Огляд львівської преси, присвячений виступу Президента Росії В.Путіна на міжнародній конференції в Мюнхені.

Перше, що впадає в око, це трохи запізніла реакція львівської преси на мюнхенський виступ Президента Росії В.Путіна. Складається враження, що чекали якогось сигналу, після якого львівським газетам можна буде відгукнутися на цю подію.

Друге - це те, що та ж сама преса залишила без уваги факт, що Президент України В. Ющенко також брав участь у даній конференції і виступав на ній. Можливо тому, що він сказав про те, що "простір європейської безпеки повинен бути цілісним і неподільним". Але це саме те, про що говорить В.Путін уже кілька років - Європа без розділяючих ліній, без створення систем безпеки одних за рахунок інших.

І нарешті, третє - критикуючи виступ президента Росії, львівські журналісти взагалі не торкаються самого цього виступу!? Створюється враження, що головною їхньою метою є те, що ті люди, які не чули виступ В.Путіна в прямому ефірі (а таких в області, мабуть, переважна більшість), так і не довідалися, про що ж він насправді говорив.

Так, у "Львівській газеті" за 16-18 лютого 2007г. виступу президента Росії присвячена стаття головного редактора газети І.Гулика "Автономка". Починається стаття так: "Це, можливо, безконечно важливо для сучасних поводирів Росії - створювати напругу, нагнітати агресію, а в підсумку апелювати до загальнолюдських цінностей".

Почнемо з того, що фраза сама по собі безглузда, тому що апелюючи до загальнолюдських цінностей, остання справа брати собі в помічники агресію й нагнітання напруженості. Що стосується агресії, то виникає природне запитанння - чиї війська окупували Афганістан? Російські чи натовські? Хто бомбардував Югославію, у тому числі й бомбами з ядерними сердечниками, забороненими світовим співтовариством до застосування? Хто обдурив світову громадськість, запевняючи, що Ірак має ядерну зброю? Хто під цим міфічним приводом увів у той же Ірак війська й знищив 655 тис. мирних іракців? На відміну від І.Гулика, який вважає зайвим, хоч якось підтверджувати свої тези, ми цю страшну цифру взяли в американського вченого Дж. Бренхема. У жовтні 2006р. ці дані він опублікував у найшанованішому у світі медичному журналі "The Lancet". При цьому мова йде про період з березня 2003року по липень 2006 року. Тому на сьогодні число жертв наближається, або вже перевищило 700 тис. мирних жителів. Це вже не просто агресія, це вже геноцид. Створюється враження, що слово агресія і його похідні є улюбленими словами автора. Буквально, через кілька рядків, він знову пише про "нечувану за рівнем агресивності риторику" Путіна, при цьому він посилається на якихось російських політологів, прізвища яких, природно не називає. Не вважає за необхідне І.Гулик також підтвердити, тезу про "нечувану агресивність" і витримками з путінської промови. Ніякими фрагментами з промови президента Росії не підтверджує автор і наступне своє твердження: "Звичка до ненависті" культивується з натхненням і старанністю, гідними кращого застосування". Воно й зрозуміло, багато з людей відсутність аргументів заміняють примітивною брутальністю й хамством. Важко повірити, що головний редактор, настільки мало інформована людина, що не знає, що "створив напруженість" міністр оборони США Р.Гейтс, включивши Росію до списку ворогів США. Можу припустити, що все-таки знає, але згадати про це "кишка тонка".

Приблизно в такому ж дусі витримана стаття Н.Балюк в іншій львівській газеті "Високий Замок" від 14 лютого 2006р. "Між двох вогнів." У ній, на відміну від статті І.Гулика, наводяться хоча б деякі фрази з виступу В.Путіна, що втім, не заважає авторові говорити про "агресивність" його виступу.

Цікаво порівняти ті відгуки на виступ російського президента, які появилися в Європі і тих самих США. «Президент Путін правий. НАТО не повинен бути світовим жандармом», - заявив, виражаючи точку зору офіційного Берліна, міністр оборони Німеччини Франц Йозеф Юнг. При цьому він висловив не точку зору офіційного Берліна, але, що ще більш важливо, свого народу.

Відразу після виступу В.Путіна в Мюнхені німецький центр вивчення суспільної думки EMNID провів опитування населення Німеччини,відповідно до якого, 68% населення Німеччини згодні із твердженням російського президента про агресивність політики США, які намагаються впровадити концепцію однополярного світу. Не поділяє його точку зору тільки 22% респондентів. Ось так, пане І.Гулик! 68% громадян найбільшої країни Європи вважають агресорами США! А 68% це вже, висловлюючись спортивною мовою, нищівна перевага. Вам не спадало на думку, пане Гулик, поцікавитися думкою українського народу з цього питання? Чи Ви, заздалегідь знаючи результат, що цілком можливо буде не менш вражаючим, ніж у Німеччині, боїтеся довідатися думку власного народу, як боїтеся референдуму з питання про вступ України в НАТО. Адже опитування суспільної думки вказують на те, що 70% населення України проти цього. Причому, незважаючи на те, що уряд виділив чималі кошти для пропаганди іміджу НАТО, число супротивників блоку постійно росте.

Навіть у США немає єдності в оцінці промови російського президента. Є позиція сенаторів Д.Макейна й Р.Лугара, але є й позиція колишнього кандидата в президенти США сенатора Г.Харта, який закликав американців "не демонізувати і не втратити Росію". Подібна реакція спостерігається й у Великобританії: Д.Кларк опублікував у газеті "Guardian" статтю під досить примітною назвою "США волею-неволею доведеться змиритися з багатополюсним світом". Другий полюс він вбачає у створенні осі Європа - Індія - Південна Америка. Варто сказати, що ця ідея абсолютно не суперечить ідеям В.Путіна. Прикметно й те, що Д.Кларк практично закликає Європу вторгнутися в регіон Південної Америки, котрий США споконвіків уважали своїм. На тій же мюнхенській конференції міністр закордонних справ Німеччини Ф.В.Штайнмайер закликав США і ЄС, як рівних партнерів брати участь у вирішенні світових проблем. Це є зайвим підтвердженням того, що заклопотаність американською гегемонією турбує не тільки Росію, але й американських партнерів по НАТО.

Наприкінці статті стає зрозуміло, чому І.Гулик назвав її "Автономка". Він пише: "Росія втратить території для експорту своїх світоглядних моделей, для ретрансляції імперського месіанства. Вона залишиться в "автономці". Однак, напевно, так і треба, оскільки тому що "автономка" - це реальний наслідок реальної політики, які не змусять себе довго чекати". І дійсно, вони не змусили себе довго чекати - відразу в Мюнхені канцлер Німеччини А.Меркель заявила: "Росія вже сьогодні в багатьох випадках несе разом з нами загальну відповідальність. Це її внесок у вирішення близькосхідного конфлікту; з огляду на ситуацію в Ірані - жодна резолюція не діяла б, якби не участь Росії. Та й з огляду на Балкани. Разом з Росією ми можемо багато чого зрушити з місця й багато чого досягти". Так, що "автономка" існує тільки в чиїйсь хворій уяві. У переважній більшості світових газет головні редактори на те й існують, щоб стримувати невгамовну фантазію молодих авторів, яка не має нічого спільного з реальною дійсністю. У "Львівській газеті", мабуть, навпаки.