З оголеними грудьми, вінками на головах, та намальованими на торсі лозунгами на кшталт «Наш Бог – Жінка», «Я вільна» або «Мусульманки, роздягаймося», бійці українського феміністичного руху FEMEN кілька днів тому урочисто відкрили свій новий штаб у Парижі, прямісінько в арабському кварталі Гут д'Ор.

«За допомогою нашого першого міжнародного центру ми сподіваємося завербувати комбатанток з Франції та інших країн», - заявила їхня лідерка Інна Шевченко, яка наприкінці серпня втекла у Францію за туристичною візою, після того, як у Києві (Україна) знесла православний хрест бензопилою.

Цей акт богохульства став розправою над меморіалом жертвам сталінських репресій. І проти них почалося судове переслідування, як і проти членкинь групи «Pussy Riot», які влаштували панк-молебень проти Володимира Путіна у Москві.

«Як вивчитися на бійця-феміністку?» - хтось запитав у харизматичної Інни. «Ну, є психологічні, т теоретичні та фізичні вправи: програма дуже складна. Але понад усе потрібно навчитися втікати від поліції та працювати бензопилою, - відповіла вона, жартуючи. – У Франції є безліч традиційних феміністичних організацій, але немає жодної, яка б репрезентувала новий фемінізм», - додала Шевченко, охарактеризувавши останній як «секстримізм» або «мирний тероризм».

Насправді у Франції існують організації з роздягання на кшталт «Osez le Féminisme!» («Не бійтеся фемінізму!»), «Les Chiennes de Garde» («Сторожові собаки»), «La Barbe» («Барбі»), чиї назви говорять самі за себе. Певна річ, французький уряд сформований на засадах паритету: 50% міністрів – жінки, а депутаток у Національній Асамблеї так багато, як ніколи раніше. Проте такі тріумфи рівності видаються фанфаронам з FEMEN такими ж прісними, як вигнання терміну «мадемуазель» з офіційних документів.

«Прийшла, роздягнулася, перемогла».

Цей колектив зі слоганом «Прийшла, роздягнулася, перемогла» (перефразування латинської сентенції «Veni, vidi, vici») народився чотири роки тому в Україні і швидко став відомим у всьому світі завдяки своїм маніфестаціям проти чоловічого шовінізму, які завжди проводяться топлес, оскільки оголеність – частина його стратегії звільнення.

Погулявши з голими грудьми по Україні, Росії та Великобританії, дівчата пішли воювати проти чоловічого шовінізму та патріархату у той куточок Європи, де конфлікт між релігією та антиклерикалізмом, шаріатом та республіканськими законами, мусульманськими традиціями та урбаністичним життям загострений, як ніколи. Коли на батьківщині «з міркувань громадського порядку» рух оголосили незаконним, він зареєструвався у Парижі та відкрив свої офіси точнісінько у 19-ому окрузі, що лежить на півночі та живе за традиціями емігрантів, і (ова!) хустин там значно більше, ніж декольте.

Там дівчата можуть розміститися у районному театрі «Lavoir Moderne Parisien», який збирається закриватися. Його менеджери підтримують рух та хочуть віддати приміщення FEMEN. Хто за все це платить? «Казали, що нас фінансує Обама, Сорос і навіть Путін! Але це не так. У нас є Інтернет-магазин, де ми продаємо футболки. Живемо завдяки маленьким пожертвуванням та проплаченим запрошенням за кордон».

«Я роздягаюся за свою свободу», - проголосила Шевченко на Radio France. «Це часом не жорстоко – ламати дерев’яний хрест бензопилою, як ви вчинили Києві?» , - запитала їх ведуча. «Не думаю, що знищити кусень дерева – це більш жорстоко, аніж заарештувати трьох мирних воїнів, як це трапилося з «Pussy Riot». Це протест на знак солідарності з ними, політична та атеїстична акція, яак декларує, що FEMEN – антирелігійний рух».

«Чи не суперечить одне одному фемінізм та використання власного тіла аби привернути увагу медіа?»

«Ми давно усвідомили, що ніхто не хоче нас ні слухати, ні чути, проте на нас дивляться, коли ми голі. Тому ми використовуємо наші тіла аби привернути увагу до наших слоганів. Різниця у тому, що ми самі керуємо своєю оголеністю, і жоден чоловік не користається твоїм тілом. Раніше я не могла засмагати топлес на пляжі, але коли протестую, у мене складається враження, що вдягаю робочу уніформу», - пояснила Шевченко.

Інна, висока двадцятидворічна блондинка, донька військового, народилася у Херсоні. Це порт на березі Чорного моря. Вона – колишня студентка журналістики та співробітниця прес-служби київської мерії. Дівчина розповідає, що на її батьківщині до жінок завжди ставилися, як до рабинь. «Вони рабині вдома, на роботі, на вулиці. В цілому світі українок вважають повіями», - зазначила вона. Проти цього й бореться.

Хуан Мануель Бельвер, El Mundo