З посеред скупого різноманіття течій сучасного мистецтва в Україні перфоманси і медіа-мистецтво є набільш «маргінальними» (за словами Кауфмана) і найбільше надаються, щоби їх «поженити» (за Б. Шумиловичем). «MediaDepo» на сьогоднішній день надає єдину можливість у нас побачити відео провідних світових фестивалів нових медій.

«Дні Мистецтва Перфоманс у Львові» четвертий рік залишається єдиним фестивалем перфомансу в Україні, а «Школа перфомансу» – єдиною нагодою навчитись основам мистецтва, яке навіть побіжно не вивчається у мистецьких освітніх закладах.

Тож Львів і надалі залишається територією експерименту із впровадження актуального мистецтва в українську культуру, лабораторією у якій можуть народитись майбутні імена або просто об’єктом для надій.

Вперше «MediaDepo» та «Дні…» проводились як самодостатні фестивалі, а не як блоки у складній структурі «Тижня актуального мистецтва» (сам «Тиждень» перейшов у формат бієнале). Щоправда фестивальна програма урізноманітнювалась доповнюючими проектами, як от: виставки Кауфмана-Сусленка чи Самбоського-Футимського-Радкевича, концерт «DrumТиатру», світлини у фотоклубі «5х5», публічні дискусії чи стріт-артові проекти медіа групи «Убік».

Забігаючи наперед, скажу, що організаційні пертурбації повністю себе виправдали. Фестивалі довели, що здатні існувати самостійно, взаємодіяти та розвиватись. Програма не виглядала дуже бідною і водночас не звалювалась на голову панічним невстиганням і проблемою вибору між акціями. І основне, що вони дали зрозуміти – нарешті час настав.

У нас вже знаходиться стільки мислячої і зацікавленої у сучасному мистецтві публіки, що може слухати двогодинну і далеко не легку для сприйняття лекцію Богдана Шумиловича, збиратися на покази перфомансів у таких кількостях, що не всі могли добре розгледіти дійства, заповнювати навіть сходи на концерті «DrumТиарту»… ну і, звісно, подати вдвічі більше заявок, ніж може вмістити «Школа перфомансу».

Оскільки я не є арт-критиком, а мушу писати через брак останніх, то свою необізнаність ховатиму не за пафосною термінологією, а за стислістю тексту, світлинами,посиланнями та інтерв’ю. Адже фото говорить про перфоманс більш,е ніж розповідь (до того ж залишає можливість вільного тлумачення), лекції таки краще слухати, відео – дивитися, а роздуми про фестиваль отримувати від людей, які його робили.

Отож, про все по трохи:

«MediaDepo»

Цьогоріч проводилося під гаслом «Чому страждає Прометей?» і приурочувалося до 50-річчя польоту людини у космос та 25-річчя Чорнобильської катастрофи. Розпочиналось 28 серпня із лекції Богдана Шумиловича (яку невдовзі можна буде прослухати на сайті «Дзиґи») і завершувалось 4 вересня майстер-класом Павела Яніцкого з використання програм для створення мистецтва.

А поміж тим включало медіа інсталяції у підвалах «Музею Ідей», де на десятку ретромоніторів демонструвалось відео із фестивалів нових медіа, вечірні покази «Зоряного вітру» британського проекту Semiconductor, вуличний медіа-арт киян Аліни Якубенко, Дениса Селіванова та групи «Убік» (закритий львівською міліцією, щоб все було як належить у протестних жанрах), презентація відео-творів фестивалів WRO та Ars Electronica, аудіо-візуального перфомансу Яніцького за участі саксофоніста Михайла Балога.

«Додаткові проекти»

Доповнювали дійства фестивалів, слугували сполучною ланкою та підсилювали рефлексії виставки, концерти та дискусії.

Під час фестивалів вперше поєднались інсталяції Влодка Кауфмана та живопис Олега Сусленка у виставці в Палаці Мистецтв, вуличні інсталяції Євгена Самборського із графіті Ярослава Футимського і Сергія Радкевича у проекті «LIMIT» на «Дзизі», мистецтво світлинярства і перфомансу у фотоклубі «5х5», відео Самборського із пісенною творчістю «DrumТиатру» (Іздрик, Семенчук, «Джон», «Льолік»), а також кардинально протилежні погляди на перфоманс, роль мистецтва та аргументацію в дискусії у митців з Ізраїлю, Польщі, Росії та України.

Ще, мабуть, вперше поєдналось багато асоціацій в головах відвідувачів та емоцій у їхніх серцях, але тут вже починається пафос, а я десь вище обіцяв його уникати.

