із Москвою. Тобто, вся ця історія – це чітка спрямована політика президента РФ Володимира Путіна.

То як можна пояснити такі дії Москви, чи справді піде Росія на нас відкритою війною та як у такій ситуації має поводитись українська влада? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли військовий експерт Михайло Жирохов, полковник СБУ у відставці Олег Стариков та міжнародний експерт Юрій Олійник.

Як можна пояснити такі дії Росії?

Михайло Жирохов:

Формально це навчання. Це просто розпочався літній період для бойової підготовки різних військових з’єднань РФ. Саме тому їхня влада запланувала масштабні військові навчання, які тривають із весни аж до осені. На цих тренуваннях російські військові відпрацьовуватимуть різні сценарії, в тому числі й варіант прямого вторгнення в Україну. Подібні навчання проводяться періодично, вони проводились і в 2014-му році, коли під такою «маскою» були сконцентровані військові сили Росії у Ростовській області. Проте зараз ситуація дещо інша і тому це нагнітання сьогодні не має тенденції перерости у щось масштабне. Для таких речей потрібні якісь маркери.

Подібні маневри можуть тривати навіть до серпня чи вересня. Протягом найближчих тижня-двох росіяни не будуть готові для повноцінної атаки. Проте до кінця літа може бути так, що вони сконцентрують певні сили. До того ж, на той період в Росії почнеться економічна криза, зумовлена низькою ціною на нафту та газ. Ми вже її бачимо, але саме у серпні вона буде найбільш гострою. Крім того, свого додасть і коронавірус, адже наразі їхня економіка ще має певні запаси, проте вони закінчуються. Тому саме у серпні-вересні у Путіна може з’явитись потреба у невеличкій «побєдоносній» війні.

А те, що говорить окупаційна влада (Пушилін, Пасічник та інші) – це просто тиск на президента Зеленського. Їм необхідно якось «знизити градус» в інформаційному полі. Я маю на увазі, що Україна зробила дуже болючий для них крок у рамках Мінського формату, коли запропонувала ввести переселенців до Тристоронньої контактної групи. Тому зараз ці маріонетки, які нібито очолюють квазіреспубліки, намагаються показати, хто керує на окупованих територіях. Але це все лише гра, адже без вказівки з Кремля нічого не буде. Їхні військові формування – це просто ширма для російських регулярних військ.

Олег Стариков:

Це звичайнісінький інформаційний «шум», який штучно створюється для того, аби на переговорах ТКГ Україна була більш поступлива. Це так звана дипломатія за допомогою сили. Іншими словами, це інформаційна складова конфлікту малої інтенсивності. До такої ситуації нас привів Петро Порошенко, коли у 2015 році підписав ці Мінські угоди. Саме тому ми зараз і спостерігаємо це лайно.

Юрій Олійник:

Оце «брязкання зброєю» і демонстрація, які вони сильні – для того, щоб викликати в людей гордість за свою країну

По-перше, навіть попри Мінські угоди, Росія постійно стратегічно вдається до таких більш жорстких засобів впливу. Ми можемо згадати, як представники окупантів на Донбасі періодично говорили,що «можем павтаріть», вийти на кордони областей, розпочати відкриту війну і так далі. Мова йде про Плотницького, Захарченка, Чепушиліна і всіх решта. Це все мало відбуватись у випадку, якщо ми не будемо виконувати їхні умови.

З іншого боку, Росія це використовує як елемент впливу на того ж Зеленського, щоб зробити його більш піддатливим. Тим більше, що США, наприклад, зараз зайняті своїми питаннями економіки і виборів.

Тому ми маємо пам’ятати, що це вже далеко не перший раз відбувається така ескалація конфлікту в Криму та на сході України. Ми мали обстріли, вони самі себе обстрілювали з метою провокації та проводили масштабні військові навчання на підступах до наших кордонів. Тож, тут немає нічого нового.

Проте не варто забувати про ще один фактор: роль цих маніпуляцій для російської аудиторії. Зараз Росія заглибилась у свої особисті проблеми: економіка, падіння доходів, ріст цін, епідемія коронавірусу та інше. Все це не додає російському народу лояльності до влади, їм треба більше видовищ. Тому оце «брязкання зброєю» і демонстрація, які вони сильні – для того, щоб викликати в людей гордість за свою країну. Це мало відбутись 9-го травня під час величезного параду на честь 75-річчя завершення європейського етапу ІІ Світової війни. Москва навіть запросила до себе на парад лідерів країн Великої сімки, але їм це не вдалось через об’єктивні причини. Ймовірно, що до цього всього Росія ще й ескалуватиме якісь дипломатичні, а може й не лише, зіткнення з Україною. Тим більше, що у Лівії та Сирії вони зараз лише програють і не мають жодних успіхів. Це все не дає Кремлю місця для маневрів і, можливо, саме через Україну вони пробують показати свою силу і вплив.

