На тлi економiчної та соцiальної розрухи, що дiсталася нам у спадок вiд межигiрського клептомана, це для влади справдi надскладне завдання.

Однак, навiть у такий час «великої смути», багато в чому суперечливих для суспiльства i важких для влади рiшень, будь-який громадянин, який звик прогнозувати своє майбутнє бодай на крок вперед, обов’язково поставить питання: а кому в Українi вигiдна втрата Криму у полiтичному сенсi? Звiсно, дехто скаже, що у нинiшнiй ситуацiї практично вiйськового протистояння iз росiйським загарбником, пiднiмати такi питання може лише закiнчений цинік, мовляв, коли ворог вже зайшов за ворота, не час шукати «врєдiтєлєй» у власнiй хатi. Втiм, не поспiшаймо з швидкими вердиктами – вiд нашого ширшого розумiння окремих подiй та фактiв можуть прямо залежати масштаби зовнiшньої iнтервенцiї i, як наслiдок, чергової внутрiшньої окупацiї країни.

Для початку давайте поглянемо на полiтичну карту Криму у розрiзi останнiх парламентських та президентських виборiв в Українi. У 2012 роцi пiд час виборiв до Верховної Ради безперечним хедлайнером у перегонах серед кримцiв була Партiя регiонiв. За неї проголосувало майже 53 вiдсотки мешканцiв пiвострова, що склало
6,2 вiдсотка вiд кiлькостi голосiв, вiдданих за ПР загалом по Українi. Вiдтак саме Крим опинився на третьому мiсцi серед областей, якi найщедрiше насипали своїх голосiв у електоральний гаманець «регiоналiв». Що й казати – такi результати поза
амбiцiями багатьох навiть доволi впливових полiтичних сил. У комунiстiв показники хоча й дещо скромнiшi, однак також «побєдоноснi»: за них вiддали свої голоси майже 20 вiдсоткiв жителiв автономiї. Так би мовити, тверде й переконливе «срiбло».

Рештки виборчого пирога дiстались «Батькiвщинi» (13,9), «Удару» (7,17), «Свободi» (1,04).

Не менш красномовними були кримськi реалiї i в контекстi президентських виборiв 2010 року. Тодi у другому турi Янукович влаштував Тимошенко справжнiй «кримський котел», розгромивши її iз вражаючим результатом: 78,24 вiдсотка «за Вiтю» проти 17,31
«за Юлю». А от кандидатам Арсенiю Яценюку та Олегу Тягнибоку вже у першому турi «народ Криму» оголосив цiлковиту обструкцiю, вiддавши за них вiдповiдно 2,56 та 0,25 вiдсотка голосiв. Втiм, з огляду на iдеологiчнi уподобання кримцiв, останнi цифри навряд
чи когось здивували.

А тепер повернiмось до нашого запитання: кому вигiдна політична втрата Криму? На перший погляд, вiдповiдь очевидна: кому завгодно, тiльки не «регiоналам» та комунiстам, якi пiсля кожних виборчих баталiй могли встановлювати свiй партiйний прапор на
Ай-Петрi в честь перемоги у регiонi. Однак, з цього мiсця власне й починається найцiкавiше.

Пiсля того, як на пiвостровi з’явились «зеленi чоловiчки» i увесь свiт почав волати про неприпустимiсть окупацiї Криму російським спецназом, «регiонали» та «коммi» впали у якийсь дивний ступор.

Замiсть того, щоб лити крокодилячi сльози за iмовiрною втратою
одного iз своїх електоральних форпостiв, iстерити у намаганні його врятувати вiд чужоземних «визволителiв», i однi, i другi почали зображати мало не апатiю та байдужiсть. Чи вiд багатьох представникiв «бiло-голубого» сектору ви чули чiткi заяви на
кшталт: «Україна окупована!», «Путiн -- загарбник!»? Не кажучи вже про «вiрних ленiнцiв», вождь яких взагалi не спостерiгається на наших теренах впродовж останнього мiсяця.

Спершу можна було б подумати, що ПР i КПУ нiяк не можуть оговтатися вiд полiтичної турбулентностi, яку створив гелікоптер утiкаючого Януковича. Однак пiсля того, як комунiсти та бiльшiсть депутатiв ПР «вiдморозились» вiд голосування у парламентi за
створення Нацгвардiї та iнших «антиросiйських» законiв, стає зрозумiлим: за їхньою поведiнкою криється щось бiльше, анiж банальна розгубленiсть. Що саме?

Один лише факт. Мiльярдер Ринат Ахметов, вiдомий як один iз найпотужнiших спонсорiв Партiї регiонiв i її реальний господар, демонструє доволi своєрiдне бачення як росiйської окупацiї, так i допомоги українськiй армiї. По-перше, окрiм кiлькох фраз про «необхiднiсть вирiшення конфлiкту мирним шляхом», вiн бiльше нiяк не окреслив власне ставлення до росiйської iнтервенцiї. По-друге, як повiдомляють джерела, працiвникам компанiй «Павлоградвугiлля», що належать Ахметову, було заявлено: якщо їх мобiлiзують в армiю, то робочi мiсця за ними зберiгатимуться 21 день, пiсля чого їх звiльнять. Зрив мобiлiзацiї? Саботаж?

Якщо накласти цей та наведенi вище факти на подiї, що вiдбуваються нинi у пiвденно-схiдних областях i у Донецьку зокрема, то стає зрозумiлою «iнертнiсть» комунiстiв та
«регiоналiв» щодо захисту їх головних електоральних баз. Навіщо їм зараз напружуватись, якщо незабаром туди прийдуть «освободiтєлi» i своїми багнетами нададуть додатковi i переконливi мотивацiї тамтешнiм виборцям -- й надалi щиро любити
ПР та КПУ, але вже у якостi «федерастiв». Усе вказує на те, що такий месидж вiд Путiна вони вже отримали, а тому й не тужать наразi за сонячним пiвостровом та не переймаються імовірністю анексiї сходу i пiвдня України.

Щоправда, у цей сценарiй може вписатися ще один схожий сюжет, який стосується одного цiкавого засiдання РНБОУ, участi у ньому панi, з якою «легко домовлятися Путiну» та «мирної» здачi Криму. Але це вже тема для iншої розмови.

Роман Любицький