Поки Росія воює, Угорщина роздає свої паспорти та блокує вступ до НАТО, Польща взялась за політичні переслідування української нацменшини та до гучних заяв, на кшталт «ви нас шантажуєте тим, що хочете на своїй етнічній території відновити могили предків».

При цьому українська влада дуже часто не помічає різких заяв польських урядовців, а інколи просто ігнорує їх.

Чому так та до чого це може призвести? Про це кореспондент «Вголосу» запитав у історика, експерта з українсько-польських стосунків Романа Грицьківа, міжнародного експерта Юрія Олійника та дисидента та правозахисника Степана Хмару.

Політичні переслідування української нацменшини, нищення могил… Польща зайшла не задалеко?

Роман Грицьків:

Польща постійно намагається нав’язати Україні свою точку зору. Протягом останніх трьох років українсько-польські стосунки вкрай серйозно загострились. Це все сталось з вини польської сторони. Своїми законами про «бандеризм», заявами, ухвалами польські політики вже давно перейшли межу дозволеного.

 

«Поляки бояться, що українці згадають про свої етнічні землі»

Степан Хмара:

Україна ослаблена через неефективні реформи влади, корупцію, а тому поляки так і себе поводять. А хто їм сказав: «годі»? Правильно, ніхто.

 

 

 

Чому між Україною та Польщею виникли протиріччя стосовно ексгумацій?

 Роман Грицьків:

Щодо ексгумацій польських поховань на території України, то з боку Польщі вони дуже часто відбувались незаконно, без контролю української сторони. Польські історики, громадськість на територію України приїжджали спокійно, без заперечень проводили на території Галичини, Волині свої заходи, які вважали за необхідне: починаючи від ексгумацій, закінчуючи встановленням написів, які в переважній більшості є фальсифікацією історії та популяризацією українофобських тез, що були озвучені польською владою. Поляки незаконно проводили розкопки на Волині та навіть встановили там пам’ятники із написами: «полякам – жертвам українських націоналістів». Крім того, на території Галичини поляки ходять по наших старих кладовищах і практично на всіх пам’ятниках чіпляють свої біло-червоні стрічки. Цим вони хочуть показати, що ця територія належала польській державі.

Ми дуже довго ніяк на це не реагували і нарешті одумались і прийшли до того, що поляки не мають права проводити тут жодної ексгумаційної діяльності без погодження української сторони. Таке погодження ми можемо надати, якщо поляки дозволять нам проводити такі самі дії на їхній території.

Але вони цього не хочуть, бо ми пригадуємо ті жахіття, які відбувалися із українськими військовими похованнями у Польщі –  коли поляки нищили наші надмогильні хрести, заявляючи, що там ніхто не похований. Проте згодом з’ясувалось, що дуже часто у таких могилах спочивають розстріляні українські повстанці. Якщо нам дозволити вшановувати своїх героїв – це поставить Польщу у вкрай невигідному світлі, їхня влада отримає статус «руйнівників могил». Крім того, фраза, «що на території теперішньої Польщі українців ніколи не було», остаточно втратить свою актуальність.

 

У Польщі за промову про вбитих Армією крайовою українців переслідують історика Григорія Купріяновича. Як це можна розцінити?

 Роман Грицьків:

У Польщі давно займались гонінням неугодних українців. Судовий процес над Купріяновичем є показовий. Він має на меті донести представникам української меншини у Польщі, що потрібно замовкнути і забути, що їхніх предків вбивали поляки. Це робиться для того, щоб залякати усю українську громаду.

Бо раніше українські історики у Польщі розслідували знищення польськими радикальними шовіністичними організаціями українців під час Другої світової війни. Суспільство, зокрема і польське, це сприймало, не було ніяких обурень. Зараз у Польщі проводять ревізію історії. Її метою є показати, що Армія крайова не могла чинити злочинів, а були лише «українські різуни». Суд над Купріяновичем в українському розумінні свідчить про те, що польська сторона стає шовіністом.

«Купріянович не один. У Польщі активно переслідують еліту української нацменшини»

Крім Купріяновича у Польщі переслідують й інших українських діячів нацменшини, зокрема мова йде про Євгена Місила, якого активно цькували і він змушений останні два роки мешкати на території Німеччини. Євген Місило та Григорій Купріянович зробили дуже багато роботи задля документування історії української громади, починаючи із 1944 року закінчуючи 1948 роком. Тобто вони працювали над темою переселення українців з їхніх етнічних земель.

Під удар потрапив і Богдан Гудь, який був співробітником газети «Наше слово» (видання української нацменшини, яке фінансується з польського бюджету). Він документував свідчення тих людей, яких виселяли з території Польщі. Зараз його звільнили з редакції. Робиться все, щоб знищити тих українців, які їм не вигідні, бо говорять правду.

 

Як ви оціните реакцію України на це?

 Роман Грицьків:

З боку української сторони уже давно мала б бути різка реакція, бо обвинувачення українців у геноциді, нав’язування своєї точки зору в історичних питаннях, пропагування та поширення реваншизму, що зараз є у Польщі, зокрема наголошення на «польськості» західноукраїнських земель, призведе до вкрай негативних наслідків.

Поляки змушують Україну поступатися своєю національною гідністю, своїми героями в обмін на міжнародні прерогативи та політичну підтримку на міжнародній арені в процесі євроінтеграції та боротьби з російською агресією.

