14 січня відбулась презентація нового альбому «Rock-H». Дайте вашу авторську оцінуа «Оттаві» з позиції звучання, настрою?

Віктор: В цьому альбомі вже присутня чистота стилю. Якщо попередня робота – це пошуки (ми шукали напрям в якому рухатись, спостерігали за реакцією публіки і тепер ми побачили, як слухачі реагують на ті чи інші пісні), то тепер композиції більш цілеспрямовані і вони відрізняються важчими саундами.

Мар’ян: В цьому альбомі кожна пісня є індивідуальною, але тим не менше загальний настрій і характер зберігається.

Якими ви є на цьому етапі?

Віктор: Ми себе шукаємо. Поки що маємо лише почерк, за яким нас можна впізнати. А над ідею треба працювати. Кінцева мрія «Rock-H», сприймати музику поза текстом і словами.

Пісня «Палиночка», відео на яку ви презентували кілька місяців тому у Львові, знайшла резонанс у глядачів: ви торкаєтесь у ній серйозної соціальної проблеми. Мистецтво повинне звертати увагу на соціальні негаразди чи також пропонувати їх вирішення? Яка позиція в цьому сенсі митця?

Віктор: Завдання митця виховувати. Своїм прикладом. 90 відсотків пісень у шоу-бізнесі про любов. Ми намагаємось зачепити соціальну тематику, висвітлити це почуття крізь її призму. Кохання, закоханість –тимчасові. А любов – це вже соціальна тематика: відносини між людьми  є вічні. Любов – це те, що передається з покоління в покоління, те, що не впливає на вік. Закоханість – це пріоритет 18-26 років, а любов немає ніяких меж.

Мар’ян: Ще одне завдання – знайомство із фольклором. Всі наші пісні на основі народних текстів. Їх потрібно доносити до людей, аби люди знали, що такі пісні були.

Чи не плануєте у перспективі написати кілька власних текстів?

Нема змісту писати свої тексти, ми хочемо донести інформацію до слухача у вигляді музичного матеріалу,  а не вербального змісту.

Де гастролюєте?

Віктор: Здебільшого  у Львові.

А на Сході України виступали, яка реакція тамтешнього слухача?

Віктор: Цілком позитивна. Коли ми запитуємо у людей про враження, то вони говорять, що тексти  – незрозумілі, проте їм достатньо музики. Там працює цей момент, коли слова неважливі,  а музика робить все за себе.

Вік аудиторії на ваших концертах свідчить, що ви є цікавими не лише для молоді, але й для людей середнього віку,  і старшого…

Мар’ян: Наша аудиторія дуже різнопланова. Це поціновувачі якісної, продуманої музики, без випадкових моментів. Ми працюємо інтелектом,  а не емоцією. Що стосується вікових рамок, то як на рок-музику, дійсно багато старших людей приходять на наші концерти. Це дуже приємно.

Віктор: Для нас еталоном в цьому сенсі є «Океан Ельзи». Їх слухає і моя дитинка, якій 4 роки  і старші люди. Жодного тексту Вакарчука не пам’ятаю. Я слухаю виключно музику, яку він тематику зачіпає – чи розповідає про кохання дітей, чи дорослих людей, чи двох собак (на «Лінії вогню»), для мене не є важливим.  …Ще спитайте мене, хто любить Моцарта? (жартує Віктор)

То хто ж з вас любить Моцарта?

Віктор: А Моцар та люблять всі, бо Моцарт доносив ідею, яка була поза віком.

Перед виходом на сцену хвилюєтеся?

Віктор: Звичайно. Коли артист перестає переживати перед виходом на сцену він перестає бути артистом,  а перетворюється на машину без емоцій. Кожен раз для гурту і особисто для мене це як знову народитись. Бо кожен вихід на сцену ти переживаєш по-новому і це дуже добре. Це як знову закохуватись.

Мар’ян: Останнім часом ми багато виступали в будинках культури, де аудиторія була зрілішою. Ми переживали як вони сприймуть нас, бо все ж таки це рок. Всі просили тихіше. Закінчували на голосній ноті. На таких концертах найбільше переживаєш, бо не знаєш, яка буде реакція і що грати.

Програму ми складаємо дуже рідко, переважно ніколи, тому, що навіть коли ми її складемо, то Віктор все на ходу змінює. На фестивалі все простіше.  Публіка приходить слухати рок-музику і вже під час першої пісні всі стрибають. А коли всі сидять в залі і переважно це люди, яким за 50 дуже важко спрогнозувати,  як вони відреагують.