Наскільки можливий відкритий наступ з боку РФ?

Михайло Жирохов:

Такі шанси є, якщо говорити про кінець літа, а поки що нічого подібного не буде. Якщо якась агресія і буде, то вона носитиме виключно локальний характер і це зовсім не означатиме, що Росія піде у Сумську або Чернігівську область. Для таких рішень вони просто не мають сил. Зараз вони зробили ставку на внутрішню політику України. Кремль очікує, що наша влада не впорається зі своїми завданнями і наступна влада вже буде такою, яка вигідна Москві. Саме на це РФ кинула дуже великі кошти і ресурси, бо розуміє, що велика війна зараз не по кишені Росії та невідомо, яким чином вона закінчиться. До того ж, українська армія вже далеко не та, яка була у 2014 році. У нас є багато людей із бойовим досвідом, більшість із яких обов’язково прийдуть у військкомати, якщо почнеться відкрита війна. Це величезний резерв, який буде використаний незалежно від того, хто при владі.

Олег Стариков:

Жодного відкритого конфлікту не буде. Коли Путін змусив Порошенка підписати ці мінські домовленості, Кремль вирішив усі свої стратегічні питання: те, що тоді Україні було вигідно, стало зовсім не на руку зараз. Путін змусив нас грати в ту гру, яку нам нав’язала Росія.

У військовому плані, взимку 2015 року РФ вже втратила стратегічну ініціативу, як і Україна, до речі. Тоді Порошенко підписав ці угоди, від чого наш ворог виграв у військовому плані, дипломатичному та інформаційному. Тому Росії такі речі зараз вигідні. Вони можуть і 5, і 10, і навіть 30 років вести подібну позиційну війну. А для нас це шкідливо, оскільки Москва зараз тільки чекає, що ми будемо робити, аби виконувати їхні вимоги.

Тому підкреслюю: про жодні відкриті збройні конфлікти в Росії зараз не думають, вони про них забули. Москва все зафіксувала і заявила, що необхідно дотримуватись Мінських угод. І якщо зараз ми підемо у наступ, то РФ тільки поаплодує нам і буде тішитись, що з неї знімають санкції. Тому Петро Олексійович загнав нас у такий «капкан», з якого ми ніяк не можемо вибратись.

Юрій Олійник:

Я думаю, що такі шанси є невеликими, але я б їх повністю не виключав. Якщо Україна буде готова, також стягне війська і покаже сили, то нічого не відбудеться. Але якщо дотримуватись старих концепцій, що ми «перестрінемось» лише частково на Донбасі, ми ніде не наступаємо, а Росія «тільки бавиться», то ворог може показати свої можливості переходити наш кордон у несподіваних місцях. Слід не забувати, що Азовом та Донбасом наш кордон з РФ не обмежується.

Якими можуть бути наслідки такої політики для України?

Михайло Жирохов:

Якби зараз була попередня влада, то я б сказав, що жодних наслідків не буде. Справа у тому, що позиційна війна продовжується, кожна сторона заявляє, мовляв «завтра підемо в наступ, післязавтра дійдемо до адміністративних кордонів» і таке інше. Все завжди закінчувалось нічим і робилось заради внутрішнього споживання.

Але як на це буде реагувати нинішня влада – невідомо. Тут йдеться не про самого Володимира Зеленського, а радше про людей, які його оточують. Той же Андрій Єрмак – те, що він буде вкладати у вуха президенту і як він це робитиме, вирішить, як діятиме Зеленський. Можливо, це зробить його більш поступливим, може і далі буде розкручуватись тема «національного єдінєнія», яку так пропагує Сивохо, а може навпаки він стане більш проукраїнським. Тобто, все залежатиме від того, як відреагує сьогоднішня непрогнозована влада. Наразі у них або немає стратегії по Донбасу, або ж вони просто не вносять її у публічне поле.

Олег Стариков:

Уявімо, що зараз окуповані території знову під нашим контролем: скільки там буде вороже налаштованих людей? Багато. А скільки їх буде через кілька років? Та майже всі.

