Зокрема, коментуючи події в Росії, директор Інституту Майбутнього Юрій Романенко наголосив, що  «їхні акції протесту з точки зору логіки виглядають кумедно».

«Акції протесту проти «Дімона» в Росії смішні самі по собі. Саме «Дімон», виявляється, джерело зла. Традиційна схема: цар хороший, бояри погані. А цар взагалі тут ні до чого. Що ж до Навального, він просто інструмент в боротьбі «верхівки Кремля», швидше за все, ними ж створений», – наголошує експерт.

Що ж до питання суботніх акцій протесту в Білорусії, то, як зазначає білоруський аналітик Ігар Тишкевіч, Лукашенко швидше за все протестні настрої подавить або ж силовими методами, або ж просто піде на певні поступки протестуючим.

«За білоруськими мірками – це все дійсно масштабно. Але якщо реально оцінювати можливості для зміни влади, революція має можливість перемогти, коли її підтримує до 2% населення», – наголошує білоруський аналітик.

Прикметно те, що обурення у зв’язку з арештами учасників акцій протесту в Росії й Білорусі уже висловили деякі країни Євросоюзу, серед яких і сусідня Польща. А нібито демократичне  українське керівництво, яке прийшло до влади завдяки Революції Гідності, поки не підтримало революційні настрої ні білорусів, ні росіян.

Що означають протести у Росії та Білорусі? До чого вони можуть призвести? Та чому немає позиції в представників української влади? Про це «Вголос» запитав у міжнародного експерта, дипломата Олександра Хари, дипломата Богдана Яременка та у політолога, голови правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка.

Що означають акції протесту в Білорусі та Росії?

Богдан Яременко: Те, що відбувається у Росії та Білорусі – це ще один доказ того, що якби не старалась пропаганда цих країн намалювати стабільність, впорядкованість діючих режимів – це все неправда. Ці дві країни роздирають внутрішні протиріччя, які продиктовані невмінням влади вести якісь економічні та соціальні реформи. І на основі загострення соціально-економічних проблем у цих країнах і відбуваються акції протесту та розгортання рухів опору. Це очевидні позитивні зміни.

Олександр Хара: Негативним у цих акціях протесту є те, що вони виступають не з принциповими вимогами до влади, а за якісь ефемерні рішення. Ні у Білорусії, ні у Росії не було жодних вимог щодо зміни влади. Оскільки саме ця влада у Білорусі та Росії призвела до зубожіння їхніх громадян, до санкцій. Це свідчить про поки незрілість громадянського суспільства у цих двох країнах. Адже там борються лише з проявами хвороби, як-от, корупція та злочинні дії. Натомість вони не воюють з причиною захворювання, а це в Росії – режим Путіна, в Білорусі – режим Лукашенка. Негативом є й те, що всі акції протесту у Білорусії та Росії зазвичай  після арештів закінчуються.

Володимир Фесенко: Я б додав, що логіка акцій протесту в Білорусі та Росії – різна. Не варто об’єднувати ці акції, як єдине ціле, хоча у них справді є спільні риси. Одна – це страх Путіна та Лукашенка перед повторенням подій Революції Гідності, але вже у їхніх  країнах. А тому вони застосували достатньо жорсткі дії до учасників акцій протесту. Також в цих обох країнах є соціально-економічні кризові ситуації, що однозначно посилює протестні настрої серед населення.

На цьому їхня схожість закінчується. Акції протесту в Білорусі кожен рік проходять в один і той самий час – День волі. У Росії була зовсім інша акція в інший день. Цю акцію організував Олексій Навальний, приводом став його фільм про розкриття корупції російського прем’єра Медведєва.  І саме цей привід був використаний політиком Навальним в якості частини його стратегії з розкрути свого імені. Йому вдалось разом з тим зачепити болючу для Росії тему корупції, а тому багато людей вийшли на протест.

Що означають ці події для України?

Олександр Хара: Таку привабливу для українців  ширму стабільності та процвітання у Білорусі, яку роками створювали ЗМІ, знищили ці акції протесту. Стало зрозуміло, що не може бути добробуту в країні, яка рухається в авторитарному напрямку.

Що ж до Росії, то тут люди обурились величезними статками цього тандему Путіна-Медведєва, в чому вони побачили певну корумпованість владної верхівки. Це є позитивом, оскільки ми бачимо, що хоч цього громадянського суспільства, на відміну від України, у Білорусі та Росії мало, але все ж воно є.  І це громадянське суспільство якось намагається протистояти режимам у своїх країнах.

Але деякі експерти зазначають, що акції протесту в Росії були, щоб відвернути увагу від джерела зла – режиму Путіна та перекласти проблему на «боярина» Медведєва. Наскільки таке твердження є вірним?

