Напередодні чергових місцевих виборів президент України Володимир Зеленський повторив «фішку» своїх попередників — дав інтерв’ю відразу чотирьом каналам. Зібрав представників найвідоміших ЗМІ у розкішній залі та в абсолютно «теплій ванній» розповів їм про свої досягнення. 

Вихід цього інтерв’ю спричинив хвилю мемів у соцмережах і став підставою для критики президента. Зеленського звинуватили в тому, що він чим далі, тим більше стає подібним на «старих політиків». 

А ще пригадали обіцянки, які він давав перед виборами, але за 1,5 року при владі так і не виконав. Згадали, зокрема, про президентські літаки, які Зеленський хотів, але не зміг продати. Про розкішні державні резиденції, в яких, за словами Зеленського, «краще би жили діти», але почали жити його соратники. І про кортежі, від яких Зеленський і нині «планує» відмовитись. 

«Вголос» поспілкувався з відомими політологами та політтехнологами, щоб з’ясувати: чи справді теперішній президент уподібнюється своїм попередникам? Чому він до сих пір не відмовився від тих речей, які суспільство сприймає за «блага» влади і чи варто в принципі це робити?

Напередодні президентських виборів тоді ще кандидат Володимир Зеленський обіцяв, здобувши посаду, відмовитися від кортежів і державних резиденцій, а також продати президентські літаки. Суспільству це, звісно, подобалось — кандидат виглядав максимально близьким до людей. Але в результаті своїх обіцянок він не виконав — і кортежами, і резиденціями, і літаками користується так, як користувалися попередники. Для цього раптом знайшлося багато підстав. На вашу думку, всі вищезгадані речі — необхідні главі держави, чи він мав би від них відмовитись, як сам і обіцяв?

Валентин Гладких: 

По-перше, як аналітик скажу вам: Зеленський не обіцяв. Зеленський сказав: «Краще було б, якби там (в резиденціях, - ред.) жили діти». А це ж не обіцянка, по суті…

Ну, але в принципі, на мою думку, він не мав би відмовлятися від всього цього.

От в Америці, наприклад, є у президента власний порт. В Америці так само є президентська резиденція. В Америці так само їздять кортежами. І ніхто при цьому не ставить під сумнів демократичність президента Америки. Бо це не є блага, які надаються президентові для власного задоволення. Це — той інструментарій, який забезпечує ефективне виконання своїх обов’язків найвищою посадовою особою в державі. Вони дають певний рівень безпеки і певний ритм роботи. 

Тому коли я ще чув перші заяви Зеленського, розумів, що це не може бути виконано. І сьогодні в мене є претензії до нього не через те, що він цього не зробив, а через те, що він говорив про ці речі, не усвідомлюючи до кінця, навіщо вони взагалі потрібні. Більше того, мені хотілося б, щоб у подальшому всі кандидати утримувалися від подібного роду заяв. Бо це — неадекватні заяви. 

Андрій Золотарьов:

Літаки для президента і в 5 разів менші країни тримають, насправді. І кортежі теж є — це питання безпеки політика. 

А згадаймо історію, як Зеленський намагався переїхати з Банкової. Там дійсно дуже погана енергетика — коли заходиш, відчуваєш це шкірою. Тут я із Зеленським був згоден. Ну, але коли йому показали кошторис, скільки це буде коштувати і які виникнуть проблеми — від цієї ідеї відмовились. 

Словом, веду до того, що обіцяти дуже легко. Інша річ — робити. І тут основна проблема. Бо загалом, на жаль, президент обрав модель ненападу на систему. Змінилося обличчя, а система залишилася такою, як була. І саме це в найближчий час може стати головним чинником, який буде бити по рейтингу президента. Хоча людського у нього, насправді, більше, ніж у попередників. У спілкуванні він людина досить приємна і відкрита.

Президент Макрон сидить у Єлисейському палаці. За нашими «критеріями» його треба називати мудаком?

