Перший. Згідно до ст. 92 Конституції України використання державних символів є прерогативою виключно Верховною Ради України.
Другий. 30 червня 1941 року Я.Стецько-Карбович у Львові проголосив відновлення Української держави.
При цьому незрозуміло якої: ЗУНР, УНР, Донецько-Криворізької, Таврійської чи може Гуляй-Пільскої республіки Нестора Махна?
Якщо говорити відверто, то Донецько-Криворізька республіка була однозначно демократичною і легітимною серед усіх вищеназваних, бо при її створенні обиралися делегати, які вибрали керівництво республіки тощо. Всі інші були створені певними політичними партіями чи організаціями і від народу України їх ніхто не обирав і не уповноважував виступати, як і Я.Стецька-Карбовича з діями, які він вчинив 30 червня 1941 року у Львові.
Проголосити відновлення бутафорської держави тоді сприяв батальйон «Нахтігаль», який зранку 04 годині 30 хвилин 30 червня увійшов до Львова в обозі гітлерівських військ. Його командир Р.Шухевич поспішав до тюрми по вул. Лонського, де перебував його брат Юрій. Спасти брата йому не вдалося так як до цього часу брат був розстріляний.
Батальйон захопив стратегічно важливі об’єкти, головним з яких була львівська радіостанція. Це в подальшому дало можливість передати в ефір Акт про відновлення незалежної Української держави ввечері 30 червня та зранку 1 липня 1941.
22 червня 1941 року у Кракові відбулася так звана «Рада» українських політичних діячів за виключенням мельниківців. На цих зборах було прийнято рішення про створення єдиного координаційного центру – Українського національного комітету, керівництво яким було доручено генералу Всеволоду Петрову. Його заступником став В.Гербовий. В ході засідання ради прийшла звістка про початок військових дій на Сході. Оунівці тут же повідомили, що їх підпільні групи готові виступити в любий час для організації місцевого самоврядування влади на місцях.
02 липня 1941 року новини про проголошення Акту дійшли до Берліну по донесенню поліції безпеки та СД. В донесенні повідомлялося, що українські кола поставили німецьку владу перед фактом проголошення Акту про Українську державу. В документі також повідомлялося, що бандерівські сили активізували свою роботу серед населення, розповсюджують листівки.
Відповідь з Берлину не забарилася. Була вказівка негайно посадити під домашній арешт усіх активістів ОУН, включаючи Бандеру, і заборонити їм любу політичну діяльність.
Відразу в Кракові відбулася зустріч в УНК державного секретаря Кундта, судді Бюлова, полковника Бізанца і одного з очильників Генерал-губернаторства Феля з керівництвом УНК. Розмова українського керівництва з Кундтом цікава тим, що німці в різкій формі вказали своїм українським «союзникам» на їх місце. Початок розмови стосувався випущеного УНК бюлетня (циркуляра) повідомлявшего усіх про проголошення акту про відновлення української держави.
Кундт заявив керівництву УНК: «Сьогодні я відбуваю до Берліна, де буде прийнято остаточне рішення. Я лише хочу – по добрій волі – відразу Вас попередити про неприпустимість і дали діяти такими методами і компрометувати себе перед своїм народом».
Бандера запізнився на це зібрання і коли він з’явився у залі, де Кундт проводив «розбір польотів», він відразу «переключився» з функціонерів УНК на голову ОУН (б). Кундт задав Бандері конкретні питання: чи належить авторство декрету № 1 Бандері, чи попередньо погоджувало з Бандерою ваше керівництво українською державою і прокламацію по радіо була проголошена без згоди Бандери.
Бандера говорив про все, але не даючи відповіді на питання. Після цього Кундт заявив: «Що буде в подальшому – вирішить Адольф Гітлер».
Під час проведення розслідування ролі німецьких офіцерів Коха і Айнкерна, які були присутні при проголошенні Акту про відновлення української держави, останні повідомили, що вони прибули на засідання, коли вже було проголошено створення держави.
Провал львівської акції не зупинив співробітництво двох ОУН з німцями, і воно продовжувалось в інших формах, але попередньою метою для підготовки власних добре навчених військових кадрів. Кадрами ОУН були пронизані українські поліційні формування і дивізія СС «Галичина».
До наведеного слід додати, що Львівська міська рада прийняла 24 червня 2010 року рішення вивішувати державний прапор України щорічно на день Перемоги з чорною стрічкою. Більшого маразму придумати не можна було, бо в Україні є закон «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років».
Скажемо своє рішуче «НІ» відродженню фашизму на Україні та героїзації поплічників гітлерівців і їх діянь!