Це – тези з передвиборчих обіцянок нинішнього президента України Петра Порошенка, з допомогою яких він прийшов до влади. Але вони так і залишилися пустими обіцянками. За винятком однієї: президент дотримав свого слова і не продав «5 канал».

Розчарування діями або ж бездіяльністю президента України Петра Порошенка сьогодні є доконаним фактом української дійсності. Гасло «жити по-новому» насправді виявилося звичайною піар-технологією, на яку легко купилося чимало українців. І тепер їм доводиться на власному життєвому досвіді відчувати наслідки свого вибору.

Петро Порошенко на посаді президента після перемоги Революції гідності – це унікальний, але і сумний випадок того, як народ, який кілька місяців назад боровся за нове життя, обрав собі в поводирі вихідця з минулого. Хоча антиолігархічні гасла на Майдані були одними з основних, адже олігархічна модель економіки і політики прирікала на злидні найбільшу державу Європи. Проте представник крупного капіталу Петро Порошенко – таки зумів посісти найвищу посаду в державі.

Голосуючи за Петра Порошенка, українці забули, що у 1998 році він входив до фракції СДПУ (о) у Верховній Раді, а у 2000 році був одним з засновників Партії регіонів. Не змогли вони «пригадати», що Петро Порошенко був одним з найпочесніших «любих друзів» Віктора Ющенка, чи те, що у 2012 році він також працював міністром економіки в уряді Азарова.

Згідно з рейтингами українського видання Forbes, Петро Порошенко займає шосте місце серед українських олігархів за статками, які сукупно оцінюють в 1,3 мільярда доларів. Сівши у президентське крісло, цей олігарх, майстер політичних комбінацій і лавірування, так і не зміг, або й не ставив за мету вбити в собі олігарха. В переломний момент історичного часу українці отримали на чолі держави бізнесмена і торгаша, а не людину з глобальним державницьким мисленням.

На жаль, основні риси діяльності Петра Порошенка підтверджують цю думку. Президент-олігарх вважає, що все можна вирішити шляхом торгів, інтриг, переговорів. Тільки тепер об’єктами торгу стали українські території, міста і села, а також самі українці. Схильність до торгів чітко простежується на міжнародній арені. Але також вона помітна у внутрішній політиці. В час, коли потрібні чіткі, рішучі дії, коли від реальних реформ і системних змін залежить існування України як держави, президент обрав консервацію старої олігархічно-кланової системи.

Його можна зрозуміти. Це його рідна стихія. Але не можна зрозуміти його прагнення йти на посаду глави держави для того, щоб потім розводити руками: проводити реформи неможливо через війну. Але ж війну з агресором ніколи не виграти, якщо країна житиме по-старому.

Попри перемогу Порошенка у першому турі президентських виборів, війна на Сході не лише не закінчилася, вона розгорілася в небачених до цього масштабах. Однотуровий тріумф шоколадного олігарха обернувся не завершенням АТО за кілька годин чи днів. Навпаки, він став прологом до багатомісячного військового конфлікту з російським агресором.

А нерішучість, млявість і відверта безпорадність Порошенка на посаді головнокомандуючого Збройними Силами України – просто вражає. На кожному кроці він невтомно повторює, що він «президент миру» і що його дуже турбує «збереження обличчя» Росією. Так само як і те, що не існує військового шляху вирішення конфлікту. Водночас, численні перемир’я, ініційовані Порошенком – несуть нові жертви серед українських солдат та мирних мешканців.

Мінські домовленості вже давно були розстріляні російськими «Градами», танками і артилерією, але Петро Порошенко зациклено наполягає на їх виконанні. Російсько-терористичні війська ведуть наступальні дії, а Порошенко веде розмови про необхідність не піддаватися на провокації, дотримуватися лінії розмежування і молитися на Мінські угоди. Українців вбивають, а президент веде переписку з лідером держави агресора та шанобливо звертається до нього з уклінним проханням відпустити Надію Савченко. Росія окупувала частину українських земель, а дипломатичні і економічні відносини досі не розірвано. Між тим, фабрика Порошенка у російському Ліпєцку успішно виробляє шоколад, планує створити сотню нових робочих місць і сподівається на зростання виробництва.

Спочатку Петро Порошенко згадує про прийнятність тільки Женевського формату переговорів із залученням США. А наступного дня знову стверджує, що найкращий варіант – це Україна, Росія і ОБСЄ. То просить ввести нові санкції проти Росії, то стверджує, що не зацікавлений у додатковому тиску на країну-агресора. Подвійна позиція української влади, яка просить Захід вжити жорстких кроків проти РФ, а сама проявляє м’якість, не вселяє довіри у наших партнерів.