Олександр Хара: Що ж до акцій протесту в Росії, то ми знаємо, що там затримали так званого лідера опозиції Олексія Навального. Хоча я б не вважав його великим опозиціонером, оскільки для українців його ідеологія не набагато чим відрізняється від ідеології Путіна, зокрема він визнає навіть анексію Криму. Він фактично є російським шовіністичним політиком. І останні його кроки можна розцінити як такі, що підіграють Кремлю. Що ж до недільних акцій протесту, то це може робитися для того, щоб «випустити пару» в опозиції та визначити активних й справжніх лідерів російської опозиції, щоб потім придушити антипутінські настрої.

Адже велика кількість людей виходила на вулиці російських міст не через те, що Навальний є їхнім лідером, а через те, що їм набридла ця влада. А «Дімон» і його маєтки, як на мене, були лише формальним приводом до протестів.

Тоді чи переростуть дані акції протесту у Росії та Білорусі у якісь серйозні заворушення?

Олександр Хара: У мене є сумніви, що акції протесту в Росії та Білорусі переростуть у щось більше, оскільки у цих країнах немає такої традиції. Хоча є пасіонарії, які, розуміючи небезпеку режиму, можуть протистояти владі. Але я не думаю, що вони готові до настільки жорсткого протистояння, як це було на Майдані. Хоча, імовірно, якщо білоруси і росіяни виступлять проти влади, то через жорстокість режимів там може бути набагато кривавіше протистояння, як це було в Україні. Адже ми бачимо, що у Росії та Білорусі  їхня влада добре підготувалася: співробітників їхніх каральних органів, поліцейської техніки достатньо багато. Дехто навіть порівняв їхню кількість з військовими парадами на 9 травня. Але якщо подібні паради мають лякати ворогів, то ця поліцейська техніка на вулицях російських і білоруських міст мала лякати власних думаючих громадян: показати їм, що вони мають заткнутись і піти по своїх домівках. До того ж у цих країнах опозиція є роз’єднаною: єдиного лідера, який би закликав до радикальніших дій, у Росії та Білорусі немає. Тому, думаю, цими акціями все може і закінчитись.

Володимир Фесенко: Я б теж не поспішав робити висновки про ймовірні Майдани у Росії та Білорусі. Їх найближчим часом не буде. Там інша політична культура, інші спецслужби, інші політичні режими. Через це ситуація розвиватиметься інакше, як це було в Україні. Події в Москві я спостерігав в прямому ефірі, там ОМОНУ було більше, ніж протестуючих. А тому я не очікую, що там виникнуть масові заворушення.

Але, те що там відбулось – це ознака посилення політичної напруги і ознака того, що вона загострюватиметься.

Богдан Яременко: Як на мене, ці події є ознакою того, що силова зміна влади у Білорусі та Росії все ж відбудеться. І якщо не сьогодні, то з часом. Бо зараз обидва режими демонструють здатність тримати ситуацію під контролем винятково завдяки правоохоронцям. Враховуючи, що у них протести – це віддзеркалення проблем в економіці, то залишається чекати, як довго Росія та Білорусь зможуть підживлювати свою правоохоронну систему. От коли гроші закінчаться – тоді обом режимам: Лукашенка та Путіна прийде кінець.

Уряди країн Європи традиційно «висловили занепокоєння» масовими арештами в Росії та Білорусі, зокрема це зробили і в сусідній Польщі. Натоміть наша влада, яка керує Україною внаслідок перемоги Революції Гідності, й досі мовчить. Чому?

Олександр Хара: Справді, вона є постмайданна, але по своїй суті небагато чим відрізняється від влади білоруської чи російської. Адже наша влада є «дитям» пострадянського часу. А тому для неї гроші, впливи набагато важливіші за ідеї та гідність, власне за все, за що стояв Майдан. І це одна з причин. Другий аспект, коли ми говоримо про Білорусь, то наша влада, передусім президент, намагаються показати, що Білорусь є добрим сусідом України. Що вона не становить загрози нашій країні. Але варто зважати й на те, що Білорусь зараз з Росією є в одному військовому союзі, вони спільно проводять військові навчання, що становить небезпеку для України. Втім, попри те,  наша влада намагається завізувати добрі стосунки з Білоруссю, причому не задля національної безпеки України, а задля певних власних інтересів.

Хоча не варто тут жити ілюзіями: диктатор, який спробував смак крові, уже не зупиниться. Я б хотів нагадати, що за час правління Лукашенка в Білорусії постійно зникали опозиціонери, згодом  їх знаходили мертвими. Є підозри, що до цього приклав руку білоруський президент.

Богдан Яременко: Абсолютно очевидно, що українська влада, яка прийшла після Революції Гідності, банально скористалась її результатами. При цьому вона абсолютно не поділяє ідеали Майдану. А тому в кращих традиціях Януковича, коли в наших сусідніх державах відбуваються якісь важливі події, українська влада боягузливо мовчить. Це пов’язано й з тим, що у внутрішній політиці українська влада взяла курс на знищення тих, хто потенційно не згоден з її позицією. Тому, як на мене, у цьому, що влада не засудила поведінку тоталітарних режимів Росії та Білорусі, немає нічого дивного.

Марія Бойко, «Вголос»