Пост-джаз Portico Quartet на новому альбомі – це джаз з вертлявою орієнтацією на амбієнт, мінімалізм Райха та Гласса, електроніку Клауса Шульце, краут-рок, що логічно опиняється поміж паузності пізніх Talk Talk.

А саспенсове заповнення пустот привозить інтерес до дабстепових структур у варіантах Mount Kimbie та Джеймса Блейка (конгеніальний трек "Steepless"). Певні частини деяких треків Portico Quartet можна трактувати як інструментальний хіп-хоп а-ля Blue Sky Black Death. І звичайно, що фрі та нойз тут також присутні.

Меланхолійність Portico Quartet з хворобливою самотністю обволікає тінями космічні безодні. Розгублена загубленість, що пульсує пошуками, але ще більше спогадами, постійно вагається усвідомити свій перехідний стан потойбіччя ("Ruins", "Spinner").

Думове приречення чомусь не помічає виняткової (потойбічної) зібраності мінімалізму, який вже відповів на усі запитання ("Export for Hot Climates"), а саспенс в міражах Клауса Шульце вже давно передбачив втрату ілюзій ("Lacker Boo") і традиційно закопався у шизофренії ("Trace").

Portico Quartet дуже впевнено та майстерно наводять мости між мінімалізмом, Шульце, Talk Talk і дабстепом ("4096 Colours", "City of Glass"), де ще й дозволяють собі трохи пропіжонитись тією впевненістю.

Десь на приблизних територіях минулого року знаходилась банда Submotion Orchestra з альбомом "Finest Hour", але у Portico Quartet значно потужніші чорні діри у космосі.