Де знайти маму? Де її побачити та натішитися віковічним образом безмежної любові? Де можна відчути той ніжний дотик серця, який електричним розрядом небес заряджає потужною енергією жити та творити? Де вона – наша мама, українська мама, в якої на шматки розривається душа за своїм дитятком? Котра відбула спокуту усіх своїх гріхів і вимолила долю для нього? Котра простягла руки вгору і зробила Бога відчутним та зримим не тільки для себе – передала Його благословення усім-усім тим, хто зустрівся з нею дорогою? Де та мама, яка усю себе віддала на поталу земного страждання, щоб пізнати найвищого злету і найбільшої насолоди душі? Де вона?!

Є, є вона!!! Ось, ось – подивися! Глянь на неї! Зглянься! Хоч трішки! Переймися її долею – бо вона і твоя! Це і твоя мама – це той самий духовний біль, кришталево-діамантові сльози від котрого є найвищою цінністю. Та незамінна цінність, яка робить твоє життя щасливим та багатим. Ти обливаєшся тими сльозами, і твоя душа стає чистішою та світлішою –  кудись щезають усі гріхи та брудне нашарування душі. Ця мати вивертає твою душу назовні і на її струнах виграє елегійну мелодію журби та радості. Ти весь бриниш гармонійним звуком краси – ти стаєш навіть іншим та сильнішим. Ти долаєш звуковий бар’єр духу, за котрим починається вже інший вимір.

Ти потрапив на священнодійство – таємничу містерію сплеску духовного, крізь призму побачив грайливе світло небесної райдуги. Ні – це не вистава і це не просто театр! Це справжнє Богослужіння, котре навіть не кожен священик зуміє провести на такій високій ноті душевного акорду, коли відбувається духовне осяяння і сам Бог сходить до тебе. Це Григорій Шумейко веде Шевченкову матір-наймичку – ні, не по сцені, він проводить її по наших душах. Він проводить її крізь віки, крізь терновиння людського страждання, червоною лінією долі, туди, де немає ні початку, ні кінця – туди, де починається інший світ.