«Дні Мистецтва Перфоманс у Львові»

Цього року фестиваль сягнув найбільшої кількості зацікавленої публіки, утвердившись як повністю самодостатній. Перфоменси творили: ізраїльтяни Тамар Рабан, Яаків Хейфец, Бені Корі та Кінерет Макс, поляки Йоанна Оґроднік, Сильвестр Пясецькі та Міхал Диаковскі, Януш Балдиґа, Вальдемар Татарчук скандально відомі і «сумнозвісні» російські радикальні мистці Александр Шабуров та В`ячеслав Мізін (арт-група «Сініє носи»). Україну представляли львів’яни, вже знані як митці цього жанру: Влодко Кауфман, Мирослав Вайда, Володимир Топій, Михайло Барабаш та Василь Бажай.

Описувати перфоманс справа невдячна і, навіть, шкідлива. Даючи свою версію подій ти нав’язуєш свої ключі до таємниці, яку навіть автор не розуміє повністю. Ну та й висловлювати буквами спогади про мистецтво миттєвості – то вже якась ексгумація виходить. Ось вам світлини для асоціацій, а скоро з’явиться відео.

«Школа перфомансу»

Цього року на «Школу» з’їхалось 50 «учнів» із Києва, Донецька, Луцька, Вінниці, Варшави, Ужгорода, Тернополя та Львова. Тут були всі вікові категорії і професії: від підлітків до старших людей, від художників і театралів до економістів, журналістів і програмістів. І було цікаво усім. Куратором «Школи» традиційно був Януш Балдиґа, викладали також Вальдемар Татарчук і Тамар Рабан.

Щоб не роздавати намарно компліментів скажу тільки, що Януш Балдиґа був надзвичайно задоволений і говорив, що половину перфомансів, показаних учнями, можна трішки відшліфувати і навіть зараз не буде соромно їх показувати на серйозних фестивалях. А пан Януш у житті перфомансів вже набачився.

До речі, аудіорозмова із Янушем Балдиґою ось тут.

Витяги з інтерв’ю:

З огляду на недолугість запитань, порівняно із долугістю відповідей, інтерв’ю подається тезами.

Богдан Шумилович – координатор «MediaDepo», історик мистецтва:

Чому я назвав перфоманс і медіа-арт маргінальними? Маргінальне дуже часто і є найцікавішим,бо воно не впорядковане сильним струменем ринку. У світі медіа фестивалі – це мейнстрім. На таких фестивалях презентуються твори, які становлять авангард сучасної штуки. Ті експерименти, авангард в сенсі експерименту, тобто всі нетипові речі, які не практикуються в академії. Подібно і з мистецтвом перфомансу. Воно робиться для тих,кому це треба, а це – дуже мала група людей.

В Україні немає медіа фестивалів? Ні, колись були, вже немає. А медіа мистецтво в нас є? Було,і достатньо непогане. До прикладу я зустрічав кілька кураторів з Польщі, які вважали,що в Україні домінує медіамистецтво. Просто в 90-тих у нас дуже активно експериментували: майже всі художники так звані метри, які працюють в різних жанрах, тим чи іншим способом використовували техніку. А з нових, молодих – це найскладніше. Наші дуже гальмують. Нарешті цього року аж троє попали наWRO.

«МедіаДепо» могло би бути фестивалем, але в мене нема ні інституційно, ні фінансово таких можливостей. Як найпростіша форма – МедіаДепо міг би бути фестивалем відео-арту і анімації. Тобто тут достатньо знайти авторитетне журі і хоча б 1000 доларів призу. Тобі б відразу знайшлися молоді люди, які б креативили на тему, тобою задану. Я тому його й не називаю фестивалем, тому що він не має жодних ознак фестивалю. Тобто, якщо ви вважаєте «Свято пампуха» фестивалем, то ок.

Фестиваль – це найкращий форум, куди з’їжджаються люди і спілкуються , дивляться, знайомляться, крадуть один в одного або хизуються один перед одним, а «МедіаДепо» всього цього не має. Він поки що едукаційний, він має на меті показати, що таке є, пояснити, що таке медіамистецтво і зачіпати людей різними провокаціями.

Щодо публіки, я її, на жаль, не відслідковую. Мене дивує,що вони приходять постійно. Складно сказати, чи є якась якісна зміна. Люди сидять, слухають, може їм і справді цікаво. А кількісно – ростуть. На першому МедіаДепо в нас було троє-пятеро, а зараз більше сотні принаймні збирається.

Чого нам бракує для повноцінного медіа фестивалю? Та нічого не бракує, в принципі, вже все є. Матеріалу вистачає і публіки вистачить. Суто фінансові і організаційні моменти. Немає зацікавлених великих компаній.

Медіамистецтво має робити або художник, завернутий на інженерії, або інженер, який цікавиться мистецтвом, а таких дуже мало . Хто розуміється на комп’ютерах – йде в програмісти і заробляє гроші, йому нецікаво бавитись у мистецтво. І з художниками у нас та ж історія – всі хочуть продаватись. Тому пишатись нам в медіа мистецтві поки нічим.

