Ну як, були на "Флюгерах" (1-4 травня, внутрішній дворик Ратуші)?

Якщо так, то вже знаєте якого драйву та кайфу можуть дати чотири етноджазові дні. Спогадів і вражень вистачить на рік. А коли таки не вдалося потрапити в епіцентр етно-джазового урагану на ймення "Флюгери Львова", вмощуйтесь зручніше і читайте, що Ви прогавили.

Та-а-а-а-ке могло бути тільки на "Флюгерах": лондонський блюз від "Julian Thomas&Friends" у супроводі галицького симфонічного оркестру "Leopolis", джазові біг-бенди понад 20 чоловік, чарівна ведуча, яка сходить зі сцени розмовляти з публікою, консул Польщі, котрий бере участь у джем-сейшенах, музики, які під час виступу проводять майстер-класи з етнічних танців, діти, які кричать що люблять джаз, зворушливі виступи "на біс", і публіка, що годинами не розходиться навіть після завершення концертів.

Тут світові зірки, на зразок Кена Вандермарка, стають простими і безпосередніми людьми, львівські майстри завернутого джазу – жартунами, а фолкові музики – філософами.

Де ж ви ще побачите щоб, письменник Юрій Іздрик давав нічні концерти під супровід віршів Галини Крук, Мертві Півні збирали на "сніданок" о десятій ранку повну площу фанатів (і це на сьомий день хмільного загальнольвівського святкування), а на джем-сейшени бажає залишитися стільки музикантів, що не вистачає місця на сцені.

Але про все по-черзі.

НАСТРІЙ

Уявіть собі Львів, який святкує свій День Народження. Урочистості, концерти, переповнені кнайпи, сила екскурсій та народних строїв, наманекюрених левів і розцяцькованих туристів, вуличних театрів і стихійних експромтів…

Нарешті настає вечір і ти, втомившись від святкового гамору та колотнечі, неначе ветеран визвольних змагань доповзаєш до своєї джазової криївки і розчинялися в музиці, в ароматі кави, сигар та весняного цвіту…

Високий “біг-бен” Ратуші, мерехтіння свічок, поважні пани ностальгійно попивають коньяк, молодь із пивом розміщується просто на землі, джазові мелодії огортають тіло і заповзають до середини, раптом піднімаєш голову і бачиш над цим всім спокійне зоряне небо...

ДІЙСТВО

З 1 по 4 травня у Львові вітри джазу і фолку, викликані Шостим Міжнародним Фестивалем «Флюгери Львова», окрім традиційно львівських дощів, принесли зливи емоцій, хмару доброї музики, а для бажаючих відірватись на всі 40% – ще й опади.

1. Відкриття фестивалю ознаменувалось цілими натовпами музикантів на сцені та ліричним настроєм публіки. А ось і підстави: мелодійний вступ від львівських "Dzyga Imagine", які навіть спробували заміксувати під джаз гуцульські мелодії, насичений та якісний "стереозвук" від досвідчених джазменів біг-бенду під керівництвом Романа Хабаля, бадьрі та знані мелодії юного біг-бенду студентів Львівської Національної музичної Академії під керівництвом завзятого Володимира Конончука.

А далі – виступ британського блюзмена Джуліана Томаса, який до Львова приїжджає з такою регулярністю і вже має стільки фанів, що напевне скоро тут і залишиться жити. Наскільки встигав спостерігати за публікою, рекордна кількість цілунків-обіймів була виконана під захмарні ностальгійно-сентиментальні наспіви Джуліана у супроводі вишуканої гри "Леополісу".

2. Чистий та правдивий джаз наповнював весь об’ем внутрішнього дворику Ратуші друго дня. Розпочалось все плавно і акустично із гітарних композицій у виконанні всеукраїнського лауреата із Запоріжжя Віктора Паламарчука та всеберлінського лауреата, відповідно із Берліну – Арно Шмідта. Так воно було – ніби й майстерно, але трохи сумно, далі пішло зростання драйву та темпу. На сцені з’явились "МТ-3". Мені сказали, що назва розшифровується не як "МашиноТракторний – Завод", а "Максим Твердун – три людини в колективі". Потужно і якісно – так казали знавці джазу.

Після них те, як треба грати показали ветерани львівського джазового руху "Dzyga Jazz Quartet". Єдине, що можу сказати: "досвід не купується". До речі про досвід, – неначе Олекса Довбуш з бас-гітарою замість топірця на сценічній полонині височіє постать Юрія Шаріфова, а опришки "Open Blues Band" валять якогось такого "тєжкого" блюзу, що АС/ДС ховається в бульбі.

Ну ось і дочекались фанати завернутого фрі-джазу: спеціально на "Флюгери", із далекої Америки приїжав провідний майстер джазової імпровізації та володар престижної музичної премії МакАртура, саксофоніст Кен Вандермарк. Цей джаз можуть зрозуміти тільки вибрані, а всі решта – просто взяти пива і відриватись.

