Серед нових частин в українському війську батальйони територіальної оборони (перетворені в окремі мотопіхотні із введенням у їх штат танкових підрозділів), аеромобільна бригада, артилерійські і механізовані бригади і жодної танкової. 

Якщо проводити аналогії, то мені це нагадує Францію 1940. Іде «дивна війна» (щоправда, в нашому варіанті не на державному кордоні, а на «лінії розмежування»), а найбільший танковий парк Європи розтягується поротно і повзводно між різноманітними частинами, у тому числі поза Збройними силами, що тягне за собою створення відповідних тилових підрозділів, адже танк потребує пального, боєкомплекту і регламентного обслуговування, а також звичайно і кадрового забезпечення. 

В пересічних свідомих громадян активно культивується думка, що лише «добровольчі» підрозділи чи «Правий сектор» озброєні американською зброєю врятують Україну. Як на мене наївно, але як може бути інакше у демілітаризованому суспільстві де служба у війську сприймалась як ознака дебільності і нездатності «відкосити» чи отримати вищу освіту і закінчити «військову кафедру». 

Я за своїм ВОС мотострілок, але «любов всього мого життя» це танки. З дитинства збираю бібліотеку пов'язану з історію танків, танкових військ тощо. Болячки було ще донедавна читати статті різноманітних «аналітиків», про те що у чергове «танк своє віджив». Війна на сході це спростувала. Вперше з 1945-го року у Європі ідуть танкові битви. У югославських конфліктах Т-34-85, Т-55, Т-72 використовувались в основному як САУ, не зважаючи на універсальність танків і у поодиноких випадках за прямим призначенням: «Танки здатні виконувати дуже широке коло воєнних завдань, однак основними сферами його застосування є безпосередня підтримка піхоти, протитанкові операції та розвиток проривів. Саме останнє застосування танків найефективніше — танкові з'єднання вводяться у ділянку, де прорвано оборону супротивника і завдяки своїй високій мобільності, вогневій потужності та значній автономності можуть рухатися вглиб оборони, перерізуючи шляхи постачання, руйнуючи об'єкти військової інфраструктури, знищуючи штаби та вузли зв'язку, блокуючи вузлові елементи (такі, як розгалуження шляхів)».

«Гібридна війна» яку Росія веде проти України у Донбасі, майже виключила участь у ньому нашої авіації (у країнах НАТО основна роль у боротьбі із танками покладена на армійську і тактичну авіацію). В наших реаліях ми розконсервували і ввели у дію прекрасну радянську протитанкову гармату МТ-12 «Рапіра» (яку майже зняли з озброєння ЗСУ) та протитанкові гранатомети СПГ-9, які були виведені «за штат». Як і у 1941-у наша різношерста піхота вимагає танки! І їх дають. Навіть «експортні» Т-72 скерували у нацгвардію, але чи допомогло створення у час обмежених ресурсів «паралельної армії» із власними танками, артилерією і авіацією розбити ворога???

Отже резюмую. Ми повинні переосмислити роль і місце танків і танкових військ. Віддати їм належне. Сформувати нові танкові ЧАСТИНИ, а головне визначити, що ТАНКИ і артилерія можуть бути лише у Збройних Силах України!