Саме Президент України як головнокомандувач Збройних Сил несе відповідальність за стан справ в Міноборони і Генштабі. Хіба не Порошенко лобіював призначення на посаду міністра оборони Валерія Гелетея? Величезні втрати української армії в операціях 2014 року, Іловайський котел, тупі і відірвані від реальності генерали в Генштабі, корупція в Міноборони та прикордонній службі. І за все це жоден генерал не був притягнутий до відповідальності! А міністр оборони Валерій Гелетей успішно повернувся на посаду керівника Держслужби охорони після військових поразок.

Чим не практична реалізація порошенківського гасла «жити по-новому», яка до болю нагадує ющенківське «бандитам тюрми»? Хоча рядові солдати, командири і учасники добровольчих загонів  в один голос нарікають на бездарність генералітету, Петро Порошенко не дослухається до цих слів. І продовжує робити ставку на старі, корумповані кадри, які довели армію до банкрутства в попередні роки.

Кадрові призначення президента підтверджують старий принцип «любих друзів». Є чимало питань щодо діяльності голови президентської адміністрації Бориса Ложкіна, першого заступника голови АП Юрія Косюка, голови Нацбанку Валерії Гонтаревої, Генпрокурора Віталія Яреми та багатьох інших. Не забув президент «по-новому» призначити головою Кіровоградщини екс-регіонала Сергія Кузьменка.

Провальною є політика НБУ на чолі з особистим другом Петра Порошенка Валерією Гонтаревою. До парламентських виборів курс гривні штучно тримали на рівні 12,95 гривень за долар. Обрані банки нажилися на валютних спекуляціях, а золотовалютні резерви стрімко падали. Але після виборів НБУ пустив гривню у вільне плавання і курс впав нижче позначки у 20 гривень. Знецінення гривні обернулося катастрофічним ростом цін і падінням доходів населення. Проте після таких «феноменальних успіхів» Валерія Гонтарева досі залишається у кріслі голови НБУ, а президент дав зрозуміти, що міняти її не планує.

Прикметно, що причетний до президента Петра Порошенка «Міжнародний інвестиційний банк (МІБ)», незважаючи на кризу і війну, продемонстрував у минулому році впевнене зростання. «З початку року активи банку зросли майже на 50% (до 2,5 млрд. грн)», – говориться у звіті банку за III квартал 2014 року. І це у той час, як активи всієї банківської системи України збільшилися всього на 5%.

За весь період президентства Порошенка ніякої реальної боротьби з корупцією та інших реформ не відбулося. За рік часу не знайдено і не покарано організаторів та виконавців розстрілів під час Революції Гідності на Майдані. Не відбулося жодного арешту корумпованих високопосадовців. Таке враження, що їх у нас і не було, а Янукович та його команда були чесні і порядні.

Практично всі колишні корупційні схеми розграбування держави продовжують функціонувати. Але  попри серйозні сигнали незадоволення роботою генерального прокурора Віталія Яреми, який був призначений за рекомендацією Петра Порошенка, він продовжує виконувати свої функції і йти у відставку не планує. Попри своє гучне гасло «жити по-новому», Порошенко ніяк не відреагував на інцидент навколо спроби «кришування» генпрокурором свого заступника Анатолія Даниленка, у власності сім’ї якого є своє Межигір’я та 140 гектарів земель і водойм.

Петро Порошенко не проявив особливого завзяття і в питанні проведення дострокових парламентських виборів виключно на пропорційній основі і за відкритими списками. Хоча усі пригадують, яких надзусиль він доклав задля того, щоб 16 вересня переконати депутатів проголосувати закон «Про особливий статус Донбасу».

Мотиви пасивності Петра Порошенка стають зрозумілі після аналізу складу його фракції у парламенті: мажоритарників у її складі у 2,5 раза більше, ніж «списочників». Те, що до Верховної Ради завдяки мажоритарці потрапили чимало «регіоналів» та олігархів, президента не надто турбує. Тим більше, що завдяки «підгодованому» округу до складу парламенту потрапив і 29-річний син президента Олексій. В цьому плані Порошенко нагадує свого попередника-втікача Януковича, сини якого теж були нардепами.

Ще один протеже Петра Порошенка – спікер парламенту Володимир Гройсман. Він відзначився тим, що під час голосувань встиг неодноразово порушити регламент. Апофеозом цього неподобства в кращих традиціях режиму Януковича стало ухвалення бюджету на 2015 рік.

Тож чи буде Україна «жити по-новому» з президентом-олігархом, який здійснює стару політику і в силу свого світогляду неспроможний вийти за рамки наскрізь прогнилої корумпованої олігархічної системи? Питання риторичне.

Петро Герасименко, «Вголос»