Основними нормативно-правовими актами в сфері регулювання питання відпусток є розділ 5 Кодексу законів про працю (далі - КзпП) і Закон України «Про відпустки» (далі – Закон). Відповідно до положень згаданих актів, право на відпустку мають українці, які знаходяться в трудових відносинах з підприємствами незалежно від форм власності і виду діяльності, а також, що важливо, працюючі за трудовим договором у фізичних осіб.

Законодавством передбачено кілька видів відпусток: щорічна основна і додаткові, соціальні відпустки і відпустки без збереження заробітної плати

Щорічна основна відпустка

Надається працівникам на період не менше 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік. Робочий рік відраховується з дня укладення трудового договору. Загальна кількість днів основної і додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для робітників, зайнятих на підземних гірських роботах – 69 календарних днів. Загалом КзпП передбачає багато різних преференцій для різних категорій працівників, в залежності від статі, соціальних умов та особливих умов праці.

Що таке особливі умови праці?

Відповідно до положень Закону «Про відпустки», щорічна додаткова відпустка за особливий характер роботи тривалістю до 35 календарних днів надається окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або ж здійснюється в особливих природних, географічних та геологічних умовах і умовах небезпеки для здоров’я. Також на додаткову відпустку можуть розраховувати працівники з ненормованим робочим днем – до 7 календарних днів.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер роботи встановлюється колективним або трудовим договором. Як правило, дуже багато питань виникає з приводу тривалості таких відпусток. Відповідно до роз’яснення Міністерства праці і соціальної політики України відносно щорічної відпустки за особливий характер праці, конкретний перелік осіб, яким може бути надано таку відпустку, міститься в Списку виробництв, робіт, професій і посад, затвердженому КМУ постановою №1290 від 17.11.97 (далі – Список).

Згідно з Приказом №16 Міністерства праці України від 30.01.1998, який роз’яснює порядок застосування Списку, додаткова відпустка надається пропорційно фактично відпрацьованому часу. Однак, якщо працівник був на лікарняному, у відпустці без збереження зарплати, на курсах підвищення рівня кваліфікації – ці дні не зараховуються в додаткову відпустку за особливий характер праці.

Стаж для основної відпустки

Згідно з ст.. 6 Закону «Про відпустки», в стаж роботи який дає право на щорічну основну відпустку зараховується:
- Час фактично проведеної роботи упродовж робочого року.
- Час коли працівник не працював, однак за ним відповідно до законодавства, зберігається місце праці.
- Час навчання з відривом від виробництва протяжністю 10 місяців на денних відділеннях професіонально-технічних навчальних закладів.
- Час навчання новим професіям.

У відпустку після 6 місяців

Право робітника на основну і додаткову відпустку в повному обсязі настає після 6 місяців безперервної роботи. У випадку надання працівнику щорічної відпустки без шестимісячного стажу, тривалість її вимірюється пропорційно відпрацьованому часу.

Корисні факти про відпустки

1. Заробітна плата за період відпустки виплачується працівникам не пізніше ніж за три дні до її початку.
2. За заявою працівника основна відпустка може бути розділена на частини за умови, що основна неперервна її частина буде складати не менше 14 календарних днів.
3. Щорічна відпустка за будь-які роки роботи, крім першого, може бути надана працівнику в будь-який період відповідного робочого року.
4. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. Однак, повністю замінювати відпустку грошовою компенсацією – забороняється.