Влодко Кауфман – координатор «Днів мистецтва перфоманс у Львові», куратор галереї «Дзиґа»:

Цього року «Школа перфомансу» перейшла на рівень не тільки ознайомлення, але ще й промування і просування молодих українських перфомерів, тобто творення школи українського перфомансу. Коли ми дивилися покази ідей по закінченню «Школи перфомансу» – це, практично, була ще одна програма перформенсів. Того року дуже активно працювали учасники школи і деякі з них вже творять як фахівці, тобто там уже опрацьовується мислення, свої технології , навіть можна впізнати певну стилістику.

Вже можна говорити про те, що в нас з’являється група молодих митців, які можуть працювати в тому жанрі. Ми вирішили,що наступного року до початку «Тижня актуального мистецтва» виберемо найсильніші ідеї, допоможемо «учням» розвинути їх і вже на наступний рік можна буде представляти від України нових перфомерів.

Найбільша заслуга «Днів…» – це можливість співставити різні підходи до творення перфомансу. Цього року дуже сильно відчувається різниця між перфомерами з України й Ізраїлю, з Росії й Польщі. Власне перфоманс є настільки складною технологією, побудованою на ментальності, соціумі що дуже впливає на розвиток жанру.

Судячи з того ,що ми бачили, програмною тенденцією мало би бути запрошення перфомерів з тих країн, з яких ще не було. Ясно, що тут проблеми, перш за все фінансові, але, тим не менш, треба прагнути запрошувати все нових і нових перфомерів. Особливо цікавою може бути Азія: чи Японія, чи Китай чи Індонезія, там дуже цікаві перформери з зовсім іншим мисленням і технологіями. І це дає поступ.

В Україні взагалі нема художників,які би займались виключно перфомансами. Одна справа,що багато художників можуть працювати як перфомери, але інша справа, що це для них супроводжуючий жанр. В нас практично кожного року виступає блок тих самих художників. І невипадково всі вони є львів’янами, перфоманс, як жанр найбільше розвинений тут. І я так говорю не тому що я львів’янин, а тому що воно так є. Львів’яни більше прикріплені до перфомансу, розуміють його як жанр і часто ним користуються.

Справа не в тому, стане чи не стане український перформенс імпортним продуктом. Питання в доцільності чи недоцільності того жанру. Україна – держава, яка болісно розвивається, і з тим всім маразмом, який відбувається в економіці,те саме відбувається і в мистецтві. Гламурування будь-якого цінного продукту в мистецтві відбувається з величезним успіхом.

Те, що там стоять слова «перформенс» і «ленд-арт» не означає ,що воно нині є повноцінним продуктом в мистецтві. І от розвиток під час того фесту дає можливість довести, що це не упаковка, а наповнення, якісне і цінне. Якщо ми будемо робити якісне мистецтво, то воно само собою буде приваблювати людей з-за кордону, які захочуть нас запрошувати ,щоб ми показували своє. Бо цей продукт має народитися тут і він має бути нашим, а не пробувати виглядати «не гірше, ніж Захід».

Цього року дуже помітно, що нема випадкових глядачів. Інститут актуального мистецтва, «Дзиґа», Польський Інститут – всі ми змогли за кілька років виростити публіку. Коли ти стоїш в церкві на проповіді і нічого не розумієш, ти просто підеш. І чим більше ти будеш розуміти, тим якісніше твоє перебування у церкві під час проповіді. Бо ти будеш знати послідовність, про що мова,чому…а коли ти стоїш, слухаєш, і нічого не розумієш, то для тебе це є як іноземна , якої ти не розумієш.

Що, попри «Дзиґу», підігріває інтерес до актуального мистецтва в українців? Існування світу. Інтернет. Ми просто пробуємо це матеріалізувати. Перфоманс – це контактне мистецтво, його треба бачити, бути безпосередньо під час акту перфомансу. Дивитись перформенс на відео - немає ніякого сенсу.

Наступного року темою «Тижня актуального мистецтва» є НЕПЕВНІСТЬ. Навколо ідеї непевності будуть формуватися всі проекти – і авторські, і перфоманси, і МедіаДепо.

ФОТО ІЗ ФЕСТИВАЛІВ

проект «Дні Мистецтва Перфоманс у Львові» здійснено за підтримки програми Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України»

Організатори фестивалів: Інститут актуального мистецтва, Мистецьке об'єднання «Дзиґа», Польський Інститут у Києві, Посольство держави Ізраїль в Україні, Центр міської історії Центрально-Східної Європи, Громадське об'єднання «Вірменська - тридцять п`ять», «Музей ідей» , Львівська міська рада, Британська рада в Україні, WRO Center, Фундація «TransKultura», Львівський Палац Мистецтв.