Юрій Романенко: 

Президент Макрон сидить у Єлисейському палаці. Всі президенти Франції до нього сиділи в Єлисейському палаці. При цьому їхній державний устрій — республіка. А за нашими «критеріями» його треба називати мудаком? Ну отож…

Що за ідіотська логіка? У президента не має бути резиденції? Хто таке вигадав? 

Так, Зеленський дав багато обіцянок і не виконав. У цьому проблема. Але по розуму, він мав би сказати: «Резиденція потрібна для того, щоб гарантувати мені безпеку». Все. Влада — це завжди ризик. І якщо ти хочеш мінімізувати його — повинен діяти за протоколом. І етикету, і безпеки, і логістики, і так далі. Просто для того, щоб бути спроможним виконувати функції правителя, займатися правильним розподілом ресурсів держави. 

Та хай живе собі президент в резиденції, хай в нього зарплата буде 100 млн доларів в рік — аби економіка росла, аби він не витрачав гроші з ковідного фонду на будівництво доріг і підвищення зарплат поліцейським. Яка різниця, чи їздить президент кортежем, якщо з бюджету зникають десятки мільярдів доларів — ви на це зверніть увагу!

Отже, з’ясували: відмовлятися від цих речей президент не може. Але що йому робити після того, як обіцяв? Обіцяв і не зробив. Опозиція «б’є» по цьому і, зрозуміло, частково обвалює його рейтинг. Як Зеленський мав би реагувати?

Валентин Гладких:

А це що, єдине, що він обіцяв і не зробив? Чи така поведінка — це щось нове в українських політичних реаліях? Це абсолютно пропагандистські речі. Зрозуміло, що його опоненти будуть це використовувати. Але це знаєте, як вчителі в школі завжди говорять: ти не на інших дивися — ти на себе дивися. Тому його опоненти нехай дивляться не на ті обіцянки, які не виконав Зеленський, а на ті обіцянки, які не виконали вони самі. В чужому очі бачать скалку, а в своєму не бачать і колоди. Звісно, це ніяке не виправдання Зеленському, але чия би корова мичала, а їхня — мовчала. Люди 28 років тільки те і робили, що брехали. А тепер прокинулися - і раптом стали моралістами…

З політтехнологічного погляду я розумію це. Але врешті все будуть визначати виборці. Якщо виборці вважають, що це критично важливі речі — то вони так і відреагують. Якщо ні — то ні. А всі ці навмисні «розгони» мені здаються кумедними. Особливо від тих, хто впродовж багатьох років робив те саме і набагато гірше. Таким чином вони намагаються долати шалений відрив між собою і єдиним політиком в Україні, який має позитивний балас рейтингу. Тому в принципі його опоненти технологічно роблять все правильно. 

Що до ситуації самого Зеленського, він сам це обіцяв — і сам став заручником своїх спрощених уявлень про те, що таке державна влада, що таке посадові особи і як вони функціонують. І це на жаль, спрощене уявлення самих українців. Вони чомусь думають, що президент повинен їздити на тролейбусі й отримувати зарплату в 4000 грн. Це неадекватні уявлення. І замість потурати цьому, треба формувати нормальні уявлення — уявлення про те, що ефективна держава — це недешеве задоволення насправді.

Андрій Золотарьов: 

Не дивно, що опоненти б’ють по цьому, бо це найвразливіше місце президента. Коли Зеленський ішов на вибори, його ядерний електорат бачив у ньому того самого Голобородька. Вчителя, який приїхав до президентського офісу на велосипеді. Ну і досі це електоральне ядро збереглося. Бо головний чинник підтримки Зеленського — те, що він не такий як вони, він інший. 

Проблема в тому, що старі політики вже стали кісткою в горлі виборцю. Брехнею, недолугістю і жадібністю вони дістали всіх. Саме тому ці цифри у відсотках — це був вирок не тільки окремо взятому Порошенку, а всьому політикуму. І це був чинник підтримки Зеленського. Зараз, коли люди вказують, що він не виконав обіцянки — це б’є по президенту. 