«Поляки нам пропонують забути про героїв, в обмін на їх міжнародну підтримку»

Натомість наша реакція не є жорсткою: на територію України й досі масово приїжджають польські делегації, вони приїжджають зі своїми гідами, які тут подають свою версію історії та нав’язують молодшому поколінню поляків те, що Західна Україна – це насправді їхня територія. Польські туристи приїжджають у Львів, відвідують тут Личаківський цвинтар та інші кладовища і на всіх похованнях розвішують стрічки із кольорами польського прапору. Таким чином вони позначають «територію Польщі».  Нам потрібно у законі чітко прописати, що може польська сторона дозволити собі на території України, заборонивши подібні дії.

Історія з Угорщиною, коли ми виявили, що ця країна порушила величезну кількість міжнародних договорів, роздаючи свої паспорти, має бути повчальною для української влади у випадку з Польщею. Тих іноземців, які роблять антиукраїнські заяви, порушують українські закони, потрібно негайно виселяти та оголошувати їм про заборону в’їзду в Україну. Натомість у нас був інцидент із мером Перемишля, якому спочатку заборонили в’їзд, але потім українські чиновники передумали. Це неприпустимо.

 «Українська влада поводиться, як справжні малороси» 

 Степан Хмара:

Українська влада поводиться, як справжні малороси. При чому не лише теперішня, а й попередня. Це показує, що влада в Україні є проросійська, пропольська, проугорська – тільки не проукраїнська. От звернімо увагу: Петро Порошенко з ефірів телеканалів розповідає, як він ненавидить Росію, а насправді український бізнес активно торгує з агресором, РФ залишається нашим стратегічним партнером. Те саме із Польщею: ця влада активно загравала з поляками, президент ставав на коліна перед «польських жертвами УПА».

Це свідчить про те, що найвищим ешелонам влади начхати на наші інтереси, вони хочуть лише використовувати державу з метою власного збагачення. Українці полякам одразу повинні були сказати: припиняйте говорити про історію, бо не ми анексовували вашу землю, не ми влаштовували «пацифікацію», не ми нищили мову, віру. Варто було говорити полякам та українця всю правду про життя українців у складі Польщі.

Натомість протягом незалежності єдине, що робила наша влада – це капітулювала. Не було ніякої реакції, коли поляки заявляли, що «Львів – це польське місто», коли вони на «цвинтарі орлят» у Львові встановили неприйнятні для нас написи, коли вкрали у Львові леви з написом «оборонцям Львова» та самовільно перенесли їх на Личаківське кладовище, коли плюндрували наші могили на території етнічних українських земель, які ввійшли у склад Польщі. Це все наслідки беззубої та антиукраїнської поведінки нашої влади. А тому поляки пішли ще далі – почали переслідувати голову Українського товариства у Любліні Купріяновича. І знову ніякої реакції. Значить поляки підуть ще далі. Сусіди України так поводяться, бо у нас немає української влади. 

«Поляки нищили наші могили та розорювали кладовища» 

Юрій Олійник:

Саме поляки почали першими знищувати українські надмогильні пам’ятники, надгробні хрести вони використовували для дорожнього покриття. І така наруга над пам’яттю покійних у ХХІ столітті у нібито демократичній країні ЄС.  Ми вже тоді на ці дії не відповіли адекватно, ми були хіба «стурбовані». Де раніше був посол України у Польщі Андрій Дещиця, чому він мовчав?

Президент і МЗС тоді в усьому погоджувались з польським трактування історії щодо «волинської різні». Нагадаю, Порошенко навіть ставав на коліна перед так званими «жертвами українських націоналістів». Зараз перед виборами українська влада почала робити хоч якісь заяви стосовно українсько-польських стосунків, ймовірно, щоб підіграти галичанам. Проте цього недостатньо. Нам потрібно з поляками говорити так само, як вони з нами. Бо у цій ситуації шантажистами є поляки. Не українці знищували польські військові поховання – у нас на Личаківському цвинтарі у Львові «могили орлят» ніхто не чіпав, тоді як у Польщі з надгробного хреста воїнам УПА зробили дорогу.

Тому нас поляки ніколи не поважатимуть, якщо ми постійно йтимемо їм на поступки. Навпаки, у них ростиме апетит.

Людські кістки на переораному українському цвинтарі в Рябе біля Балиґроду. Фото: голова товариства «Маґурич» Шимон Моджеєвський

Чому немає реакції Європи на гоніння української нацменшини у Польщі?

 Юрій Олійник:

А хіба з боку української влади були якісь звернення до європейських інституцій? Ні, ми мовчимо. Хоча у Польщі з провідними країнами ЄС через судову реформу зараз доволі складні стосунки. І цим могла скористатись українська влада. Нам потрібно було відверто заявляти про нищення українських могил та переслідування представників української нацменшини у Польщі. Чому наші дипломати ніяким чином не відреагували на політичне переслідування голови Товариства українців у Любліні Григорія Купріяновича? Йому ж загрожує кримінальна відповідальність за промову на могилі вбитих Армією крайовою українців. Проте українські політики не зробили відкриту заяву про неприпустимість політичної розправи над українською меншиною, як це часто люблять робити наші країни-сусіди. Хоч у нас були можливості звертатись до Брюсселя з цього приводу.

До чого це призведе?

 Роман Грицьків:

Я думаю, що українцям, які постійно наголошують на тому, що воїни УПА – це наші герої, потрібно утриматись від в’їзду на територію Польщі. Бо у Польщі є відповідний закон, який передбачає кримінальне покарання за такі заяви.

У перспективі це може призвести до того, що від Польщі ми вже можемо очікувати на заяви, на кшталт: землі Західної України, які після Другої світової війни втратила Польща, – потрібно повертати.