3. Етно-день

Дивно, як у Ратуші не повилітали вікна. Здавалося, що дворик такої кількості людей не вмістить, а нарід вилізе танцювати на сцену. Драйв пішов із перших хвилин, коли "Бурдони" із цілою купою екзотичних інструментів завалили гуцульських мелодій, а "львів’яни та гості міста" ушкварили щось на зразок аркана.

"Русичі" привезли з Білгорода-Дністровського пісню про Січових Стрільців, і цілу низку народних шлягерів. В цьому й секрет їхнього успіху – відомі пісні під моторні рифи, ну хто зможе залишитись спокійним. Тим більше, що з хлопцями колегує пів-Львова. І ще важчий народний фолькльор у переспівах "ДримбиДаДзиги", – словами не скажеш, хіба кричати «Україна-а-а-а-а-!!!» і рвати на собі гамівну вишиванку.

"ГуляйГород" привіз пісні із вже неіснуючих сіл, затоплених Кременчуцьким водосховищем. Хлопці з оселедцями на сцені – хлопці з оселедцями під сценою і люське море, яке розхитується на че в шторм. «Чорноморця» моли б і не співати – просто оголосити, бо кожна жива душа вважала своїм святим національним обов’язком викластись у цій пісні так, що в ній потонуло все навколо...

І от, коли ніби вже вгамувалося, Юрко Іздрик сідає за клавіші, Галина Крук читає вірші, на проектор висвічуються якісь глюкануті зображення, а люди хитаютьсчя в ритмі тексту. Північ.

4. Будильник задзвенів і кілька тисяч заспаних фанатів Барбари, Чайки, "Старенького трамваю" та "Б’ютіфул Карпати" підскочили на ліжках, щоб всигнути на "Прокидання Мертвого Півня". Стільки людей зранку не було у Львові на жодній акції – і вцьому можна бути абсолютно впевненим. Не вірите – питайтеся в очевидців.

А з шостої вечора "Флюгери" продовжили бурхливу діяльність в рамках "днів Європи". Кислотно-солодкий "Шоколад" міг би пропалити "Казантип" чи "Мейдей", але тут рідний львівський ейсід-джаз просто зібрав усіх друзів, знайомих і друзів знайомих, яких вистачило на цілу площу та глибокогортанні крики "біс".

Опісля публіку тішили віденські батяри "Heimwehtropfen", котрі окрім європейської вуличної пісні виявили майстерність у вигуках "д’якую" та вилізанні на контрабас. За що отримали "респект" від публіки.

Польський ф’южн-джаз від "Sing Sing Penelope" повністю забралв у людей всі вияви вищої нервової діяльності, ввібгаши їх у плавну і суцільну фантасмагоричну композицію, з якої нарід отямитвся завдяки енергійним литовцям "Volki Bekesh". Литовці ще довго після витупу ходили в ейфорії, обіймали кожного українця і казали "спааасібі друже", але "дякую" та "біс" у їхній бік лунало, аж доки не почався джем.

От ніби й джем-сейшен закінчився, і на сцені світло згасло, а люди не розходяться. Звукачі рубають жорсткого металу, а нарі у відповідь починає "Сінне Шоу" – земля на території фесту була всипана сіном з карпатських полонин (естетично-ароматична фішка від організаторів). За ударні сідає патріарх львівського року – Надольський і відрив йде далі ... аж поки повністю не вирубують світло. Все. Нарешті все. "Флюгери" завершились ефектно.

ЛЮДИ

Тих людей бачиш лише раз на рік і лише на "Флюгерах": статечні львівські поціновувачі джазу, родини із дітьми, митці, письменники, польські туристи, що кожного року приїжджають до Львова спеціально на фестиваль, і основне – молодь. Різнобарвна маса нестандартних виглядом і мисленням осіб, які вміють танцювати дивно і експресивно, змінюючи ритми і рухи відповідно до несподіваних джазових заворотів.

Потрапляючи на "Флюгери" вперше просто дивуєшся, що є стільки людей, схожих на тебе. Вже через годину, ти розумієш, що всі довкола стали єдиним організмом, що живе одними й тими ж ритмами. А наступного року просто не можеш не потрапити на фестиваль і посміхаєшся кожному знайомому обличчю, як старому другові.

І НАМІРИ?

Живий і щирий, але від того не менш елітарний фест, вже роками зберігає свій колорит завдяки постійним перевтіленням, метаморфозам, та несподіванкам. Воно й не дивно, адже "Флюгери Львова" є дитям легендарного мистецького об’єднання "Дзиґа", завдяки якому Львів асоціюється не тільки з історією, але й з авангардною культурою.

Отож, якщо Ви маєте наміри ще раз пережити зі Львовом кілька святкових днів, відчути як його серце б’ється у ритмах фолку, побачити як кам’яні леви засинають під джазові мелодії, а флюгери на дахах столітніх будинків розкручуються джазовими вітрами – "Флюгерів Львова - 2009" Вам не оминути.

Чекайте і не забувайте, що мрії збуваються! Принаймні, – на "Флюгерах".

фото: Орест Калиняк