Політтехнологічно, як на мене, в цьому конкретному питанні йому потрібно знайти якусь річ, яка набуде суспільного резонансу і продемонструвати — хоча б повільно, але ми робимо. Зазвичай це негатив зменшує. Ну, а якщо нічого не робити — то зрозуміло, що це набиратиме обертів і стане потужним механізмом обвалу президентського рейтингу.

Юрій Романенко: 

Те, що там каже так звана опозиція, в принципі не має значення. Вже смішно слухати. Бо сам Зеленський — це їхнє породження. Якби вони нормально проводили реформи, ми уже б мали іншу країну і Зеленський в принципі не міг би виграти вибори. 

А Зеленський, ну що з нього взяти. От уже міф розвіявся. Він навіть не спробував стати тим, ким міг би стати. Як політик і партія, які могли стати інтегральним проектом і об’єднати всю Україну, Зеленський та «Слуга народу» повністю провалилися. І результат місцевих виборів це підтвердив. 

«Раб не хоче свободи, раб хоче помсти»

Як ви й самі зауважували на початку, відразу було зрозуміло, що Зеленський від кортежів/резиденцій/літаків не відмовиться. Бо просто не зможе. А люди вірили. І в якійсь мірі саме через цю віру і голосували. Чому? 

Валентин Гладких:

Один класик радянської літератури написав: «Раб не хоче свободи, раб хоче помсти». 

От і українське суспільство сьогодні довели до такого стану, що воно реально хоче помсти. Воно хоче, щоб чиновники працювали безкоштовно. Але так не буває. За ідею ніхто не працює — всі працюють за гроші. Якщо ви хочете, щоб чиновники сумлінно виконували соціально значущі функції — необхідно, щоб у них була конкурентна винагорода за це. 

Взагалі, ця історія нагадує мені анекдот. Розлучається заєць із зайчихою. Суддя запитує зайця: чому ви вирішили покинути дружину? Заєць відповідає: бо вона косоока. Суддя продовжує: а ви не бачили, що вона косоока? На що заєць каже: а раніше я думав, що це вона мені бісики пускає. 

Андрій Золотарьов: 

Тут проблема в самих виборцях. Ми не один раз демонстрували, що здатні змінювати владу на майданах. Але при тому також демонстрували, що не здатні примусити владу виконувати свої обіцянки. І це на рівні мерів, президентів, депутатів є. А владу потрібно пресингувати постійно. Інакше вона розслабляється, бронзовіє і згадує про обіцянки, лише коли приходять наступні вибори.

Юрій Романенко: 

Оці всі розмови про резиденції, кортежі і тому подібне — це з серії казок для плебсу, які постійно продають народу більшість політичних сил. Від показово «проукраїнських» до відверто проросійських. Бо хоч вони позиціонують себе по різному — за своєю суттю абсолютно однакові. Використовують різні популістичні методи, вішають макарони на вуха, говорять те, що плебс любить слухати. Тішаться, що плебс можна так легко ставити в позу, платити йому 3000 грн зарплати і спокійно собі заробляти на сільському господарстві чи залишках машинобудування. Так можна і довічно маніпулювати, використовуючи людей. 

А потім плебс ще й йде на вибори. І вибирає…Отого Лозинського. В тому ж районі, в якому він вбив людину. Можливо, вибирають в тому числі і родичі того вбитого. Ну і скажіть: хто їм винен? Вони що, не знали, що це за людина? У когось в нас час є проблеми з доступом до інформації? Якщо плебс хоче таке — ну то має. 

Треба хоча б 20 хвилин в день напрягати мозок і мінімально розбиратися в тих політичних процесах, які відбуваються. Ну, а як ні…то ні. Тому і країна в нас така. 

Яна Федюра, "Вголос"