Для нас наслідки можуть бути найгірші, а Росії просто байдуже. Чим довше ми не повертаємо ці території, тим менше залишається шансів на їхнє повернення. На цій землі буде все більше людей, які матимуть ворожі настрої стосовно «материкової» України. Уявімо, що зараз окуповані території знову під нашим контролем: скільки там буде вороже налаштованих людей? Багато. А скільки їх буде через кілька років? Та майже всі. Тоді цей анклав, який не буде любити всю Україну, стане для нас реальною проблемою.

Тобто, для Москви це все без різниці, а для нас це проблема. Саме тому президент Зеленський думає і робить все для того, щоб восени повернути ці території  під контроль Києва. Десь він робить це «криво», десь неправильно, але саме такою є його мета. Найбільша його помилка – це люди, які це реалізовують. У них немає ні досвіду, ні стратегічного мислення. Тому ідея хороша, а виконавці, на жаль, ніякі.

Юрій Олійник:

Головним наслідком є те, що війна продовжується. Знову ж таки, ми маємо збагнути, що Мінські угоди вже давно недієздатні і є лише ілюзія, що проходить якийсь миротворчий процес. Він вигідний Європі та США, які вважають, що все потроху мирно налагоджується, але не для нас. Насправді ж ніяких активних переговорів немає, триває слабка фаза війни, яка може різко перерости у гаряче протистояння. Протиріччя не вирішені, питання Донбасу не вирішене, а Крим досі анексований. Але ще менше вирішена головна мета Росії – стратегічний контроль над Україною. Поки він не буде забезпечений, або сама РФ не втратить змоги нас контролювати, весь цей процес буде продовжуватись.

На вашу думку, як слід діяти українській владі у цій ситуації?

Михайло Жирохов:

Влада має відповісти: «так, наступайте, ми чекаємо»

У такій ситуації влада має відповісти: «так, наступайте, ми чекаємо». Треба заявити, що українська армія має всі сили та засоби для того, щоб відбити напад Росії.

Нам треба також зробити певні висновки і провести приховану мобілізацію. Це коли під приводом навчань та підготовки люди на 3-4 місяці фактично йдуть до війська. Є така система перепідготовки офіцерів запасу. Також зараз треба провести навчання територіальної оборони. Тоді всі люди, які проживають на території областей, особливо близьких до зони зіткнення, мали б проходити такі навчання. Це було би просто навчання і люди через 2-3 тижні повернулися б додому, але тоді це була б гідна відповідь на подібні дії Росії.

Олег Стариков:

Якщо брати до уваги сектор оборони і безпеки, то Україна тут все робить правильно. Збройні сили, Національна гвардія та СБУ все роблять так, як і повинні робити. Тому зараз головними завданнями є дипломатична та інформаційна складова, бо саме тут ми програємо. І також у нас немає людей, із якими Кремль буде розмовляти. Ні Пристайка, ні Кулебу Лавров не бачить і не розмовляє з ними.

Як би хтось не був проти, ми мусимо йти на компроміси. Я бачу, що наша влада цього не хоче і йде на все, щоб заморозити конфлікт, а це вигідно і Заходу. Як тільки вони побачать, що ми заморожуємо конфлікт, війська розведуть, ми втратимо територію, ніхто більше вмирати не буде, а з Росії знімуть усі санкції. І тут у нас виникає цуцванг: якщо піти на компроміси, то це відразу викличе незадоволення з боку військових і багатьох громадян, а якщо ми не підемо на них, то  РФ просто уникне санкцій. Тому, на мою думку, Володимир Зеленський повинен працювати над тим, щоб повернути окуповані території в Україну, причому якнайшвидше.

Юрій Олійник:

Наша влада мала б, по-перше, продемонструвати , що вона усвідомлює загрозу. Має бути скликання РНБО, звернення до парламенту і посилене перекидання груп військ до східних кордонів нашої держави. По-друге, треба, врешті решт, оголосити стан війни, якщо не по всій території України, то в прикордонних областях. Тут важливо це зробити не лише на Донеччині та Луганщині, а по всіх областях, які межують з Росією.

Якщо коротко, то влада має чітко пояснити, що ми готові до різних варіантів розвитку подій, ми їх прораховуємо і нам не доводиться говорити про  жодну актуальність Мінського процесу при таких діях ворога.

Роман Гурський, ІА «Вголос»